На початку ХХ століття традиційні форми мистецтва, такі як реалізм і романтизм, вже не могли передати всіх реалій нового життя. Як вдало висловився іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет, нове мистецтво стверджувалося на «абсолютному запереченні старого». Для позначення цього періоду культури, а також сукупності нових течій у мистецтві, що проіснували з кінця XIX століття і , принаймні, до 50-60-х років XX століття більшість дослідників використовують поняття «модернізм».Модернізм – це загальна назва для літературних напрямів і течій ХХ століття, яким властиві спроби відобразити нові явища життя суспільства за до нових художніх засобів. Модерністи, на відміну від реалістів, відстоювали особливу місію художника, здатного передбачати шлях розвитку нової культури. Реалістичні засоби виразності є, на їх думку, застарілими і недостатньо переконливими, щоб передати душевний стан людини, що опинилася наодинці з проблемами в цьому ворожому світі.Разом з тим, американський вчений Джон Міллер підкреслював, що «модернізм можна вважати бунтом проти «реалізму», але не проти «реальності». Модерністи проголошували цінність і самодостатність окремої особистості, шукали особливі художні засоби для відображення всього комплексу суперечностей ХХ століття. Їм не властиві були звернення до існуючої дійсності, разом з тим вони відкидали і романтичний відхід від життєвих реалій, їх не цікавив предметний світ, вони були захоплені «створенням нової дійсності» і, чим більше вона була неправдоподібна, тим більш визначною вона виникала в уяві модерністів. У творах модернізму реальність знаходила своє втілення за до нових художніх прийомів, наприклад, таких, як «потік свідомості», який безпосередньо передає процес внутрішнього мовлення персонажа під час його зіткнення з дійсністю, або «монтаж» , який, як в кінематографі, заснований на з'єднанні різноманітних тем, образів та фрагментів пізнання світу.Серед перших представників модернізму у світовій літературі були ірландець Джеймс Джойс, француз Марсель Пруст і австрієць Франц Кафка . Їм належить ряд важливих творчих відкриттів, на основі яких пізніше стали з'являтися цілі літературні напрями і течії. У поезії першої половини ХХ століття відбувалися ті ж зміни, що і в прозі. Поетичні експерименти іспанця Федеріко Гарсіа Лорки, француза Поля Елюара, англо-американця Томаса Еліота, австрійців Георга Тракля та Райнера Марії Рільке, чеха Вітезслава Незвала, поляків Юліана Тувіма і Константи Галчіньского, а також багатьох інших, сприяли змінам художньої форми лірики.Під впливом синтезу різних видів мистецтв поезія ставала все більш витонченою. Як втілення давньої мрії багатьох поетів, музикантів і художників про синтез мистецтв з'являлася і фігурна (візуальна) поезія. Французький лірик Гійом Аполлінер навіть придумав для таких текстів особливий термін – «Калліграмма» (від грецького Кallis – красивий і gramma – написання). Поет проголошував: «Калліграмма – всеосяжна художність, перевага якої полягає в тому, що вона створює візуальну лірику, яка до цих пір була майже невідома. Модернізм як мистецтво таїть у собі величезні можливості, вершиною його може стати синтез музики, живопису, літератури». Таке оформлення тексту, на його думку, необхідно, «щоб читач з першого погляду сприймав весь вірш цілком, подібно до того, як диригент одним поглядом охоплює нотні знаки партитури».Прагнучи проникнути в підсвідомість суспільства, митці-модерністи більш усього тяжіли до суб'єктивізму, образу-символу, зашифрованому представленню своїх творів, активно використовували вільну форму своєї творчості.
