Многія мае аднакласнікі ўзяліся ацэньваць вершы «Песняру», «Санет». Гэтыя вершы хораша апісаны ў падручніку. Мне ж не хочацца паўтарацца, прычым не ў лепшым варыянце. Таму спынюся на тым, як я разумею менавіта гэты верш паэта.
Многае ў творы (без розніцы — у вялікім ці ў малым) пачынаецца з агульнага настрою, ва ўладзе якога аказваецца мастак, — сумнага, трывожнага, трагічнага, сатырычнага, іранічнага, велічна-ўрачыстага, гераічнага і г. д. Разнавіднасць настрою ўплывае на пафас твора і вызначае яго адпаведным чынам. Калі чытаю гэты верш Багдановіча, адчуваю, што лірычны герой маркоціцца, што яму сумна назіраць, як узрастаюць і знікаюць ад восеньскіх халадоў кветкі. Сумны настрой выклікаў да жыцця метафарызацыю, адухаўленне лета, якое плакала, пакідаючы «слязінкі на полі». Паэт далей разгортвае метафару і піша, што слёзы лета вырастаюць у развітальныя (эпітэт бледныя тут вельмі да месца) восеньскія кветкі.
Першая частка твора складаецца з шасці радкоў і ўяўляе сабой разгорнутую метафару, што мы і адзначылі вышэй. Гэтая частка твора сумная, але сум паэта не надрыўны, не балючы, стрыманы. Яму шкада адыходзячага лета, турбуе змена надвор’я, летніх фарбаў на восеньскія. Другая ж частка — чатыры апошнія радкі. У іх, бадай, заключаны( сканцэнтраваны, скандэнсаваны сум, які ўзнімаецца да ўзроўню болю, і ўтрымліваецца філасофска значны вывад. Паколькі гэтыя радкі найбольш значныя ў плане ідэйным (помнім: ідэя - гэта тое, што вынікае з раскрыцця той ці іншай тэмы), прывядзём іх цалкам:
Кветкі асеннія, родныя, бледныя!
Выраслі вы, каб ураз жа і згінуць.
Можа, таму-то душа надарваная
Гэтак любоўна вянок з вас сплятае.
Які вывад з гэтай канцоўкі? Хтосьці скажа: «Аўтар заклікае пашкадаваць “бледныя восеньскія кветкі” і адчуць іх ахвярнасць». I ён, як мне думаецца, будзе не далёкі ад ісціны. Аднак ісціна тут глыбейшая: паэт не толькі і не столькі шкадуе хуткацечнае жыццё кветак, але ў першую чаргу спачувае сабе — маркотнаму, паныламу, прадчуваючаму і свой канец. Канцоўка твора відавочна аўтабіяграфічная, асабістая.
Маркотнаму настрою адпавядаюць вобразы і слоўна-выяўленчыя сродкі: вобразы лета, восені, кветак, слёз. душы; яны спавітыя метафарамі (лета плакала, душа з кветак сплятае вянок), эпітэтамі (слязінкі ліліся ціха, кветкі бледныя, душа надарваная), што маюць трагічнае адценне. 3 агульнага сумнага вянка выломліваецца характарыстыка восені, названай прыгожай і яснай. Ці не перадалася нашаму паэтўі пушкінская традыцыя? Якраз перадалася, што пацверджана эпіграфам з твора класіка рускай літаратуры: «Цветы последние милей // Роскошных первенцев полей». Так і хочацца сказаць пасля гэтых радкоў: у абодвух паэтаў «смутак светлы» («печаль... светла»). Праўда, у нашага — з больш выразнымі крапкамі трагедыйнага адчування. I яшчэ: наш паэт больш філасафічны. Яго паэзія (і ў дадзеным канкрэтным выпадку) не такая жыццярадасная, як пушкінская.
Калі гаварыць пра жанр твора, дык, адназначна, гэта элегія смутку і жалю. А бываюць яшчэ і элегіі бяды, элегіі расчаравання, элегіі безвыходнай тугі. Іх можна лёгка знайсці ў спадчыне Багдановіча.
