1.Временами Сашке хотелось перестать делать то, что называется жизнью. И так как Сашка обладал непокорной и смелой душой, то он не мог спокойно отнестись ко злу и мстил жизни.
2.Для этой цели он бил товарищей, грубил начальству, рвал учебники и целый день лгал то учителям, то матери, не лгал он только одному отцу. Когда в драке ему расшибали нос, он нарочно расковыривал его еще больше и орал без слез, но так громко, что все испытывали неприятное ощущение, морщились и затыкали уши.
3.Мать его постоянно била, а когда его выгнали из гимназии мать перестала совсем кормить его, и только отец прятал для него хлеб и картошку. Отец был тихий и боялся своей жены.Сашка понимал это и презирал отца за слабость и ложь, но жалел.
4. Чем больше она пила, тем больше она била и издевалась над ним и отцом. "..она жаловалась, что нет у нее на свете таких врагов, как муж и сын: оба гордецы и статистики."
5. Нет, он также был невежливый, задиристый. "Волчонок взвел пружину и, прицелившись в нос ничего не подозревавшего
Коли, дернул собачку. Пробка ударилась по носу и отскочила" "Но Сашка не поклонился ни ей, ни лысому господину."
6.Сашка был угрюм и печален - что-то нехорошее творилось в его маленьком изъязвленном сердце. Елка ослепляла его своей красотой и крикливым, наглым блеском бесчисленных свечей, но она была чуждой ему, враждебной, как и столпившиеся вокруг нее чистенькие, красивые дети, и ему хотелось толкнуть ее так, чтобы
она повалилась на эти светлые головки.
7.Его прозрачные стрекозиные крылышки трепетали от падавшего на них света, и весь он казался живым и готовым улететь. Розовые ручки с изящно сделанными пальцами протягивались кверху, и за ними тянулась головка с такими же волосами, как у Коли. Но было в ней другое, чего лишено было лицо Коли и все другие лица и
вещи. Лицо ангелочка не блистало радостью, не туманилось печалью, но лежала, на нем печать иного чувства, не передаваемого словами, неопределяемого мыслью и доступного для понимания лишь такому же чувству.
8.Он стал для него чем-то необыкновенным, дарящим настоящее человеческое счастье"- Милый... милый ангелочек! - А-ах! - вырвался продолжительный, замирающий вздох из груди Сашки, и на глазах его сверкнули две маленькие слезинки и остановились там,
Онєгін і Печорін – видатні образи, що представляють свій час. Їх створили різні автори, але вони дуже схожі. Найпростіше пояснення цьому в тому, що Михайло Лермонтов багато в чому рівнявся на Олександра Пушкіна.
Однак Печорін Лермонтова – це не наслідування Пушкінському Онєгіну, а подібний за світоглядом образ.
Що ж зближує ці образи?
Онєгін і Печорін – люди благородного походження.
Обидва ще молоді і повні енергії. Від природи вони наділені гострим розумом. Інтелект героїв в основному набагато вище, ніж у людей їх оточення, тому вони відчувають себе самотніми.
Онєгіна навчав гувернер-іноземець, який намагався не перевантажувати вихованця наукою. Але Євген, все ж отримав непогану освіту завдяки своїй кмітливості та любові до читання. Печорін так само добре освічений.
Ставлення до любові теж зближує героїв. Вони рано навчилися «мистецтву» любові, вміли легко підкорювати жіночі серця. Однак самі навряд чи вміли по-справжньому любити, хоча і прагнули до ідеалу. Онєгіну набридли стосунки з дурними та брехливими столичними панянками, але любов чистої сільської дівчини він теж не прийняв.
Своїм суворою відмовою він поранив почуття щирої дівчини. Любовні перипетії Печоріна ще складніше. Найбільшим злочином була його пристрасть до юної Белли. Запалившись бажанням володіти дівчиною, він бере її в полон, закохує в себе, а потім, награвшись в почуття, забуває про неї.
