Мокрый луг. С первого взгляда картина "Мокрый луг" своей привычностью и простотой мотива располагает к себе любого зрителя. В глубине широкого пространства возвышаются два развесистых дерева, а вдали, из-под уходящих грозных туч, проступает небольшая полоска неба. Впереди, вдоль ниши, протягивается обрывистый косогор, покрытый мягкой и влажной зелёной травкой. На переднем плане - почти в центре картины - через чёрные грозовые тучи, пытается отразиться в болотистой заводи, теплое солнышко. Гроза уходит, но небо продолжает бурлить и кипеть. С могучей силою кружатся и сталкиваются косматые серые тучи. Где-то издали доносятся раскаты грома, отражаясь в бесконечном пространстве. Картина полна движения, здесь всё кругом дышит и живёт: и деревья, изгибающиеся под сильными ударами ветра, и вода, подёрнутая рябью, и небо. Небо, проникнутое типично Васильевскому настроению, противопоставлено зловещим тучам, продолжающим низвергать, вдали от зрителя, большой поток дождя на виднеющийся издали лес. Небо, в картинах Фёдора Васильева, неизменно играет значимую роль, так и в "Мокром луге" едва ли не ключевым средством, оно выражает поэтическую мысль художника. Тёплый сверкающий просвет высоко в облаках над зелёным лугом, отражаясь в воде, и отсвечивая на траве, ведёт войну с большими и холодными чёрными тучами, бросающими мрачную тень на мокрую землю. Будто в контраст напряжённому существованию неба, остальная часть картины довольно проста. Линии её рисунка спокойнее и мягче. Каждая деталь пейзажа - это вариация главной идеи, где все детали настолько растворены в целом, что познаёшь их только при внимательном рассмотрении.
у житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.
прочитавши повість відомого ійського письменника ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. для героя повісті, скруджа, найбільше значення мали гроші. але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.
незважаючи на величезне багатство, скрудж залишався самотнім. як виявилося, самотність не залишала героя усього життя. у дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. він зрадив кохану, друзів. «один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.
чи була у скруджа можливість змінити своє життя? так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. ця подія перевернула його душу. він зрозумів, що сам винен в усьому. скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. і сталося це в різдвяну ніч.
уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив бобу платню, дав грошей на лікування крихітки тіма, зробив подарунки усім кретчитам, роздавав гроші злидарям. та найголовніше, що зрозумів скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. для кожного родина — це опора й підтримка. як писав французький письменник xix століття а. монтерлан, «є вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».
і скрудж почав жити щастям інших людей, їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа й. в. гете: «людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».
С первого взгляда картина "Мокрый луг" своей привычностью и простотой мотива располагает к себе любого зрителя. В глубине широкого пространства возвышаются два развесистых дерева, а вдали, из-под уходящих грозных туч, проступает небольшая полоска неба. Впереди, вдоль ниши, протягивается обрывистый косогор, покрытый мягкой и влажной зелёной травкой. На переднем плане - почти в центре картины - через чёрные грозовые тучи, пытается отразиться в болотистой заводи, теплое солнышко.
Гроза уходит, но небо продолжает бурлить и кипеть. С могучей силою кружатся и сталкиваются косматые серые тучи. Где-то издали доносятся раскаты грома, отражаясь в бесконечном пространстве. Картина полна движения, здесь всё кругом дышит и живёт: и деревья, изгибающиеся под сильными ударами ветра, и вода, подёрнутая рябью, и небо. Небо, проникнутое типично Васильевскому настроению, противопоставлено зловещим тучам, продолжающим низвергать, вдали от зрителя, большой поток дождя на виднеющийся издали лес.
Небо, в картинах Фёдора Васильева, неизменно играет значимую роль, так и в "Мокром луге" едва ли не ключевым средством, оно выражает поэтическую мысль художника. Тёплый сверкающий просвет высоко в облаках над зелёным лугом, отражаясь в воде, и отсвечивая на траве, ведёт войну с большими и холодными чёрными тучами, бросающими мрачную тень на мокрую землю.
Будто в контраст напряжённому существованию неба, остальная часть картины довольно проста. Линии её рисунка спокойнее и мягче. Каждая деталь пейзажа - это вариация главной идеи, где все детали настолько растворены в целом, что познаёшь их только при внимательном рассмотрении.
у житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.
прочитавши повість відомого ійського письменника ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. для героя повісті, скруджа, найбільше значення мали гроші. але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.
незважаючи на величезне багатство, скрудж залишався самотнім. як виявилося, самотність не залишала героя усього життя. у дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. він зрадив кохану, друзів. «один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.
чи була у скруджа можливість змінити своє життя? так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. ця подія перевернула його душу. він зрозумів, що сам винен в усьому. скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. і сталося це в різдвяну ніч.
уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив бобу платню, дав грошей на лікування крихітки тіма, зробив подарунки усім кретчитам, роздавав гроші злидарям. та найголовніше, що зрозумів скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. для кожного родина — це опора й підтримка. як писав французький письменник xix століття а. монтерлан, «є вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».
і скрудж почав жити щастям інших людей, їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа й. в. гете: «людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».