Што да вершавання... Белы (безрыфменны)верш. Памер—чатырохстопны дактыль. Своеасаблівасць рытміка-інтанацыйнаму малюнку надае чаргаванне дактылічнай і жаночай клаўзул, што прыводзіць да плаўнага ці больш рэзкага абрыву фраз.
Відаць, не спецыяльна (проста так як бы ўсё само сабою здарылася) паэт пазбягае грымотнага гуку р: усяго іх сем на ўвесь верш. А ў шасці з дзесяці першых р гучыць толькі тры разы. Затое мілагучны, «спачувальны» кнеткам гук л у першых чатырох радках паўтараецца адзінаццаць разоў. I гучаць гэтыя радкі мілагучна, «мякка». Выяўляе сябе двойчы гэты ж гук у апошнім радку, які гучыць заключным акордам любві да кветак, лёс якіх так нагадвае лёс самога паэта.
Які почуття охопили Тома при спогляданні картини? Чому тільки Том відчув силу та красу мистецтва? Про що намагався попередити хлопчика Грігсбі?
− Чому Тому здалася усмішка жінки на картині таємничо-сумною? (Здається, що Мона Ліза сумує через людей, що втратили людську подобу, здається, вона знає якусь таємницю, але розкрити її ці люди ніколи не зможуть.)
− Подивіться уважно на зображення картини Леонардо да Вінчі «Мона Ліза». Які почуття охоплюють вас? Чи згодні ви зі словами хлопчика: «Вона гарна…»?
-Яким чином картина з далекого минулого змогла відродити в душі Тома Красу та Добро? Чому після того, як Том зрозумів та відчув Красу, герой почув дозвіл на шматування картини натовпом?
− Яким чином шматування картини спричинило злам у свідомості та душі хлопчика?
- Якими постають люди під час знищення «Мони Лізи»? Чи мають ці істоти право називатися людьми? Чому Том піддався натовпу та теж схопив шматок полотна? Свою відповідь обґрунтуйте цитатами з тексту?
− Чому авторові знадобилося гірко вражати читача сучасного світу картиною пошматованої святині? ( Автор показує останню ступінь деградації людської душі та попереджає сучасну людину про небезпеку піддатися ненависті та руйнації.)
− Доведіть, що в душі Тома тривала складна боротьба добра і зла, ненависті і прагнення до прекрасного. Яким був результат цієї боротьби?
− Як ви думаєте, чому саме усмішка дісталася Томові? ( Можливо, Джоконда, споглядаючи натовп, обрала саме Тома, щоб подарувати йому свою усмішку. А ще автор цим говорить, що найбільша таємниця найвідомішої картини доби Відродження не могла залишитись нерозгаданою чи знищеною, вона несе людям надію на відродження людяності.)
− Як Тома зустріли вдома? Чи відчував хлопчик любов та турботу рідних? Чи здивувало вас ставлення рідних до хлопчика? Чому?
− Чому Том довго не розтискав кулак? Чому тільки під місячним світлом герой звільняє клаптик картини?
− Чому Том постійно повторював: «Усмішка, чарівна усмішка…» Який шлях відкрила Усмішка герою? ( У житті Тома не було ані усміхнених облич, ані Краси, ані Любові. Клаптик картини показав Тому інший світ. Світ, де люди не руйнують витвори мистецтва, де немає місця ненависті та страху, де світом керує Усмішка, а отже Любов.)
− Чи можна сказати, що Том зранку й Том вночі – це двоє різних людей? Свою відповідь аргументуйте прикладами з тексту.
− Які ще символічні образи є у творі? ( Дитина – символ майбутнього,
Усмішка Джоконди – символ Добра, Краси, які слід берегти та вміти цінувати.)
Поміркуйте, чому саме Тому дістався шматок полотна із зображенням усмішки.
(Том, як уособлення надії людства на майбутнє відродження, що має врятувати людство, збереже в своїй душі усмішку Джоконди. Усмішка Джоконди, як уособлення загадкової та життєдайної сили мистецтва, залишається вічним нагадуванням прийдешнім поколінням, що саме Добро і Краса насправді врятують світ.)
