Длинный монолог Осипа, лежащего на барской кровати (очень красноречивая деталь) , формирует представление зрителя о Хлестакове, его образе жизни. Но не забудем, что рассуждения Осипа- это рассуждения слуги, человека ленивого и праздного. Слуги, как правило, копируют своих хозяев в очень искаженном виде, но по слуге судят о хозяине. Монолог Осипа раскрывает настоящее положение дел Хлестакова. Никакой он не ревизор, а просто бедный чиновник из Петербурга, карточный игрок, спускающий все деньги при первой же возможности. В гостинице он застрял по причине отсутствия денег. Рассказ о Хлестакове - полная противоположность тому, что представили помещики Добчинский и Бобчинский. Зритель знает настоящее положение дел, но ведь чиновники города не знают - этим создается эффект комического. Второй месяц Хлестаков со слугой едут из Петербурга, потому что, останавливаясь в разных городах, Хлестаков быстро прокутил деньги, а вновь присланные отцом снова проиграл. Положение у них отчаянное: денег нет, за комнату, находящуюся под лестницей, платить нечем, трактирщик еды не дает.
Є вічні шедеври образотворчого мистецтва, над якими не владний час, метушня політиків, коли "минає славне і гучне". До таких творів належить неперевершена "Джоконда" Леонардо да Вінчі, незрівнянне втілення гуманістичного ідеалу жіночої краси.
Посмішка Джоконди стала "героєм" новели Рея Бредбері. Восени 2061 року уцілілі після атомних бомбардувань жителі великого міста відзначають свято — досить дивним, на наш погляд : ламають і трощать усе, що дивом збереглося після катастрофи. Свідком цих "святкових" подій є хлопчик Том. Саме безпосередня, щира дитина і відчує недоліки та недоречності світу дорослих, бо вона — символ майбутнього, зміни поколінь.
Том стає у чергу — власті дозволили кожному бажаючому плюнути на... картину Леонардо да Вінчі "Джоконда". Натовп шматує картину на клапті, втоптує у багнюку, ламає раму. Жахливе і страшне видовище. Та письменник залишає нам промінчик надії — до рук Тома .потрапляє шматочок полотна з посмішкою Джоконди.Є знаменитий вираз: "Краса врятує світ". Але спочатку треба, щоб світ урятував красу. До речі, слово "посмішка" написано з великої літери, що перетворює її на образ — символ Мистецтва, Краси, Духовності: "...Світ став, осіяний місяцем. А на його долоні лежала Посмішка". Отже, світ врятував красу. Тепер вона врятує його.
Є вічні шедеври образотворчого мистецтва, над якими не владний час, метушня політиків, коли "минає славне і гучне". До таких творів належить неперевершена "Джоконда" Леонардо да Вінчі, незрівнянне втілення гуманістичного ідеалу жіночої краси.
Посмішка Джоконди стала "героєм" новели Рея Бредбері. Восени 2061 року уцілілі після атомних бомбардувань жителі великого міста відзначають свято — досить дивним, на наш погляд : ламають і трощать усе, що дивом збереглося після катастрофи. Свідком цих "святкових" подій є хлопчик Том. Саме безпосередня, щира дитина і відчує недоліки та недоречності світу дорослих, бо вона — символ майбутнього, зміни поколінь.
Том стає у чергу — власті дозволили кожному бажаючому плюнути на... картину Леонардо да Вінчі "Джоконда". Натовп шматує картину на клапті, втоптує у багнюку, ламає раму. Жахливе і страшне видовище. Та письменник залишає нам промінчик надії — до рук Тома .потрапляє шматочок полотна з посмішкою Джоконди.Є знаменитий вираз: "Краса врятує світ". Але спочатку треба, щоб світ урятував красу. До речі, слово "посмішка" написано з великої літери, що перетворює її на образ — символ Мистецтва, Краси, Духовності: "...Світ став, осіяний місяцем. А на його долоні лежала Посмішка". Отже, світ врятував красу. Тепер вона врятує його.