1.Тема жінки-матері досить широко представлена у творчості Т. Г. Шевченка. Трагічне спокутування гріхів молодості розкриває поет у поемі «Наймичка». Починаючи з прологу, де ведеться розповідь про знищення дітей вдовою, автор переносить нас на хутір багатого подружжя, де і відбуватимуться події.
Народивши позашлюбну дитину, Ганна мусила відректися від неї за законами тогочасної моралі. Вона залишила дитину біля двору Насті і Трохима. Але серце материнське — не камінь; прощаючись із своїм колишнім життям, вдаючись до самозречення в ім’я свого сина, вона наймається на роботу в цей дім, щоб бачити дитину, щоб піклуватися про неї. Усвідомлюючи свою провину, Ганна мусить все життя спокутувати гріхи: живучи і доглядаючи рідного сина, не мала можливості почути від нього найдорожчого слова у світі — мамо. Таким вже виявився непосильний тягар гріха молодої жінки. Любляче серце Ганни розривалося через тугу, через страждання, що не могла зайняти своє справжнє місце матері. Доглядала, не досипала ночей, відчуваючи найменший шелест у кімнаті, чуючи дихання сина. Вона жила у радості, бо доля дозволила їй бути поряд із дитиною, бачити її сімейне благополуччя, тримати на руках своїх онуків.
Каралася і мучилася Ганна все життя, страждаючи від того, що вела подвійне життя, не зізнаючись у тому, що вона є матір’ю. Безмежно люблячи дитину і усвідомлюючи провину перед нею, Ганна ходить до Києва, вимолюючи прощення у Бога за свій тяжкий гріх.
Т. Г. Шевченко з поетичною майстерністю зміг описати психологічну сутність материнської душі. Коли читаєш фінальну сцену поеми «Наймичка», на очі навертаються сльози. Ледве дочекавшись Марка, Ганна перед смертю зізнається у тому, що стільки років ховала у найдальший куточок своєї душі. Вона повідомляє йому, що є його матір’ю. Настав той момент, коли Ганна скинула з себе людські муки материнської недолі, коли вона сказала те, що не могла сказати раніше. І чиста вже, покаянна душа її, полетіла у вирій вічності, де запалає вогником материнської любові і синівського визнання.
II варіант
Всі ми більшою чи меншою мірою жертвуємо людям щось своє: час, знання, любов... Найвища самопожертва — в материнстві. Мати дарує нам не лише свій час і безмежну любов — вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти.
Образ матері — доброї, щедрої на любов і ласку — постає перед нами із творів Тараса Шевченка. Прикладом може служити Ганна, головна героїня поеми «Наймичка».
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрар- ний світ матері-селянки. Ганна хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати радість материнства. І, вдавшись до хитрощів, гірких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Коли Ганна приходить найматися, то одразу ж погоджується працювати за будь-яку плату, навіть безплатно, щоб тільки бути коло дитини. А коли вже вона доглядала сина, то так піклувалася, що й з іншої хати чула, «як дитина дише». Таке відчуття властиве тільки матерям.
Життя Ганни — материнський подвиг. їй соромно за свою провину, вона боїться осуду сина. І навіть перед смертю їй нелегко зізнатися. Та не хочеться їй брати «гріха» з собою. Ганна намагається пояснити синові, чому підкинула його чужим людям, прагне знайти слова, які б не поранили його душу, а викликали до старої матері жаль і прощення. Зізнання забрало у Ганни останні сили. Вона «оніміла», навіть не попрощавшись з Марком.
І. Франко писав, що «наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, ...заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя на користь своєї дитини».
Тарас Шевченко всім серцем співчуває і захищає у своїх творах жінку-покритку, хоч народна мораль її засуджує. Він страждає разом з нею. Митець усім серцем схиляється перед образом простої неосвіченої селянської жінки — цієї безталанної мадонни українського народу.
3.1. Ніколи не здаватися і йти до своєї мети ("Кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте").
2. Шанувати нашу неньку-Україну, нашу мову ("І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь").
3. Не забувати наших пращурів, які боролися за нашу свободу.
4. Бути завжди напоготові, щоб стати і захищати нашу державу.
5. Бути обережними і "не кохатися з москалями, бо москалі чужі люде..."
6. Любити один одного і завжди допомагати один одному.
Напевно, ніхто не може уявити, наскільки неосяжним є всесвіт книжок. Людина здатна лише знаходити серед тисяч томів ті, які їй дійсно до вподоби. Дехто покладається на поради знайомих, інші, переглянувши кінофільм, бажають неодмінно прочитати оригінал історії. Але я познайомилась зі своїм улюбленим (на сьогоднішній день) твором на уроці зарубіжної літератури у сьомому класі. Це новела відомого американського письменника О’Генрі «Останній листок».
Чому саме цей твір справив на мене таке враження? Мені здається, насамперед тому, що в такому невеликому тексті автор зміг поєднати багато різних емоцій і переживань.
Це оповідання змушує замислитися над речами, набагато важливішими за просте буденне життя з його повсякденними турботами. Ми кожного дня витрачаємо певний час на боротьбу з тими чи іншими проблемами, тому не завжди є можливість замислитися над сенсом життя, над тими речами, які повинен усвідомити кожен, – дружба, любов, доброта, людяність, гуманність.
