ответ:Боротьба за людську гідність проти усякого приниження, насильства з юних років стала девізом усього життя письменника.
"У людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, й одяг, і душа, і думки", — писав А. П. Чехов. Але цього прекрасного і не бачив письменник у тому суспільстві, в якому довелося йому жити. Старе, рабське суспільство калічило людей. Тільки обдаровані, сильні волею люди могли боротися і протистояти цьому рабству. Таким був і А. П. Чехов. Його дуже хвилювало те, що мерзотність звична, що пригнічення і приниження людини стало настільки звичним, що люди просто не помічають його. За це він ненавидів міщанське суспільство, сміявся з нього. Творчість письменника дедалі глибше пронизують гумор і сатира, гостріше висміюються різні людські вади. Він ніколи не сміявся з бідності, з людської біди, з людей, які через ті чи інші обставини не змогли піднятися на високу сходинку соціального становища, не змогли прославитися у житті, але нещадно карав підлабузників. Людина з психологією раба, здатна на самоприниження, була огидна письменникові.
Саме цю тему розкриває він у своєму оповіданні "Товстий і тонкий", де описує зустріч двох друзів дитинства, один із яких був товстим, другий тонким. Проте головне тут не у фізичній особливості двох друзів, а у їх духовних якостях. Зрадівши несподіваній зустрічі на вокзалі, вони, спілкуючись, з'ясовують, чого зумів досягнути в житті кожний із них. Хоча про їх суспільне становище можна було здогадатися за описом кожного з них. "Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем". "Тонкий щойно вийшов з вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою й кофейною гущею".
Цілком зрозуміло, що друзі стоять на різних сходинках суспільства. Товстий — значно вище. І, здавалося б, він повинен би поводитися зверхньо, нахабно. Але, навпаки, він поводить себе дружньо, щиро. Душа його добра й відкрита. Він розуміє, що для давніх друзів його високе суспільне становище тайного радника тут не має значення. Головне — дружба.
Тонкий, дізнавшись про високий чин товариша шкільних років, відразу зіщулився замкнувся. Куди й подівалася його радість! У мові його з'являється принижений тон, усім своїм єством він починає показувати, що він ладен ледве не плазувати перед товаришем, який має вищий чин, ніж у нього. Це людина заздрісна, дріб'язкова. Ці його якості беруть початок ще з дитинства: в гімназії він був першим наклепником. І, ставши дорослою людиною, не зумів видавити з себе цю рабську психологію.
Чинопочитания, приниженість, підлабузництво стали основними рисами його характеру. З цього й сміється письменник у своєму оповіданні.
"Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, яка вона є", — писав А. П. Чехов. На мій погляд, це йому чудово вдалося. Зустріч двох друзів закінчилася несподівано швидко: товстий зрозумів, що самоприниженість його колишнього друга не дасть їм можливості надалі підтримувати відносини. Підлабузництво тонкого викликає в нього огиду.
Отже, цей твір висміює підлабузництво дрібних людей (маються на увазі люди з дрібними душевними якостями) перед іншими, які стоять вище. Це добровільно принижені раби, які співчуття викликати не можуть.
