Коли я прочитав повість Г. Тютюнника "Климко", два почуття наповнили моє серце. Перше почуття - почуття жалю. Жалю, що маленький хлопчик, який ще міг жити і жити, так рано пішов з життя. Смерть, як завжди, забирає найкращих. Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення до всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися. Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на до ншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.
Когда читаешь Булгакова, становится страшно - то что Он описал - это суровая и жестокая реальность, врезающаяся в память тупым ножом. Это жестокие картины беззакония и общечеловеческой ненависти, посеянной революцией и коммунистами. В этом отмирающем, покинутом жизнью обществе ещё остались личности к противостоянию подлой системе. Господин Преображенский - гениальный врач. Ставя экмперемент над собакой, он получает нового человека - человека нового времени, такого же жестокого как и это время на подлость, дикого Шарикова, обучаемого не менее бездушным Швондером. Профессору ничего не остаётся, как вернуть Шарикову собачий облик, ибо Он понимает, что не может вмешиваться в замысел бога. Это первое, чему учит Собачье сердце. Второе - каждому в этой жизни предназначена своя роль и своё место. Третье - крупные перевороты негативно сказываются на жизни людей. И самое главное. Собачье сердце учит видеть душу человека и понимать её.
Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення до всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися.
Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на до ншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.