Дружба… Дві дівчини займаються живописом, прагнуть досягти успіху в нелегкому ремеслі. Так сталося, що до чекати нема від кого. Але, на щастя ,вони стали одна для одної справжніми подругами. Хоча, на жаль, у житті іноді стається так, що людина, яку ти вважаєш другом, дізнавшись про твої проблеми, намагається відійти від до . Це дуже прикро, але в наш час це не рідкість.
Читаючи оповідання, я дуже хвилювалася за Джонсі. Тяжка хвороба, прогноз лікаря, безнадійність, безпорадність… Але в неї була справжня подруга – Сьюзі, яка підтримує хвору, переймається її смутком і намагається вселити у подругу жагу до життя.
Але найбільше мене вразив художник, сусід дівчат, Берман. Людина, яка прожила все життя у гонитві за примарою. Примарою слави і визнання. Безталанний художник, невдаха… Так можна його назвати, але…Він спромігся зробити те, що не під силу було ні найкращим лікарям, ні вірній подрузі – вселити у згасаючу від хвороби свідомість Джонсі жагу до життя, віру в одужання, намалювавши останній листок на стіні будинку. Та ціна такого вчинку була надто великою: Берман помер, встигнувши створити найдивовижніший у світі шедевр, що врятував людське життя, яке мало згаснути. Адже це насправді шедевр, бо один маленький намальований листочок вселив віру і надію, любов до життя, подолав жорсткі примари безнадії й смерті, врятував від безглуздих думок і допоміг одужати Джонсі (до речі, мало знайомій людині).
Чому ж для Джонсі так потрібен був отой листочок? Чому в серці бідолашної дівчини з’явилася надія одужати ? Насправді цей листок і був останньою надією Джонсі – не помирати, а жити. Адже життя – це найкраще, що може бути у людини.
Я вважаю, «Останній листок» – чудове оповідання. Воно вчить нас, що чужих проблем не буває, а доброта і здатність співчувати – то наші чесноти. Якщо кожен хоча б іноді допомагатиме тим, хто цього потребує, світ стане кращим.Хочеться, щоб поміж людей панувала людяність та порозуміння, а не жага до влади та грошей. Мені дуже шкода, що більшість людей, коли стають дорослими, забувають деякі твори і те, чому вони вчать. Я впевнена, що не забуду це оповідання, його героїв, адже немає нічого ціннішого за людське життя. Життя кожного з нас.
1.Тема жінки-матері досить широко представлена у творчості Т. Г. Шевченка. Трагічне спокутування гріхів молодості розкриває поет у поемі «Наймичка». Починаючи з прологу, де ведеться розповідь про знищення дітей вдовою, автор переносить нас на хутір багатого подружжя, де і відбуватимуться події.
Народивши позашлюбну дитину, Ганна мусила відректися від неї за законами тогочасної моралі. Вона залишила дитину біля двору Насті і Трохима. Але серце материнське — не камінь; прощаючись із своїм колишнім життям, вдаючись до самозречення в ім’я свого сина, вона наймається на роботу в цей дім, щоб бачити дитину, щоб піклуватися про неї. Усвідомлюючи свою провину, Ганна мусить все життя спокутувати гріхи: живучи і доглядаючи рідного сина, не мала можливості почути від нього найдорожчого слова у світі — мамо. Таким вже виявився непосильний тягар гріха молодої жінки. Любляче серце Ганни розривалося через тугу, через страждання, що не могла зайняти своє справжнє місце матері. Доглядала, не досипала ночей, відчуваючи найменший шелест у кімнаті, чуючи дихання сина. Вона жила у радості, бо доля дозволила їй бути поряд із дитиною, бачити її сімейне благополуччя, тримати на руках своїх онуків.
Каралася і мучилася Ганна все життя, страждаючи від того, що вела подвійне життя, не зізнаючись у тому, що вона є матір’ю. Безмежно люблячи дитину і усвідомлюючи провину перед нею, Ганна ходить до Києва, вимолюючи прощення у Бога за свій тяжкий гріх.
Т. Г. Шевченко з поетичною майстерністю зміг описати психологічну сутність материнської душі. Коли читаєш фінальну сцену поеми «Наймичка», на очі навертаються сльози. Ледве дочекавшись Марка, Ганна перед смертю зізнається у тому, що стільки років ховала у найдальший куточок своєї душі. Вона повідомляє йому, що є його матір’ю. Настав той момент, коли Ганна скинула з себе людські муки материнської недолі, коли вона сказала те, що не могла сказати раніше. І чиста вже, покаянна душа її, полетіла у вирій вічності, де запалає вогником материнської любові і синівського визнання.
II варіант
Всі ми більшою чи меншою мірою жертвуємо людям щось своє: час, знання, любов... Найвища самопожертва — в материнстві. Мати дарує нам не лише свій час і безмежну любов — вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти.
Образ матері — доброї, щедрої на любов і ласку — постає перед нами із творів Тараса Шевченка. Прикладом може служити Ганна, головна героїня поеми «Наймичка».
