В военной судьбе Лермонтова личная судьба поэта странно сплелась с судьбой России и Кавказа. Жизненная драма русского поэта по большей части разворачивалась на ярком фоне кавказских гор, и действующими лицами этой драмы стали как рядовые офицеры Отдельного Кавказского корпуса, так и генералы и, больше того, верхушка российской власти, включая шефа жандармов Бенкендорфа, самого царя Николая I, считавшего себя главным военным подведомственного ему государства, его брата Михаила Романова, великого князя, и даже отчасти жены царя Александры Федоровны. Однако 1-й акт драмы начинался, как всегда, в Петербурге. Лермонтов, изгнанный из Московского университета за слишком независимый нрав (с формулировкой "рекомендовано уйти"), выбирает военную карьеру, то есть держит экзамены в Школу гвардейских подпрапорщиков и кавалерийских юнкеров, что в Петербурге, на набережной Мойки, у Синего моста, куда и зачисляется унтер-офицером лейб-гвардии Гусарского полка 14 ноября 1832 г. Биографы Лермонтова по-разному оценивают причины такого выбора поэта, с детства отличавшегося вольным нравом, не склонным к какому бы то ни было подчинению и дисциплине, что является непременным условием военной службы.
У повісті зображена доля села напередодні ліквідації кріпацтва. У конкретних явищах, що відбуваються переважно в одному поміщицькому маєтку, відтворено кріпосницьку дійсність у її найтиповіших виявах. В загостренні соціального конфлікту повісті відтворюється процес посилення реальних класових суперечностей між кріпаками, доведеними до нестерпних страждань, і поміщиками, до краю розбещеними своїм повновладдям над кріпаком. Зображення суспільного життя в його розвитку, розкриття характерів у їх еволюції, соціальній детермінованості – усе це були важливі художньо-естетичні явища процесу формування в українській прозі творчих принципів реалізму. Викриття кріпосницької дійсності набуло особливої сили, ширшою і розмаїтішою стала галерея народних образів, рельєфніше окреслені людські індивідуальності. І. Франко зазначив, що цей твір проникає «найглибше в суть кріпацького лихоліття» і належить до «найкращих перел нашої літератури». (Зібрання творів, т. 26, с. 354). Твір художньо переконує, що паразитичне існування й повновладдя над кріпаком становлять загрозу морально-духовного виродження панівної верхівки, втрати нею людських рис. Провідним мотивом у творі є думка Устини: «Любо на волі дихнути!» Повістю «Інститутка» Марко Вовчок переконливо доводила, що ліквідація кріпосної системи є головним завданням доби. Відображуючи життя межах конкретних картин невеликого масштабу, Марко Вовчок підводить, однак, до висновків широкого суспільного змісту – про антигуманну сутність, неприродність усього суспільного ладу. В українській прозі зароджувалася радикально-демократична концепція розуміння народного життя, соціальної дійсності.
В военной судьбе Лермонтова личная судьба поэта странно сплелась с судьбой России и Кавказа. Жизненная драма русского поэта по большей части разворачивалась на ярком фоне кавказских гор, и действующими лицами этой драмы стали как рядовые офицеры Отдельного Кавказского корпуса, так и генералы и, больше того, верхушка российской власти, включая шефа жандармов Бенкендорфа, самого царя Николая I, считавшего себя главным военным подведомственного ему государства, его брата Михаила Романова, великого князя, и даже отчасти жены царя Александры Федоровны. Однако 1-й акт драмы начинался, как всегда, в Петербурге. Лермонтов, изгнанный из Московского университета за слишком независимый нрав (с формулировкой "рекомендовано уйти"), выбирает военную карьеру, то есть держит экзамены в Школу гвардейских подпрапорщиков и кавалерийских юнкеров, что в Петербурге, на набережной Мойки, у Синего моста, куда и зачисляется унтер-офицером лейб-гвардии Гусарского полка 14 ноября 1832 г. Биографы Лермонтова по-разному оценивают причины такого выбора поэта, с детства отличавшегося вольным нравом, не склонным к какому бы то ни было подчинению и дисциплине, что является непременным условием военной службы.
Відповідь:
У повісті зображена доля села напередодні ліквідації кріпацтва. У конкретних явищах, що відбуваються переважно в одному поміщицькому маєтку, відтворено кріпосницьку дійсність у її найтиповіших виявах. В загостренні соціального конфлікту повісті відтворюється процес посилення реальних класових суперечностей між кріпаками, доведеними до нестерпних страждань, і поміщиками, до краю розбещеними своїм повновладдям над кріпаком. Зображення суспільного життя в його розвитку, розкриття характерів у їх еволюції, соціальній детермінованості – усе це були важливі художньо-естетичні явища процесу формування в українській прозі творчих принципів реалізму. Викриття кріпосницької дійсності набуло особливої сили, ширшою і розмаїтішою стала галерея народних образів, рельєфніше окреслені людські індивідуальності. І. Франко зазначив, що цей твір проникає «найглибше в суть кріпацького лихоліття» і належить до «найкращих перел нашої літератури». (Зібрання творів, т. 26, с. 354). Твір художньо переконує, що паразитичне існування й повновладдя над кріпаком становлять загрозу морально-духовного виродження панівної верхівки, втрати нею людських рис. Провідним мотивом у творі є думка Устини: «Любо на волі дихнути!» Повістю «Інститутка» Марко Вовчок переконливо доводила, що ліквідація кріпосної системи є головним завданням доби. Відображуючи життя межах конкретних картин невеликого масштабу, Марко Вовчок підводить, однак, до висновків широкого суспільного змісту – про антигуманну сутність, неприродність усього суспільного ладу. В українській прозі зароджувалася радикально-демократична концепція розуміння народного життя, соціальної дійсності.
Пояснення:.