Сказка - быль «Кладовая солнца» М.М.Пришвина Задание 1 -
1.С кем автор сравнивает Настю и Митрашу?
2.Какое ремесло освоил в свои 10 лет Митрэша?
3.Отчего дети разошлись в лесу?
4.Как ведёт себя Травка после смерти Антипыча?
5.Как называется елань, в которую попал Митраша? Как
он туда попал? Что это
такое?​

“Пиковая дама” — одно из тех произведений, с которыми время и культура сыграли злую шутку. Самостоятельной жизнью оно прожило довольно недолго. Современный читатель знает и осмысляет повесть Пушкина в неразрывной связи с одноименной оперой П. И. Чайковского. Более того, оперный фантастический город, блестящий гусар Герман, старая графиня и ее внучка Лиза, наследница всех ее богатств — все эти сценические зримые и слышимые образы, созданные Чайковским-романтиком, подчас заслоняют в нашем восприятии героев пушкинской повести.

Между тем повесть “Пиковая дама” — позднее реалистическое произведение Пушкина. Поведение и поступки главного героя мотивируются местом и временем действия (перед нами “петербургская повесть”), материальным состоянием героя и его положением в обществе. Даже сама тема карт, игры оказывается тесно привязанной к описываемой эпохе. Поэтому изучение повести требует значительного исторического комментария, введения учащихся в особенности быта России XVIII, XIX веков.

Как и другие творения А.С. Пушкина 30-х годов, “Пиковая дама” произведение, открывшее новые темы, поставившее во решением которых займутся писатели последующих поколений. Так, например, Пушкин ставит во о воздействии принципа “все дозволено” на тех, кто ему следует; во о праве на убийство одного человека, старого, мучающего окружающих, ради счастья и процветания молодой жизни; неразрешимый для автора “петербургской повести” во о карточной игре как “самой сильной из страстей” и др. Развивается тема “маленького человека”, рассматривается идея наполеонизма, во власти которой окажутся позднее герои Толстого и Достоевского. “Именно в этот период художественное мастерство поэта достигло особой зрелости и глубины. Создания этих лет…предсказали пути Гоголя, Лермонтова, Толстого, Достоевского, Чехова” (Лотман Ю. М. Беседы о русской культуре. —СПб: Искусство, 1994)

Объяснение:

«Герой нашого часу» - психологічний роман, тобто нове слово в російській літературі дев'ятнадцятого століття. Це дійсно особливий твір для свого часу – він має воістину цікаву структуру: кавказька новела, подорожні нотатки, щоденник. Але все-таки головна мета твору – розкриття образу незвичайної, на перший погляд, дивної людини – Григорія Печоріна. Це і справді незвичайний, особливий чоловік. І читач це простежує протягом усього роману.Хто ж такий Печорін, в чому його головна трагедія, в чому полягають проблеми особистого щастя цього героя? Ми бачимо героя з боку самих різних людей, і можемо таким чином скласти його психологічний портрет. У перших розділах роману можна побачити Григорія Печоріна очима Максима Максимовича – відставного офіцера, друга героя. «Дивний був чоловік» - говорить він. Та літній офіцер живе в іншому часі, в іншому світі і не може дати повної і об'єктивної характеристики. Але вже на початку роману зі слів Максима Максимовича ми розуміємо, що це особлива людина. Наступний етап розкриття образу – опис Печоріна мандрівним офіцером. Він ближче до нього і за віком, і за поглядами, і по колу спілкування, отже, він може краще може розкрити його внутрішній світ.Офіцер помічає деякі особливості зовнішності Печоріна, які напряму пов'язані з його характером. Велика увага приділяється опису ходи, очей, рук, фігури. Але погляд грає ключову роль. «Його очі не сміялися, коли він сміявся – це ознака або злої вдачі, або всепоглинаючої печалі». І саме тут ми наближаємося до відповіді на питання: у чому полягають проблеми особистого щастя Печоріна?Найбільш повна відповідь представлена в частині роману, що ілюструє психологію світського суспільства – «Княжна Мері». Написана вона у формі щоденника. І саме тому можна говорити про справжню щирість і непідробність розповіді, адже в щоденнику людина виражає почуття лише для себе, а собі, як відомо, брехати безглуздо. І тут Печорін сам розповідає читачеві про свою трагедію. У тексті присутня велика кількість монологів, в яких сам герой аналізує свої вчинки, філософствує про своє призначення і внутрішній світ.Головна проблема виявляється в тому, що Печорін постійно звертається всередину себе, оцінює свій дії, слова, що сприяє відкриттю самому собі власних вад і недосконалостей. Печорін каже: «У мене вроджена пристрасть суперечити...». Він бореться з навколишнім світом. Може здатися, що це зла і байдужа людина, але це аж ніяк не так. Його внутрішній світ глибокий і ранимий. Його мучить гіркота нерозуміння суспільством. «Усі читали на моєму обличчі ознаки поганих властивостей...» Можливо, саме в цьому його головна трагедія.Печорін глибоко відчував добро і зло, міг любити, але оточуючі його не розуміли, і кращі його якості були задушені. Всі почуття були заховані в самих далеких куточках душі героя. Він став «моральною калікою». І він сам пише, що половина душі його померла, а друга трохи жива. Але жива ж! У Печоріна ще живуть справжні почуття . Але вони задушені. Крім того, героя мучить нудьга і самотність. Однак почуття пробиваються в цій людині, коли він біжить за Вірою, він падає і плаче – значить він ще дійсно людина! Але страждання – нестерпне випробування для нього. І можна помітити, що трагедія Печоріна перегукується з трагедією пушкінського Онєгіна – Печорін не може знайти собі визнання в житті, наука йому нецікава, служба нудна...Таким чином , основних проблем надбання особистого щастя для Печоріна декілька: нерозуміння суспільства, відсутність самореалізації тощо. І суспільство не зрозуміло Григорія Печоріна. Він думав, що призначений для більш високих цілей, але нерозуміння обернулося для нього трагедією – розбите життя розділило його душу на дві половини – темну і світлу.