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрар- ний світ матері-селянки. Ганна хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати радість материнства. І, вдавшись до хитрощів, гірких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Коли Ганна приходить найматися, то одразу ж погоджується працювати за будь-яку плату, навіть безплатно, щоб тільки бути коло дитини. А коли вже вона доглядала сина, то так піклувалася, що й з іншої хати чула, «як дитина дише». Таке відчуття властиве тільки матерям.
Життя Ганни — материнський подвиг. їй соромно за свою провину, вона боїться осуду сина. І навіть перед смертю їй нелегко зізнатися. Та не хочеться їй брати «гріха» з собою. Ганна намагається пояснити синові, чому підкинула його чужим людям, прагне знайти слова, які б не поранили його душу, а викликали до старої матері жаль і прощення. Зізнання забрало у Ганни останні сили. Вона «оніміла», навіть не попрощавшись з Марком.
І. Франко писав, що «наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, ...заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя на користь своєї дитини».
Тарас Шевченко всім серцем співчуває і захищає у своїх творах жінку-покритку, хоч народна мораль її засуджує. Він страждає разом з нею. Митець усім серцем схиляється перед образом простої неосвіченої селянської жінки — цієї безталанної мадонни українського народу.
3.1. Ніколи не здаватися і йти до своєї мети ("Кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте").
2. Шанувати нашу неньку-Україну, нашу мову ("І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь").
3. Не забувати наших пращурів, які боролися за нашу свободу.
4. Бути завжди напоготові, щоб стати і захищати нашу державу.
5. Бути обережними і "не кохатися з москалями, бо москалі чужі люде..."
6. Любити один одного і завжди допомагати один одному.
Объяснение:
Напевно, ніхто не може уявити, наскільки неосяжним є всесвіт книжок. Людина здатна лише знаходити серед тисяч томів ті, які їй дійсно до вподоби. Дехто покладається на поради знайомих, інші, переглянувши кінофільм, бажають неодмінно прочитати оригінал історії. Але я познайомилась зі своїм улюбленим (на сьогоднішній день) твором на уроці зарубіжної літератури у сьомому класі. Це новела відомого американського письменника О’Генрі «Останній листок».
Чому саме цей твір справив на мене таке враження? Мені здається, насамперед тому, що в такому невеликому тексті автор зміг поєднати багато різних емоцій і переживань.
Це оповідання змушує замислитися над речами, набагато важливішими за просте буденне життя з його повсякденними турботами. Ми кожного дня витрачаємо певний час на боротьбу з тими чи іншими проблемами, тому не завжди є можливість замислитися над сенсом життя, над тими речами, які повинен усвідомити кожен, – дружба, любов, доброта, людяність, гуманність.
Дружба… Дві дівчини займаються живописом, прагнуть досягти успіху в нелегкому ремеслі. Так сталося, що до чекати нема від кого. Але, на щастя ,вони стали одна для одної справжніми подругами. Хоча, на жаль, у житті іноді стається так, що людина, яку ти вважаєш другом, дізнавшись про твої проблеми, намагається відійти від до . Це дуже прикро, але в наш час це не рідкість.
Читаючи оповідання, я дуже хвилювалася за Джонсі. Тяжка хвороба, прогноз лікаря, безнадійність, безпорадність… Але в неї була справжня подруга – Сьюзі, яка підтримує хвору, переймається її смутком і намагається вселити у подругу жагу до життя.
Але найбільше мене вразив художник, сусід дівчат, Берман. Людина, яка прожила все життя у гонитві за примарою. Примарою слави і визнання. Безталанний художник, невдаха… Так можна його назвати, але…Він спромігся зробити те, що не під силу було ні найкращим лікарям, ні вірній подрузі – вселити у згасаючу від хвороби свідомість Джонсі жагу до життя, віру в одужання, намалювавши останній листок на стіні будинку. Та ціна такого вчинку була надто великою: Берман помер, встигнувши створити найдивовижніший у світі шедевр, що врятував людське життя, яке мало згаснути. Адже це насправді шедевр, бо один маленький намальований листочок вселив віру і надію, любов до життя, подолав жорсткі примари безнадії й смерті, врятував від безглуздих думок і допоміг одужати Джонсі (до речі, мало знайомій людині).
Чому ж для Джонсі так потрібен був отой листочок? Чому в серці бідолашної дівчини з’явилася надія одужати ? Насправді цей листок і був останньою надією Джонсі – не помирати, а жити. Адже життя – це найкраще, що може бути у людини.
Я вважаю, «Останній листок» – чудове оповідання. Воно вчить нас, що чужих проблем не буває, а доброта і здатність співчувати – то наші чесноти. Якщо кожен хоча б іноді допомагатиме тим, хто цього потребує, світ стане кращим.Хочеться, щоб поміж людей панувала людяність та порозуміння, а не жага до влади та грошей. Мені дуже шкода, що більшість людей, коли стають дорослими, забувають деякі твори і те, чому вони вчать. Я впевнена, що не забуду це оповідання, його героїв, адже немає нічого ціннішого за людське життя. Життя кожного з нас.