Обидва героя по-своєму відкидали суспільство, в якому жили
Онєгін це робив пасивно, своїм цинічним і байдужим ставлення до всього. Печорін же більш активна особистість. Можливо, причина в тому, що Онєгін – ледар, улюбленець долі. Він ніде не служив, а просто жив собі на втіху. Печорін – офіцер, який через провину поїхав служити на Кавказ.
Онєгін і Печорін – романтичні герої, розчаровані у своєму часі
Але, попри це, вони – породження свого часу. Хоч як би відмежовувався Онєгін від загальноприйнятих правил, він залежав від громадської думки. Саме тому він йде на дуель з одним, щоб «не впасти» в очах інших людей. Печорін теж стріляється на дуелі, думаючи, що так помститься ненависному суспільству. Однак таким дією лише стає його частиною.
Герої не вірять в справжню дружбу
Онєгін дружить з Ленським від нудьги. Печорін не підпускає до себе близько дружньо налаштованого до нього Максима Максимовича. При зустрічі зі старшим товаришем Печорін тримається демонстративно холодно. Хоча Максим Максимович все одно симпатизує герою, можливо відчуваючи його справжню душу.
Онєгін і Печорін – сміливі, рішучі молоді люди
Але все ж Онєгін більш обережний. Він звик до свого життя, хоч воно йому і багато в чому набридло. Печорін – фаталіст, який грає з життям. Чого тільки варта його участь в грі «Російська рулетка». Печорін з легкістю ризикує власним життям, і так же легко ставиться до життя інших людей.
Обидва герої тужать в очікуванні якоїсь Великої справи
Їх внутрішня сила, жага пригод могла стати в пригоді, якби родись вони в більш «героїчний» час. І якщо Онєгін ще міг би себе реалізувати в рядах декабристів, то Печорін застав час жорстоких реакцій влади на повстання декабристів. Тому Печорін – більш трагічний образ.
Євгеній Онєгін Олександра Пушкіна і Григорій Печорін Михайла Лермонтова мають багато спільного, і водночас вони самобутні літературні образи.
1.Временами Сашке хотелось перестать делать то, что называется жизнью. И так как Сашка обладал непокорной и смелой душой, то он не мог спокойно отнестись ко злу и мстил жизни.
2.Для этой цели он бил товарищей, грубил начальству, рвал учебники и целый день лгал то учителям, то матери, не лгал он только одному отцу. Когда в драке ему расшибали нос, он нарочно расковыривал его еще больше и орал без слез, но так громко, что все испытывали неприятное ощущение, морщились и затыкали уши.
3.Мать его постоянно била, а когда его выгнали из гимназии мать перестала совсем кормить его, и только отец прятал для него хлеб и картошку. Отец был тихий и боялся своей жены.Сашка понимал это и презирал отца за слабость и ложь, но жалел.
4. Чем больше она пила, тем больше она била и издевалась над ним и отцом. "..она жаловалась, что нет у нее на свете таких врагов, как муж и сын: оба гордецы и статистики."
5. Нет, он также был невежливый, задиристый. "Волчонок взвел пружину и, прицелившись в нос ничего не подозревавшего
Коли, дернул собачку. Пробка ударилась по носу и отскочила" "Но Сашка не поклонился ни ей, ни лысому господину."
6.Сашка был угрюм и печален - что-то нехорошее творилось в его маленьком изъязвленном сердце. Елка ослепляла его своей красотой и крикливым, наглым блеском бесчисленных свечей, но она была чуждой ему, враждебной, как и столпившиеся вокруг нее чистенькие, красивые дети, и ему хотелось толкнуть ее так, чтобы
она повалилась на эти светлые головки.
7.Его прозрачные стрекозиные крылышки трепетали от падавшего на них света, и весь он казался живым и готовым улететь. Розовые ручки с изящно сделанными пальцами протягивались кверху, и за ними тянулась головка с такими же волосами, как у Коли. Но было в ней другое, чего лишено было лицо Коли и все другие лица и
вещи. Лицо ангелочка не блистало радостью, не туманилось печалью, но лежала, на нем печать иного чувства, не передаваемого словами, неопределяемого мыслью и доступного для понимания лишь такому же чувству.
