Одни исследователи объявляют Пушкина родоначальником современного русского литературного языка, другие считают, что нормы русского литературного национального языка складываются в 18 – начале 19 вв., а Пушкин – создатель русской художественной литературы.
Другая точка зрения представляются ряду исследователей более убедительной, хотя взаимовлияние литературного языка и языка художественной литературы в первой четверти 19 века было очень сложным. Правомерна и первая точка зрения. Пушкина можно считать родоначальником современного русского литературного языка, но при этом следует учитывать целый ряд факторов:
Пушкин завершил длительную эволюцию литературного языка, используя все достижения русских писателей 18 – начала 19 века в области литературного языка и стилистики, совершенствуя все то, что сделали до него Ломоносов, Карамзин, Крылов, Грибоедов.
Пушкин дал наиболее совершенные образцы русского литературного языка 19 века (20-30-х гг), нормы которого остаются действующими, живыми для нашего времени.
Отбор и употребление всех языковых единиц Пушкиным были подчинены «чувству соразмерности и сообразности».
В период деятельности Пушкина завершился процесс разрушения жанровой обособленности содержания и формы художественного произведения.
Пушкин – основоположник новой стилистической системы русского языка.
Произведения Пушкина мы можем рассматривать как образцы языка художественной литературы в современном понимании этого термина, т.к. Пушкин выходит за пределы литературного языка, если этого требует жанр, тема и назначение произведения.
В сочинениях Пушкина за славянизмами окончательно закрепляются стилистические функции: создание исторического колорита («Полтава», «Песнь о вещем Олеге»); поэтических текстов патетического слога («Вольность», «Деревня»), воссоздание библейского («Пророк»), античного («Арион»), восточного колорита («Анчар»); создание комического эффекта, создание профессиональной характеристики героя («Борис Годунов», Варлаам).
Пушкин отстаивал права иноязычной лексики в русском литературном языке, в научной прозе, публицистике и в языке художественной литературы. Но при этом в своих текстах он допускает лексические заимствования только в том случае, если в русском языке им не было соответствий.
Карамзинские преобразования в области синтаксиса во многом подготовили пушкинскую реформу языка: простота синтаксических конструкций, сближение синтаксиса книжного и синтаксиса живой разговорной речи.
БЕРНАРД ШОУ Бернард Шоу народився 26 липня 1856 в Дубліні. Вчився в католицькій і протестантській денних школах Дубліна. У 1871 р закінчивши школу, він став працювати в компанії, яка торгувала земельними ділянками. Через рік зайняв посаду касира, але через чотири роки, зненавидівши роботу, переїхав до Лондона (1876): де жила мати, після розлучення з батьком. Зайнявся журналістикою і літературою. З 1882 р став цікавитися соціальними проблемами, а 1884 вступив в «Фаіанське суспільство», створене для поширення соціалістичних ідей, якому присвятив 27 років свого життя, виступаючи з лекціями. Распродажа КОНФИСКАТА! Huawei P20 Pro за копейки! Осталось 5 штук Распродажа КОНФИСКАТА! Huawei P20 Pro за копейки! Осталось 5 штук Бернард Шоу починає писати про театр, публікується в тижневику «Уорлд», «Пелл-Мелл газет», пише музичні рецензії в «Стар», а з 1890 стає штатним музичним критиком в «London World». Через 5 років Шоу стає театральним критиком в лондонському журналі «Сетердей рев’ю». У 1890 р він читає лекцію на засіданні «Фабіанського товариства», яку присвятив творчості Ібсена, а через рік пише критичну статтю «Квінтесенція ібсенізму», яка стала маніфестом нової драми. 1892 написав першу п’єсу «Будинок вдівця». Виходять романи «Нерозумний шлюб», «Любов артиста». Протягом подальших шести років Бернард Шоу пише 9 повнометражних п’єс і одну одноактну: «Серцеїд» (1893), «Професія місіс Уоррен», «Зброя і людина» (1894), «Кандіда» (1897), «Обранець долі» (1897 ), «Поживемо-Побачимо» (1899). П’єси Шоу в постановці Джона Ведренна і Харлі Гренвілл-Баркера 1904-1907 рр. були настільки популярними, що в ці роки 701 спектакль був поставлений за його творами. Далі були написані «Людина і надлюдина» (1905), «Дон Жуан у пеклі», «Майор Барбара», «Пігмаліон» (1913). Під час Першої світової війни Бернард Шоу активно займається політикою, пише великий нарис «Війна з точки зору здорового глузду», в якому критикує Англію і Німеччину, закликає до переговорів, критикує сліпий патріотизм. У повоєнні часи видає п’єси «Будинок, де розбиваються серця», «Назад до Мафусаїлу» (1922), «Свята Іоанна» (1924). У 1925 отримав Нобелівську премію. У віці за 70 в 30-их рр. Шоу багато подорожує (Індія, Південна Африка, Нова Зеландія, США, СРСР). Б. Шоу писав до глибокої старості. Останні п’єси «Мільярди Байанта» і «Вигадані байки», він написав в 1948 і 1950 р У віці 94 років, 2 листопада 1950 знаменитий драматург помер.