Природа-это дар, который нужно сохранить и передать своим детям, чтобы они имели возможность дышать чистым воздухом свободы. Нередко поэты брали за основу красоту пейзажей. Воспевали то, отчего души людей ликовали. Тютчев, Фет, Есенин,Некрасов, Пушкин, и многие другие. умели любоваться природой родной страны, и давать возможность замечать её красоту в простых деталях. Но природа и саама может за себя многое сказать. Родной пейзаж, к которому за долгие годы привыкаешь, наделяет таинством красоты всё вокруг. Многие писатели и поэты обращались в своих произведениях к картинам родной природы. Стихотворения А.С.Пушкина тоже проникнуты любовью к полям и лесам, горам и равнинам, рекам и ручьям его необъятной родины. Этот удивительный поэт относился к природе как к другу, собеседнику, и она является зеркалом его чувств и настроений. Особенно хорошо это заметно в стихотворении " Зимняя дорога". Тоской и печалью наполнено сердце путешественника, и зимняя ночь, которая может быть бурной и вьюжной или загадочной и фантастической, соответствующим образом отзывается на настроении поэта. Так, луна - хранительница тайн и загадок - "на печальные поляны льёт печально свет она", мелодичный озорной колокольчик лишь "утомительно звенит" . Ничто не может развеять мрачного расположения духа путешественника, потому что не попадается "ни огня, ни черной хаты" , вокруг лишь "глушь и снег..." . Зимнюю "скучную" дорогу долгие песни ямщика делают бесконечной, но стоит лишь немного перемениться настроению автора, и пейзаж уже не будет казаться ему таким печальным и однообразным, потому что природа всегда чутко откликается на любые изменения во внутреннем мире человека, а особенно, если этот человек - поэт. К примеру, если взять творчество Сергея Есенина, то для него русская природа - это вечная красота, и вечная гармония мира,будоражущая людские души. Поэт в своих стихотворениях, как бы говорит нам : остановитесь хотя бы на мгновенье, посмотрите на окружающий вас мир красоты, послушайте шелест луговых трав, песню ветра,голос речной волны, посмотрите на утреннюю зарю, предвещающую рождение нового дня, или на звездное ночное небо. Живые картины природы в в стихах Есенина не только учат любить красоту родной природы, но они и закладывают нравственные основы нашего характера, делают нас добрее , мудрее. Ведь человек, умеющий ценить земную красоту, уже не с может противопоставить себя ей. Сам поэт ощущает себя единым целым с деревьями, цветами, полянами. Он представляет слияние земли и неба, являя природу венцом их союза. Состояние своей души, поэт воплощает в картинах природы, полных ярких красок. Воспринимая природу как единое целое с собой, поэт видит в ней источник вдохновения. Родная земля наделила его удивительным даром - народной мудростью, которая была впитана со всей самобытностью родного села, с теми песнями, поверьями, сказаниями, которые он слышал с детства и которые стали главным источником его творчества. Читая лирические произведения русских поэтов, становится понятно, что в мире есть красота - это природа, которая восхищает, удивляет, радует нас. Она делает человека выше духовно, заставляя задуматься о смысле жизни, об отношении к окружающему миру. Самое главное - это суметь заметить эту красоту.
ответ:Боротьба за людську гідність проти усякого приниження, насильства з юних років стала девізом усього життя письменника.
"У людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, й одяг, і душа, і думки", — писав А. П. Чехов. Але цього прекрасного і не бачив письменник у тому суспільстві, в якому довелося йому жити. Старе, рабське суспільство калічило людей. Тільки обдаровані, сильні волею люди могли боротися і протистояти цьому рабству. Таким був і А. П. Чехов. Його дуже хвилювало те, що мерзотність звична, що пригнічення і приниження людини стало настільки звичним, що люди просто не помічають його. За це він ненавидів міщанське суспільство, сміявся з нього. Творчість письменника дедалі глибше пронизують гумор і сатира, гостріше висміюються різні людські вади. Він ніколи не сміявся з бідності, з людської біди, з людей, які через ті чи інші обставини не змогли піднятися на високу сходинку соціального становища, не змогли прославитися у житті, але нещадно карав підлабузників. Людина з психологією раба, здатна на самоприниження, була огидна письменникові.
Саме цю тему розкриває він у своєму оповіданні "Товстий і тонкий", де описує зустріч двох друзів дитинства, один із яких був товстим, другий тонким. Проте головне тут не у фізичній особливості двох друзів, а у їх духовних якостях. Зрадівши несподіваній зустрічі на вокзалі, вони, спілкуючись, з'ясовують, чого зумів досягнути в житті кожний із них. Хоча про їх суспільне становище можна було здогадатися за описом кожного з них. "Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем". "Тонкий щойно вийшов з вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою й кофейною гущею".
Цілком зрозуміло, що друзі стоять на різних сходинках суспільства. Товстий — значно вище. І, здавалося б, він повинен би поводитися зверхньо, нахабно. Але, навпаки, він поводить себе дружньо, щиро. Душа його добра й відкрита. Він розуміє, що для давніх друзів його високе суспільне становище тайного радника тут не має значення. Головне — дружба.
