Образ Гамлета складний, сповнений суперечностей. Гамлет одержимий пошуками істини. Щоб дізнатися про причину смерті батька, він готовий на все: підмовляє акторів зіграти сцену, за якою він може простежити реакцію Клавдія, сміливо іде вночі на зустріч із привидом батька, а почувши з його уст, хто винуватець смерті короля, продовжує шукати істину. Задля цього він прикидається божевільним, щоб приспати пильність Клавдія. Своїм «божевіллям» він відштовхує любляче серце Офелії і помилково вбиває її батька. Події розвиваються дуже стрімко, але це аж ніяк не порушує психологічної цілісності портрета кожного шекспірівського персонажа. Гамлет проходить до кінця увесь шлях пошуків істини. Фінал трагічний, але справедливість восторжествувала, і підступний вбивця та зрадник покараний рукою Гамлета. За п’єсою Шекспіра, Гамлет любив Офелію, про що неодноразово їй говорив, робив подарунки. Але, розчарувавшись у матері, яка булла для нього зразком Жінки, він втрачає довіру й до Офелії, відштовхує її, ображає, прикриваючись маскою божевільного. У такий б він руйнує не лише своє почуття до Офелії, а й віру дівчини у любов. Однак подальші дії Полонія та Офелії переконують Гамлета, що він не помилився: кохана здатна зрадити його, вона занадто інфантильна і слабка, щоб зробити крок назустріч своєму сміливому героєві, вона назавжди залишиться у ворожому для нього таборі. Провина безвольної Офелії в тому, що вона ніколи не стане рішучою Джульєттою. І все ж, образ Офелії викликає у читача співчуття: вона втрачає кохання, а потім, не витримавши смерті батька, стає божевільною і, зрештою, помирає. Гамлету не вистачило чуйності? («Из жалости я должен быть жесток)