Объяснение:
Одни исследователи объявляют Пушкина родоначальником современного русского литературного языка, другие считают, что нормы русского литературного национального языка складываются в 18 – начале 19 вв., а Пушкин – создатель русской художественной литературы.
Другая точка зрения представляются ряду исследователей более убедительной, хотя взаимовлияние литературного языка и языка художественной литературы в первой четверти 19 века было очень сложным. Правомерна и первая точка зрения. Пушкина можно считать родоначальником современного русского литературного языка, но при этом следует учитывать целый ряд факторов:
Пушкин завершил длительную эволюцию литературного языка, используя все достижения русских писателей 18 – начала 19 века в области литературного языка и стилистики, совершенствуя все то, что сделали до него Ломоносов, Карамзин, Крылов, Грибоедов.
Пушкин дал наиболее совершенные образцы русского литературного языка 19 века (20-30-х гг), нормы которого остаются действующими, живыми для нашего времени.
Отбор и употребление всех языковых единиц Пушкиным были подчинены «чувству соразмерности и сообразности».
В период деятельности Пушкина завершился процесс разрушения жанровой обособленности содержания и формы художественного произведения.
Пушкин – основоположник новой стилистической системы русского языка.
Произведения Пушкина мы можем рассматривать как образцы языка художественной литературы в современном понимании этого термина, т.к. Пушкин выходит за пределы литературного языка, если этого требует жанр, тема и назначение произведения.
В сочинениях Пушкина за славянизмами окончательно закрепляются стилистические функции: создание исторического колорита («Полтава», «Песнь о вещем Олеге»); поэтических текстов патетического слога («Вольность», «Деревня»), воссоздание библейского («Пророк»), античного («Арион»), восточного колорита («Анчар»); создание комического эффекта, создание профессиональной характеристики героя («Борис Годунов», Варлаам).
Пушкин отстаивал права иноязычной лексики в русском литературном языке, в научной прозе, публицистике и в языке художественной литературы. Но при этом в своих текстах он допускает лексические заимствования только в том случае, если в русском языке им не было соответствий.
Карамзинские преобразования в области синтаксиса во многом подготовили пушкинскую реформу языка: простота синтаксических конструкций, сближение синтаксиса книжного и синтаксиса живой разговорной речи.
1.Г.Ібесе
2.Тема уроку БЕРНАРД ШОУ ''ПІГМАЛІОН''
БЕРНАРД ШОУ Бернард Шоу народився 26 липня 1856 в Дубліні. Вчився в католицькій і протестантській денних школах Дубліна. У 1871 р закінчивши школу, він став працювати в компанії, яка торгувала земельними ділянками. Через рік зайняв посаду касира, але через чотири роки, зненавидівши роботу, переїхав до Лондона (1876): де жила мати, після розлучення з батьком. Зайнявся журналістикою і літературою. З 1882 р став цікавитися соціальними проблемами, а 1884 вступив в «Фаіанське суспільство», створене для поширення соціалістичних ідей, якому присвятив 27 років свого життя, виступаючи з лекціями. Распродажа КОНФИСКАТА! Huawei P20 Pro за копейки! Осталось 5 штук Распродажа КОНФИСКАТА! Huawei P20 Pro за копейки! Осталось 5 штук Бернард Шоу починає писати про театр, публікується в тижневику «Уорлд», «Пелл-Мелл газет», пише музичні рецензії в «Стар», а з 1890 стає штатним музичним критиком в «London World». Через 5 років Шоу стає театральним критиком в лондонському журналі «Сетердей рев’ю». У 1890 р він читає лекцію на засіданні «Фабіанського товариства», яку присвятив творчості Ібсена, а через рік пише критичну статтю «Квінтесенція ібсенізму», яка стала маніфестом нової драми. 1892 написав першу п’єсу «Будинок вдівця». Виходять романи «Нерозумний шлюб», «Любов артиста». Протягом подальших шести років Бернард Шоу пише 9 повнометражних п’єс і одну одноактну: «Серцеїд» (1893), «Професія місіс Уоррен», «Зброя і людина» (1894), «Кандіда» (1897), «Обранець долі» (1897 ), «Поживемо-Побачимо» (1899). П’єси Шоу в постановці Джона Ведренна і Харлі Гренвілл-Баркера 1904-1907 рр. були настільки популярними, що в ці роки 701 спектакль був поставлений за його творами. Далі були написані «Людина і надлюдина» (1905), «Дон Жуан у пеклі», «Майор Барбара», «Пігмаліон» (1913). Під час Першої світової війни Бернард Шоу активно займається політикою, пише великий нарис «Війна з точки зору здорового глузду», в якому критикує Англію і Німеччину, закликає до переговорів, критикує сліпий патріотизм. У повоєнні часи видає п’єси «Будинок, де розбиваються серця», «Назад до Мафусаїлу» (1922), «Свята Іоанна» (1924). У 1925 отримав Нобелівську премію. У віці за 70 в 30-их рр. Шоу багато подорожує (Індія, Південна Африка, Нова Зеландія, США, СРСР). Б. Шоу писав до глибокої старості. Останні п’єси «Мільярди Байанта» і «Вигадані байки», він написав в 1948 і 1950 р У віці 94 років, 2 листопада 1950 знаменитий драматург помер.
3.Я хз
Объяснение:
может быть правельно