8.Он стал для него чем-то необыкновенным, дарящим настоящее человеческое счастье"- Милый... милый ангелочек! - А-ах! - вырвался продолжительный, замирающий вздох из груди Сашки, и на глазах его сверкнули две маленькие слезинки и остановились там,
непривычные к свету "
Объяснение:
Онєгін і Печорін – видатні образи, що представляють свій час. Їх створили різні автори, але вони дуже схожі. Найпростіше пояснення цьому в тому, що Михайло Лермонтов багато в чому рівнявся на Олександра Пушкіна.
Однак Печорін Лермонтова – це не наслідування Пушкінському Онєгіну, а подібний за світоглядом образ.
Що ж зближує ці образи?
Онєгін і Печорін – люди благородного походження.
Обидва ще молоді і повні енергії. Від природи вони наділені гострим розумом. Інтелект героїв в основному набагато вище, ніж у людей їх оточення, тому вони відчувають себе самотніми.
Онєгіна навчав гувернер-іноземець, який намагався не перевантажувати вихованця наукою. Але Євген, все ж отримав непогану освіту завдяки своїй кмітливості та любові до читання. Печорін так само добре освічений.
Ставлення до любові теж зближує героїв. Вони рано навчилися «мистецтву» любові, вміли легко підкорювати жіночі серця. Однак самі навряд чи вміли по-справжньому любити, хоча і прагнули до ідеалу. Онєгіну набридли стосунки з дурними та брехливими столичними панянками, але любов чистої сільської дівчини він теж не прийняв.
Своїм суворою відмовою він поранив почуття щирої дівчини. Любовні перипетії Печоріна ще складніше. Найбільшим злочином була його пристрасть до юної Белли. Запалившись бажанням володіти дівчиною, він бере її в полон, закохує в себе, а потім, награвшись в почуття, забуває про неї.
Обидва героя по-своєму відкидали суспільство, в якому жили
Онєгін це робив пасивно, своїм цинічним і байдужим ставлення до всього. Печорін же більш активна особистість. Можливо, причина в тому, що Онєгін – ледар, улюбленець долі. Він ніде не служив, а просто жив собі на втіху. Печорін – офіцер, який через провину поїхав служити на Кавказ.
Онєгін і Печорін – романтичні герої, розчаровані у своєму часі
Але, попри це, вони – породження свого часу. Хоч як би відмежовувався Онєгін від загальноприйнятих правил, він залежав від громадської думки. Саме тому він йде на дуель з одним, щоб «не впасти» в очах інших людей. Печорін теж стріляється на дуелі, думаючи, що так помститься ненависному суспільству. Однак таким дією лише стає його частиною.
Герої не вірять в справжню дружбу
Онєгін дружить з Ленським від нудьги. Печорін не підпускає до себе близько дружньо налаштованого до нього Максима Максимовича. При зустрічі зі старшим товаришем Печорін тримається демонстративно холодно. Хоча Максим Максимович все одно симпатизує герою, можливо відчуваючи його справжню душу.
Онєгін і Печорін – сміливі, рішучі молоді люди
Але все ж Онєгін більш обережний. Він звик до свого життя, хоч воно йому і багато в чому набридло. Печорін – фаталіст, який грає з життям. Чого тільки варта його участь в грі «Російська рулетка». Печорін з легкістю ризикує власним життям, і так же легко ставиться до життя інших людей.
Обидва герої тужать в очікуванні якоїсь Великої справи
Їх внутрішня сила, жага пригод могла стати в пригоді, якби родись вони в більш «героїчний» час. І якщо Онєгін ще міг би себе реалізувати в рядах декабристів, то Печорін застав час жорстоких реакцій влади на повстання декабристів. Тому Печорін – більш трагічний образ.
Євгеній Онєгін Олександра Пушкіна і Григорій Печорін Михайла Лермонтова мають багато спільного, і водночас вони самобутні літературні образи.