Тонкий, дізнавшись про високий чин товариша шкільних років, відразу зіщулився замкнувся. Куди й подівалася його радість! У мові його з'являється принижений тон, усім своїм єством він починає показувати, що він ладен ледве не плазувати перед товаришем, який має вищий чин, ніж у нього. Це людина заздрісна, дріб'язкова. Ці його якості беруть початок ще з дитинства: в гімназії він був першим наклепником. І, ставши дорослою людиною, не зумів видавити з себе цю рабську психологію.
Чинопочитания, приниженість, підлабузництво стали основними рисами його характеру. З цього й сміється письменник у своєму оповіданні.
"Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, яка вона є", — писав А. П. Чехов. На мій погляд, це йому чудово вдалося. Зустріч двох друзів закінчилася несподівано швидко: товстий зрозумів, що самоприниженість його колишнього друга не дасть їм можливості надалі підтримувати відносини. Підлабузництво тонкого викликає в нього огиду.
Отже, цей твір висміює підлабузництво дрібних людей (маються на увазі люди з дрібними душевними якостями) перед іншими, які стоять вище. Це добровільно принижені раби, які співчуття викликати не можуть.
Объяснение:
Многие писатели и поэты обращались в своих произведениях к картинам родной природы. Стихотворения А.С.Пушкина тоже проникнуты любовью к полям и лесам, горам и равнинам, рекам и ручьям его необъятной родины. Этот удивительный поэт относился к природе как к другу, собеседнику, и она является зеркалом его чувств и настроений. Особенно хорошо это заметно в стихотворении " Зимняя дорога". Тоской и печалью наполнено сердце путешественника, и зимняя ночь, которая может быть бурной и вьюжной или загадочной и фантастической, соответствующим образом отзывается на настроении поэта. Так, луна - хранительница тайн и загадок - "на печальные поляны льёт печально свет она", мелодичный озорной колокольчик лишь "утомительно звенит" . Ничто не может развеять мрачного расположения духа путешественника, потому что не попадается "ни огня, ни черной хаты" , вокруг лишь "глушь и снег..." . Зимнюю "скучную" дорогу долгие песни ямщика делают бесконечной, но стоит лишь немного перемениться настроению автора, и пейзаж уже не будет казаться ему таким печальным и однообразным, потому что природа всегда чутко откликается на любые изменения во внутреннем мире человека, а особенно, если этот человек - поэт.
К примеру, если взять творчество Сергея Есенина, то для него русская природа - это вечная красота, и вечная гармония мира,будоражущая людские души. Поэт в своих стихотворениях, как бы говорит нам : остановитесь хотя бы на мгновенье, посмотрите на окружающий вас мир красоты, послушайте шелест луговых трав, песню ветра,голос речной волны, посмотрите на утреннюю зарю, предвещающую рождение нового дня, или на звездное ночное небо. Живые картины природы в в стихах Есенина не только учат любить красоту родной природы, но они и закладывают нравственные основы нашего характера, делают нас добрее , мудрее. Ведь человек, умеющий ценить земную красоту, уже не с может противопоставить себя ей. Сам поэт ощущает себя единым целым с деревьями, цветами, полянами. Он представляет слияние земли и неба, являя природу венцом их союза. Состояние своей души, поэт воплощает в картинах природы, полных ярких красок.
Воспринимая природу как единое целое с собой, поэт видит в ней источник вдохновения. Родная земля наделила его удивительным даром - народной мудростью, которая была впитана со всей самобытностью родного села, с теми песнями, поверьями, сказаниями, которые он слышал с детства и которые стали главным источником его творчества.
Читая лирические произведения русских поэтов, становится понятно, что в мире есть красота - это природа, которая восхищает, удивляет, радует нас. Она делает человека выше духовно, заставляя задуматься о смысле жизни, об отношении к окружающему миру. Самое главное - это суметь заметить эту красоту.