Отрывок Трагическая судьба Муму В произведении Тургенева главный герой – собачка Муму. Собачка появилась у Герасима совершенно случайно, когда пищала около озера. Герасим сжалился и подобрал собачку. Муму была черно – белого окраса, испанской породы. Она очень любила своего хозяина. Никогда не лаяла без причины. Герасим относился к Муму очень хорошо и вежливо, потому что собачка была его единственным другом. Когда барыня хотела посмотреть на собачку, Муму огрызнулась на нее; барыня рассердилась и возненавидела Муму. После этого конфликта с барыней Муму была обречена. Барыня приказала утопить Муму, хотя собачка была не виновата. Это все из-за болезни барыни. Судьба Муму складывалась хорошо, но когда барыня захотела увидеть Муму, судьба собачки внезапно перевернулась и закончилась печально. Муму – это собака Герасима, которую он и которая стала его верным другом.Как-то вечером Герасим шел вдоль реки и вдруг увидел, что там что-то барахтается. Он нагнулся и заметил щенка, который никак не мог вылезти из воды. Герасим подхватил его и отнес к себе домой. С этого же дня у них завязалась дружба. Муму – это небольшой щенок белого окраса с черными пятнами. Не очень симпатичная. Благодаря уходу Герасима, Муму превратилась в ладную собачку испанской породы, с длинными ушами и пушистым хвостом. Герасим очень любил Муму. Он заботился о ней, как о родном ребенке, ухаживал за Муму, кормил, брал ее везде с собой, даже проделал дыру в двери своей каморки – специально для Муму. Хорошо Герасиму жилось с Муму да и жилось бы, если бы не барыня. Не полюбилась барыне Муму, а как известно, что прикажет барыня, то как-никак надо выполнить. Она приказала Гавриле убрать Муму из-за того, что собачка огрызнулась на барыню. Но как ни старалась барыня, все равно Муму вернулась в каморку к Герасиму. Чего только не придумывал Герасим, чтобы свою Муму, но барыня все же оказалась сильней. Что ж поделать – такова судьба. Герасиму было приказано убить Муму. В день кончины Муму Герасим в последний раз накормил ее, и они отправились на реку. Герасим сел в лодку, посадив рядом с собой Муму. Они уплывали все дальше и дальше. Тут Герасим остановился, обвязал веревкой взятый им кирпич, сделал петлю, надел ее на шею Муму, поднял ее над водой и в последний раз посмотрел на нее. Она без страха смотрела на него, слегка виляя хвостиком, не подозревая, что это последняя минута ее жизни и что сейчас руки Герасима разожмутся и наступит конец. Но такова воля барыни. Так трагически сложилась судьба Муму.
Трагическая судьба Муму
В произведении Тургенева главный герой – собачка Муму.
Собачка появилась у Герасима совершенно случайно, когда пищала около озера. Герасим сжалился и подобрал собачку.
Муму была черно – белого окраса, испанской породы. Она очень любила своего хозяина. Никогда не лаяла без причины.
Герасим относился к Муму очень хорошо и вежливо, потому что собачка была его единственным другом.
Когда барыня хотела посмотреть на собачку, Муму огрызнулась на нее; барыня рассердилась и возненавидела Муму.
После этого конфликта с барыней Муму была обречена. Барыня приказала утопить Муму, хотя собачка была не виновата. Это все из-за болезни барыни.
Судьба Муму складывалась хорошо, но когда барыня захотела увидеть Муму, судьба собачки внезапно перевернулась и закончилась печально.
Муму – это собака Герасима, которую он и которая стала его верным другом.Как-то вечером Герасим шел вдоль реки и вдруг увидел, что там что-то барахтается. Он нагнулся и заметил щенка, который никак не мог вылезти из воды. Герасим подхватил его и отнес к себе домой. С этого же дня у них завязалась дружба.
Муму – это небольшой щенок белого окраса с черными пятнами. Не очень симпатичная. Благодаря уходу Герасима, Муму превратилась в ладную собачку испанской породы, с длинными ушами и пушистым хвостом.
Герасим очень любил Муму. Он заботился о ней, как о родном ребенке, ухаживал за Муму, кормил, брал ее везде с собой, даже проделал дыру в двери своей каморки – специально для Муму.
Хорошо Герасиму жилось с Муму да и жилось бы, если бы не барыня. Не полюбилась барыне Муму, а как известно, что прикажет барыня, то как-никак надо выполнить. Она приказала Гавриле убрать Муму из-за того, что собачка огрызнулась на барыню. Но как ни старалась барыня, все равно Муму вернулась в каморку к Герасиму. Чего только не придумывал Герасим, чтобы свою Муму, но барыня все же оказалась сильней. Что ж поделать – такова судьба. Герасиму было приказано убить Муму.
В день кончины Муму Герасим в последний раз накормил ее, и они отправились на реку. Герасим сел в лодку, посадив рядом с собой Муму. Они уплывали все дальше и дальше. Тут Герасим остановился, обвязал веревкой взятый им кирпич, сделал петлю, надел ее на шею Муму, поднял ее над водой и в последний раз посмотрел на нее. Она без страха смотрела на него, слегка виляя хвостиком, не подозревая, что это последняя минута ее жизни и что сейчас руки Герасима разожмутся и наступит конец. Но такова воля барыни.
Так трагически сложилась судьба Муму.