Хвороба Джонсі поступово знесилювала дівчину, її думки вже зверталися не на те, як до собі, а як полегшити життя своїм друзям, і зробити догляд за собою менш обтяжливим для них. Джонсі відмовляється від їжі, яку так важко було заробити для неї Сью. Вона вважає, що вмре скоро - тоді, як впаде останній виноградний листочок за вікном. Буря та вітер зриває листя з виноградної лози під вікном дівчат, і чим менше стає листя, тим менше стає надія Джонсі вилікуватися.
Але останній виноградний листок витримує негоду. Він не хоче злітати з гілки і своєю стійкістю додає Джонсі наснаги до життя. ЇЇї хвороба потроху відступає і дівчина одужує. І лише після одужання вона дізнається, що цей стійкий до дощу та вітру листочок насправді намальований на стіні. Старий художник Берман намалював його, щоб надія не покинула людину, яка була для нього дорога.
Старий Берман гине від тієї ж хвороби, яка знесилювала Джонсі. Такою була ціна за його до Але він вмирає з почуттям, що життя не пройшло безцільно, адже він таки намалював свій "шедевр" - виноградний листок, який врятував життя. І нехай цей шедевр не такий, як йому думалося усе життя, але він для нього значніший, ніж усі шедеври людства.
Таким є "останній виноградний листок" і для нас, бо життя людини завжди стоїть вище за будь-який шедевр. І ця романтична новела О'генрі показує нам, що є шедеври, важливіші за всі художні багатства - це людяність, щира любов до ближнього та самопожертва.
У «Чарівній крамниці» мене все цікавило, чарувало і вабило: і чарівні дзеркала, і найнезвичайніший у світі капелюх, і порцелянова рука з колодою чарівних карт, і продавець крамниці, який з дивовижною спритністю діставав з рота і з-за вух кришталеві кульки. А які чудові іграшки були в цій лавці! Це й чарівні потяги, які рухалися без пружин і пари, і стійкі олов’яні солдатики, і коник-гойдалка, і чудова лялька, яка плакала і промовляла: «Яйце є — яйця немає». Все це — світ чарівної незабутньої казки, неповторний світ дитинства, у якому я опинилася завдяки неперевершеному таланту Г. Уеллса.
Автор оповідання якось зазначив: «Право називатися справжнім письменником має лише той, хто може навчити чого-небудь своїх сучасників, хто краще бачить навколо і більше бачить попереду. Я завжди згоден думати, що я усе-таки такий». І він мав рацію, адже своїм прекрасним оповіданням він вчив читачів розуміти, любити і шанувати людей, бачити в них прекрасне в навколишньому світі, бути безпосередніми і людяними. Нарешті, він вчив мріяти і вірити в диво, вчив сподіватися і не втрачати надію, що світ стане гуманнішим, прекраснішим, досконалішим, а головне — добрішим.
Хвороба Джонсі поступово знесилювала дівчину, її думки вже зверталися не на те, як до собі, а як полегшити життя своїм друзям, і зробити догляд за собою менш обтяжливим для них. Джонсі відмовляється від їжі, яку так важко було заробити для неї Сью. Вона вважає, що вмре скоро - тоді, як впаде останній виноградний листочок за вікном. Буря та вітер зриває листя з виноградної лози під вікном дівчат, і чим менше стає листя, тим менше стає надія Джонсі вилікуватися.
Але останній виноградний листок витримує негоду. Він не хоче злітати з гілки і своєю стійкістю додає Джонсі наснаги до життя. ЇЇї хвороба потроху відступає і дівчина одужує. І лише після одужання вона дізнається, що цей стійкий до дощу та вітру листочок насправді намальований на стіні. Старий художник Берман намалював його, щоб надія не покинула людину, яка була для нього дорога.
Старий Берман гине від тієї ж хвороби, яка знесилювала Джонсі. Такою була ціна за його до Але він вмирає з почуттям, що життя не пройшло безцільно, адже він таки намалював свій "шедевр" - виноградний листок, який врятував життя. І нехай цей шедевр не такий, як йому думалося усе життя, але він для нього значніший, ніж усі шедеври людства.
Таким є "останній виноградний листок" і для нас, бо життя людини завжди стоїть вище за будь-який шедевр. І ця романтична новела О'генрі показує нам, що є шедеври, важливіші за всі художні багатства - це людяність, щира любов до ближнього та самопожертва.
Подробнее - на -
Объяснение:
У «Чарівній крамниці» мене все цікавило, чарувало і вабило: і чарівні дзеркала, і найнезвичайніший у світі капелюх, і порцелянова рука з колодою чарівних карт, і продавець крамниці, який з дивовижною спритністю діставав з рота і з-за вух кришталеві кульки. А які чудові іграшки були в цій лавці! Це й чарівні потяги, які рухалися без пружин і пари, і стійкі олов’яні солдатики, і коник-гойдалка, і чудова лялька, яка плакала і промовляла: «Яйце є — яйця немає». Все це — світ чарівної незабутньої казки, неповторний світ дитинства, у якому я опинилася завдяки неперевершеному таланту Г. Уеллса.
Автор оповідання якось зазначив: «Право називатися справжнім письменником має лише той, хто може навчити чого-небудь своїх сучасників, хто краще бачить навколо і більше бачить попереду. Я завжди згоден думати, що я усе-таки такий». І він мав рацію, адже своїм прекрасним оповіданням він вчив читачів розуміти, любити і шанувати людей, бачити в них прекрасне в навколишньому світі, бути безпосередніми і людяними. Нарешті, він вчив мріяти і вірити в диво, вчив сподіватися і не втрачати надію, що світ стане гуманнішим, прекраснішим, досконалішим, а головне — добрішим.