Сегодня им было скучно. Хозяин вновь забыл их в кармане, полном острых монет и ключей. Ключей нужно было избегать особенно осторожно - они слишком опасны. Раз! И нету провода... Но не ключи сейчас важны, а то, что хозяин про них совсем забыл. Не про ключи, а про наушники! Такие верные, такие замечательные, они запутались в клубок похожий на диковинных змей - длинных и тонких. Про них совсем забыли... Больше не играет веселая музыка, больше нету радости на лице хозяина. Зачем же они такие нужны? От обиды клубочек наушников залез еще глубже в карман. Скучно.
Шевченка називають співцем жіночої долі, хоча правильніше було б сказати «жіночої недолі», «жіночого безталання». І дівчина-покритка, і наймичка, і вдова, і мати, що народила кріпака, – образи жінок-українок, які в поезії Шевченка злилися в великий багатостраждальний образ України-матері.
Жіноча доля в поезії Кобзаря завжди трагічна, бо такою вона була в жінок, яких здебільшого зустрічав поет в житті. Це і рідна ненька, про яку він пише.
Коли ми говоримо про жіночу долю в творах Т. Шевченка, на думку спадають три його знамениті поеми: «Катерина» (1838), «Наймичка» (1845) та «Марія» (1859).
Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiï (на жаль, ïх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, «Утоптала стежечку».
Сегодня им было скучно. Хозяин вновь забыл их в кармане, полном острых монет и ключей. Ключей нужно было избегать особенно осторожно - они слишком опасны. Раз! И нету провода... Но не ключи сейчас важны, а то, что хозяин про них совсем забыл. Не про ключи, а про наушники! Такие верные, такие замечательные, они запутались в клубок похожий на диковинных змей - длинных и тонких. Про них совсем забыли... Больше не играет веселая музыка, больше нету радости на лице хозяина. Зачем же они такие нужны? От обиды клубочек наушников залез еще глубже в карман. Скучно.
Шевченка називають співцем жіночої долі, хоча правильніше було б сказати «жіночої недолі», «жіночого безталання». І дівчина-покритка, і наймичка, і вдова, і мати, що народила кріпака, – образи жінок-українок, які в поезії Шевченка злилися в великий багатостраждальний образ України-матері.
Жіноча доля в поезії Кобзаря завжди трагічна, бо такою вона була в жінок, яких здебільшого зустрічав поет в житті. Це і рідна ненька, про яку він пише.
Коли ми говоримо про жіночу долю в творах Т. Шевченка, на думку спадають три його знамениті поеми: «Катерина» (1838), «Наймичка» (1845) та «Марія» (1859).
Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiï (на жаль, ïх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, «Утоптала стежечку».