Сказка известного немецкого писателя Хоффмана сохранилась не только в тайне, но и в волшебстве. в нем скрыто множество смыслов, вечная тема добра и зла, мораль. весь сюжет вращается вокруг двух сказочных волшебных королевств: куклы и мыши. автор также придает большое значение описанию сказки. дома, елки, их поступки, мысли и поступки в преддверии Рождества. главная героиня-семилетняя девочка по имени мари. для этого они рассказывают эту сказку. и все становится реальностью. эта реальность-это два разных мира: реальный, в котором говорят и фантастический, то есть все, что придумывает маленькая мари.
Тісний зв'язок політики та релігії, їх переплетіння - як історичну традицію всіх великих конфесій - християнства, мусульманства, іудаїзму, буддизму простежується в змісті і концепціях священних книг - Біблії, Корану, Талмуду, де поряд з релігійно-обрядовими та побутовими, морально-етичними порадами і рекомендаціями даються широкі і прості політичні настанови, обов'язкові для віруючих, що відображають політичні події рабовласницького і раннє-феодального суспільства. Священні книги - настільні путівники для віруючих в їх житті та діяльності. При певних специфічних відмінностях у змісті священних книг, ясно простежується їх разюча схожість в головному і вирішальному - в політичних орієнтаціях, .що відображають інтереси панівних класів - рабовласників або феодалів, в ставленні до нижчих класів і станів, а наполегливістю, уперто наголошується на непохитність існуючого обожнюючого експлуататорського ладу.
Священні книги визнають непорушним і природним поділ суспільства на багатих і бідних і засуджують прагнення бідних змінити своє тяжке становище, немовби уготоване їм не владами, а самим господом Богом.
Почему Хлестакова не "раскусили"? Ведь городничий - неглупый и хитрый человек, "мошенников над мошенниками обманывал... трех губернаторов обманул". В том-то и дело, что Хлестаков - не мошенник. Он ни разу не назвал себя ревизором. Более того, его никто и не спросил прямо, не ревизор ли он. Хлестаков никого не обманывал: чиновники города Эн во главе с городничим обманули себя сами.
Более того, Хлестаков не сразу и заподозрил, что его приняли за кого-то другого. Он - человек невеликого ума (как писал о нем автор, "несколько приглуповат", "без царя в голове"), поэтому совершенно не удивился, когда его, мелкого чиновничка, пригласили в гости к городничему и стали всячески ему угождать.
Хлестаков простодушно принимает все, что ему дают, не задаваясь вопросом, с чего бы это. Он не хитрит - и именно из-за этой бесхитростности и простодушия его не смогли "раскусить" чиновники города Эн, прожженные взяточники и хитрецы.