− Чому саме Джоконда із своєю загадковою чарівною усмішкою буде провідником Тому і людству до «ранку», до відродження?
( Картина Леонардо да Вінчі є символом Краси і Сили мистецтва в усьому світі. Мабуть, , жодна картина у світі не зазнала стількох нападів маніяків і вандалів, як «Джоконда»: її викрадали, заливали фарбою, намагалися пошматувати, старанно замальовували куточки вуст, щоб вбити незбагненну посмішку, підробляли, копіювали настільки вільно, що це вже й мистецьким твором не назвеш. копіювали настільки вільно, що це вже й мистецьким твором не назвеш. Це найвідоміша картина світу: що могло статися, щоб люди забули її? З іншого боку, вона – символ доби Відродження. Напевно, тому автор і обрав цей шедевр центральним образом-символом для відродження духовності, відродження цивілізації.)
− У чому суть фіналу твору? Як образ Джоконди, її усмішки, розкриває головну думку твору? Як ви розумієте слова епіграфа уроку? Як вони перегукуються з головною думкою оповідання?
( Бредбері утверджує, що краса, увічнена в шедеврах світового мистецтва, знайде свою стежку до людських сердець. Краса врятує світ. Але порятунок залежить лише від нас самих, бо майбутнє належить дітям.)
Висновок
Люди не почули заклику фантаста про дбайливе ставлення до цивілізації − і знову, і знову приходять до трагедій: появи нових хвороб, техногенних і екологічних катастроф, військових конфліктів. Це наслідки духовного зубожіння. Фантастична картина зруйнованих війною та покинутих мешканцями міст сьогодні стала реальністю і на сході України. Але ми разом з письменником сподіваємось, що «з’явиться тямовита і людина, яка підлатає цивілізацію. Людина з душею... Людина, в якої душа горнеться до гарного...».
Врешті-решт тільки така людина збереже і примножить надбання земної цивілізації. І тоді усміхатиметься не тільки «Джоконда» − усе людство. Усміхайтесь і ви. Подаруйте усмішку один одному.
Многія мае аднакласнікі ўзяліся ацэньваць вершы «Песняру», «Санет». Гэтыя вершы хораша апісаны ў падручніку. Мне ж не хочацца паўтарацца, прычым не ў лепшым варыянце. Таму спынюся на тым, як я разумею менавіта гэты верш паэта.
Многае ў творы (без розніцы — у вялікім ці ў малым) пачынаецца з агульнага настрою, ва ўладзе якога аказваецца мастак, — сумнага, трывожнага, трагічнага, сатырычнага, іранічнага, велічна-ўрачыстага, гераічнага і г. д. Разнавіднасць настрою ўплывае на пафас твора і вызначае яго адпаведным чынам. Калі чытаю гэты верш Багдановіча, адчуваю, што лірычны герой маркоціцца, што яму сумна назіраць, як узрастаюць і знікаюць ад восеньскіх халадоў кветкі. Сумны настрой выклікаў да жыцця метафарызацыю, адухаўленне лета, якое плакала, пакідаючы «слязінкі на полі». Паэт далей разгортвае метафару і піша, што слёзы лета вырастаюць у развітальныя (эпітэт бледныя тут вельмі да месца) восеньскія кветкі.
Першая частка твора складаецца з шасці радкоў і ўяўляе сабой разгорнутую метафару, што мы і адзначылі вышэй. Гэтая частка твора сумная, але сум паэта не надрыўны, не балючы, стрыманы. Яму шкада адыходзячага лета, турбуе змена надвор’я, летніх фарбаў на восеньскія. Другая ж частка — чатыры апошнія радкі. У іх, бадай, заключаны( сканцэнтраваны, скандэнсаваны сум, які ўзнімаецца да ўзроўню болю, і ўтрымліваецца філасофска значны вывад. Паколькі гэтыя радкі найбольш значныя ў плане ідэйным (помнім: ідэя - гэта тое, што вынікае з раскрыцця той ці іншай тэмы), прывядзём іх цалкам:
Кветкі асеннія, родныя, бледныя!
Выраслі вы, каб ураз жа і згінуць.
