СКОРОТИТИ ТВІР ВИБРАВ ТІЛЬКИ ГОЛОВНЕ
Був туманний ранок, над будинками висіла сіро-коричнева пелена. Мій компаньйон перебу- вав у найкращому гуморі, без угаву говорив про кремонські скрипки та різницю між скрипками Страдiварі й Аматі. Я мовчав, бо похмура погода та сумна справа неабияк мене пригнічували. Ви наче й не дуже думаєте про роботу, яку взяли на себе, не витримав Я. Я ще не маю фактів, — відповів він. — А теоретизувати, не знаючи всіх обставин справи, величезна помилка. Це впливає на безпомилковість висновків. Скоро Ви матимете факти, МОВИВ Я. — Ось Брікстон-роуд, а це — той будинок. Правильно. Стій, кучере, стій! Ми не доїхали до будинку ярдів сто, але за наполяганням Холмса решту шляху пройшли пішки. Будинок № 3 по Лорістон-гарденс мав лиховісний і загрозливий вигляд. Це був один із чоти- рьох будинків, що стояли поряд, трохи відступивши від проїжджої частини вулиці; у двох із них хтось жив, ще два стояли порожніми. Останні світили трьома рядами сумних і понурих вікон, але за шибками, наче бiльма, де-не-де виднілися оголошення: «Здамо в найми». Маленькі палісад- ники із чахлою рослинністю відокремлювали ці будинки від вулиці; кожний із них перетинала вузька, жовтуватого кольору доріжка. Уночі пройшов дощ, і все було мокре. Палісадник перед будинком № 3 було обгороджено цегляним муром із дерев'яним парканчиком зверху; білія муру стояв дебелий констебль, оточений невеличким гуртом гаволовів, які витягували шиї та напру- жували очі в марній надії хоча б мисцем побачити, що саме відбувається в палісаднику. Мені здавалося, що Шерлок Холмс негайно побіжить у будинок і порине у вивчення таєм- ничої події. Та такого в його намірах і близько не було. З безтурботним виглядом він неквапли- во прогулявся туди й назад по бруківці, байдужим поглядом ковзаючи по небу, по землі, по бу- динках навпроти й по дерев'яному парканчику. Повільно пройшовши до будинку доріжкою, він пильно дивився на землю. Двічі зупинявся, й один раз я побачив, як він усміхнувся та задоволено щось вигукнув. На мокрій глиняній доріжці було чимало слідів, адже полісмени багато по ній по- Походили, і я не уявляв собі, як може мій компаньйон сподіватися щось на ній прочитати. Проте я вже мав докази його дивовижно і й був переконаний, що він побачить багато такого, що сховано від мене за сімома печатками. Біля дверей будинку нас зустрів високий на зріст, із блідим обличчям і волоссям кольору со- ломи чоловік; кинувшись нам назустріч, він гаряче потиснув руку Холмсові. Як добре, що ви приїхали, сказав він, Я залишив усе так, як було, ніхто нічого не чіпав (За A Конаном Лойлом )
Мы часто слышим по телевизору или радио как один человек другого. Мне кажется в этот момент человек мало задумывается о себе и в частности о своем здоровье. Мне кажется что доля самоотверженности есть в каждом из нас.
Далеко не каждый решится совершить подобный поступок, но людям которые совершили его безусловно на душе стало спокойнее и легче.
Самоотверженность неотъемлемая часть человека и человечества в целом.
В статье на материале стихотворений Б. Ю. Поплавского «Дождь», «Орфей», «Танец Индры», «Автоматические стихи № 139, 140, 141» исследуется образ Орфея в контексте излюбленных поэтом лирических тем: музыки и смерти. Интерпретация Б. Ю. Поплавским образа мифического певца и музыканта Орфея свидетельствует о напряженности метафизических поисков поэта, связанных с пониманием сущности Бога и роли искусства в судьбе молодого поколения первой волны русской эмиграции.
Ключевые слова: миф об Орфее, орфизм, поэт, музыкант, понимание музыки и смерти.
Объяснение:
.