Можа, таму-то душа надарваная
Гэтак любоўна вянок з вас сплятае.
Які вывад з гэтай канцоўкі? Хтосьці скажа: «Аўтар заклікае пашкадаваць “бледныя восеньскія кветкі” і адчуць іх ахвярнасць». I ён, як мне думаецца, будзе не далёкі ад ісціны. Аднак ісціна тут глыбейшая: паэт не толькі і не столькі шкадуе хуткацечнае жыццё кветак, але ў першую чаргу спачувае сабе — маркотнаму, паныламу, прадчуваючаму і свой канец. Канцоўка твора відавочна аўтабіяграфічная, асабістая.
Маркотнаму настрою адпавядаюць вобразы і слоўна-выяўленчыя сродкі: вобразы лета, восені, кветак, слёз. душы; яны спавітыя метафарамі (лета плакала, душа з кветак сплятае вянок), эпітэтамі (слязінкі ліліся ціха, кветкі бледныя, душа надарваная), што маюць трагічнае адценне. 3 агульнага сумнага вянка выломліваецца характарыстыка восені, названай прыгожай і яснай. Ці не перадалася нашаму паэтўі пушкінская традыцыя? Якраз перадалася, што пацверджана эпіграфам з твора класіка рускай літаратуры: «Цветы последние милей // Роскошных первенцев полей». Так і хочацца сказаць пасля гэтых радкоў: у абодвух паэтаў «смутак светлы» («печаль... светла»). Праўда, у нашага — з больш выразнымі крапкамі трагедыйнага адчування. I яшчэ: наш паэт больш філасафічны. Яго паэзія (і ў дадзеным канкрэтным выпадку) не такая жыццярадасная, як пушкінская.
Калі гаварыць пра жанр твора, дык, адназначна, гэта элегія смутку і жалю. А бываюць яшчэ і элегіі бяды, элегіі расчаравання, элегіі безвыходнай тугі. Іх можна лёгка знайсці ў спадчыне Багдановіча.
Што да вершавання... Белы (безрыфменны)верш. Памер—чатырохстопны дактыль. Своеасаблівасць рытміка-інтанацыйнаму малюнку надае чаргаванне дактылічнай і жаночай клаўзул, што прыводзіць да плаўнага ці больш рэзкага абрыву фраз.
Відаць, не спецыяльна (проста так як бы ўсё само сабою здарылася) паэт пазбягае грымотнага гуку р: усяго іх сем на ўвесь верш. А ў шасці з дзесяці першых р гучыць толькі тры разы. Затое мілагучны, «спачувальны» кнеткам гук л у першых чатырох радках паўтараецца адзінаццаць разоў. I гучаць гэтыя радкі мілагучна, «мякка». Выяўляе сябе двойчы гэты ж гук у апошнім радку, які гучыць заключным акордам любві да кветак, лёс якіх так нагадвае лёс самога паэта.
Объяснение:
Які почуття охопили Тома при спогляданні картини? Чому тільки Том відчув силу та красу мистецтва? Про що намагався попередити хлопчика Грігсбі?
− Чому Тому здалася усмішка жінки на картині таємничо-сумною? (Здається, що Мона Ліза сумує через людей, що втратили людську подобу, здається, вона знає якусь таємницю, але розкрити її ці люди ніколи не зможуть.)
− Подивіться уважно на зображення картини Леонардо да Вінчі «Мона Ліза». Які почуття охоплюють вас? Чи згодні ви зі словами хлопчика: «Вона гарна…»?
-Яким чином картина з далекого минулого змогла відродити в душі Тома Красу та Добро? Чому після того, як Том зрозумів та відчув Красу, герой почув дозвіл на шматування картини натовпом?
− Яким чином шматування картини спричинило злам у свідомості та душі хлопчика?
- Якими постають люди під час знищення «Мони Лізи»? Чи мають ці істоти право називатися людьми? Чому Том піддався натовпу та теж схопив шматок полотна? Свою відповідь обґрунтуйте цитатами з тексту?
− Чому авторові знадобилося гірко вражати читача сучасного світу картиною пошматованої святині? ( Автор показує останню ступінь деградації людської душі та попереджає сучасну людину про небезпеку піддатися ненависті та руйнації.)
− Доведіть, що в душі Тома тривала складна боротьба добра і зла, ненависті і прагнення до прекрасного. Яким був результат цієї боротьби?
− Як ви думаєте, чому саме усмішка дісталася Томові? ( Можливо, Джоконда, споглядаючи натовп, обрала саме Тома, щоб подарувати йому свою усмішку. А ще автор цим говорить, що найбільша таємниця найвідомішої картини доби Відродження не могла залишитись нерозгаданою чи знищеною, вона несе людям надію на відродження людяності.)
− Як Тома зустріли вдома? Чи відчував хлопчик любов та турботу рідних? Чи здивувало вас ставлення рідних до хлопчика? Чому?
− Чому Том довго не розтискав кулак? Чому тільки під місячним світлом герой звільняє клаптик картини?
− Чому Том постійно повторював: «Усмішка, чарівна усмішка…» Який шлях відкрила Усмішка герою? ( У житті Тома не було ані усміхнених облич, ані Краси, ані Любові. Клаптик картини показав Тому інший світ. Світ, де люди не руйнують витвори мистецтва, де немає місця ненависті та страху, де світом керує Усмішка, а отже Любов.)
− Чи можна сказати, що Том зранку й Том вночі – це двоє різних людей? Свою відповідь аргументуйте прикладами з тексту.
− Які ще символічні образи є у творі? ( Дитина – символ майбутнього,
Усмішка Джоконди – символ Добра, Краси, які слід берегти та вміти цінувати.)
Поміркуйте, чому саме Тому дістався шматок полотна із зображенням усмішки.
(Том, як уособлення надії людства на майбутнє відродження, що має врятувати людство, збереже в своїй душі усмішку Джоконди. Усмішка Джоконди, як уособлення загадкової та життєдайної сили мистецтва, залишається вічним нагадуванням прийдешнім поколінням, що саме Добро і Краса насправді врятують світ.)
− Чому саме Джоконда із своєю загадковою чарівною усмішкою буде провідником Тому і людству до «ранку», до відродження?
( Картина Леонардо да Вінчі є символом Краси і Сили мистецтва в усьому світі. Мабуть, , жодна картина у світі не зазнала стількох нападів маніяків і вандалів, як «Джоконда»: її викрадали, заливали фарбою, намагалися пошматувати, старанно замальовували куточки вуст, щоб вбити незбагненну посмішку, підробляли, копіювали настільки вільно, що це вже й мистецьким твором не назвеш. копіювали настільки вільно, що це вже й мистецьким твором не назвеш. Це найвідоміша картина світу: що могло статися, щоб люди забули її? З іншого боку, вона – символ доби Відродження. Напевно, тому автор і обрав цей шедевр центральним образом-символом для відродження духовності, відродження цивілізації.)
− У чому суть фіналу твору? Як образ Джоконди, її усмішки, розкриває головну думку твору? Як ви розумієте слова епіграфа уроку? Як вони перегукуються з головною думкою оповідання?
( Бредбері утверджує, що краса, увічнена в шедеврах світового мистецтва, знайде свою стежку до людських сердець. Краса врятує світ. Але порятунок залежить лише від нас самих, бо майбутнє належить дітям.)
Висновок
Люди не почули заклику фантаста про дбайливе ставлення до цивілізації − і знову, і знову приходять до трагедій: появи нових хвороб, техногенних і екологічних катастроф, військових конфліктів. Це наслідки духовного зубожіння. Фантастична картина зруйнованих війною та покинутих мешканцями міст сьогодні стала реальністю і на сході України. Але ми разом з письменником сподіваємось, що «з’явиться тямовита і людина, яка підлатає цивілізацію. Людина з душею... Людина, в якої душа горнеться до гарного...».
Врешті-решт тільки така людина збереже і примножить надбання земної цивілізації. І тоді усміхатиметься не тільки «Джоконда» − усе людство. Усміхайтесь і ви. Подаруйте усмішку один одному.