Соч по литературный за 10б
Определите роль эпизода в композиции произведения.
2) Охарактеризуйте героев эпизода, их роль в системе персонажей.
3) Определите средства и приемы создания образов.
Наташа, красная, оживленная, увидав мать на молитве, вдруг остановилась на своем бегу, присела и невольно высунула язык, грозясь самой себе. Заметив, что мать продолжала молитву, она на цыпочках подбежала к кровати, быстро скользнув одной маленькой ножкой о другую, скинула туфли и прыгнула на тот одр, за который графиня боялась, как бы он не был ее гробом. Наташа вскочила, утонула в перине, перевалилась к стенке и начала возиться под одеялом, укладываясь, подгибая коленки к подбородку, брыкая ногами и чуть слышно смеясь, то закрываясь с головой, то взглядывая на мать. Графиня кончила молитву и с строгим лицом подошла к постели; но, увидав, что Наташа закрыта с головой, улыбнулась своей доброй, слабой улыбкой.
— Ну, ну, ну, — сказала мать.
— Мама, можно поговорить, да? — сказала Hаташa. — Ну, в душку один раз, ну еще, и будет. — И она обхватила шею матери и поцеловала ее под подбородок. В обращении своем с матерью Наташа выказывала внешнюю грубость манеры, но так была чутка и ловка, что как бы она ни обхватила руками мать, она всегда умела это сделать так, чтобы матери не было ни больно, ни неприятно, ни неловко.
— Ну, об чем же нынче? — сказала мать, устроившись на подушках и подождав, пока Наташа, также перекатившись раза два через себя, не легла с ней рядом под одним одеялом, вы руки и приняв серьезное выражение.
Эти ночные посещения Наташи, совершавшиеся до возвращения графа из клуба, были одним из любимейших наслаждений матери и дочери.
— Об чем же нынче? А мне нужно тебе сказать…
Наташа закрыла рукою рот матери.
— О Борисе… Я знаю, — сказала она серьезно, — я затем и пришла. Не говорите, я знаю. Нет, скажите! — Она отпустила руку. — Скажите, мама. Он мил?
— Наташа, тебе 16 лет, в твои года я была замужем. Ты говоришь, что Боря мил. Он очень мил, и я его люблю как сына, но что же ты хочешь?… Что ты думаешь? Ты ему совсем вскружила голову, я это вижу…
Наташа не дала ей договорить, притянула к себе большую руку графини и поцеловала ее сверху, потом в ладонь, потом опять повернула и стала целовать ее в косточку верхнего сустава пальца, потом в промежуток, потом опять в косточку, шопотом приговаривая: «январь, февраль, март, апрель, май».
— Говорите, мама, что же вы молчите? Говорите, — сказала она, оглядываясь на мать, которая нежным взглядом смотрела на дочь и из-за этого созерцания, казалось, забыла всё, что она хотела сказать.
— Так, так, — повторила графиня и, трясясь всем своим телом, засмеялась добрым, неожиданным старушечьим смехом.
— Полноте смеяться, перестаньте, — закричала Наташа, — всю кровать трясете. Ужасно вы на меня похожи, такая же хохотунья… Постойте… — Она схватила обе руки графини, поцеловала на одной кость мизинца — июнь, и продолжала целовать июль, август на другой руке. — Мама, а он очень влюблен? Как на ваши глаза? В вас были так влюблены? И очень мил, очень, очень мил! Только не совсем в моем вкусе — он узкий такой, как часы столовые… Вы не понимаете?…Узкий, знаете, серый, светлый…
— Что ты врешь! — сказала графиня.
Задание 2.
1) Напишите эссе. ( )
2) Сравните произведения разных видов искусства.
3) Охарактеризуйте сходства и различия в и приемах создания образов.
4) Выразите свое мнение об эмоциональном воздействии каждого произведения.
5) Аргументируйте, используя цитаты.
6) Соблюдайте объем работы 100-150 слов.
Сравните танец графа Ростова и Марьи Дмитриевны в романе (1т., XVII) и на иллюстрации. С каких и приемов писатель и художник раскрывают
«мысль семейную»?
ответ:Джонсі гарно малювала, була досить розумною і працьовитою, але хіба ці якості могли їй до на шляху до повноцінного одужання? Ні, ніяк не могли. Щоб розлучитися з хворобою і одужати, людина повинна володіти силою волі, а ось у Джонсі її, на жаль, практично не було. Вона зневірилася в тому, що зможе одужати, хоч це і залежало цілком виключно від неї самої та від її відношення до свого захворювання. Навіть доктор, який відвідав Джонсі, сказав, що від її настрою залежатиме, виживе вона чи ні. Але дівчина не могли в це вірити, навпаки вона почала думати, що смерть прийде до неї тоді, коли з дерева, яке стоїть за її вікном, опаде останній листок. Але час йшов, дерево повністю опало, а один-єдиний листок все продовжував висіти. Нарешті це додало впевненості дівчині, вона стала іншою – вона стала вірити в те, що виживає. Саме тоді Джонсі і одужала, стаючи все міцніше день від дня. На прикладі Джонсі можна зрозуміти натуру творчої людини, яка потребує підтримки і іноді навіть жертовного душевного лікування. На жаль, ціною порятунку життя Джонсі для Бермана стало його власне життя.
Сью – подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Бермана – людяність, здатність думати про іншого. Непоказна, звичайна людина, у якої більше «мінусів», аніж «плюсів», здатна на високий моральний вчинок. Дивак, неспроможний намалювати художній шедевр, здатний на шедевр людяності. 330 грн. от 549 грн. 299 грн. от 3 499 грн. О.Генрі не випадково порівнює Бермана з Мойсеєм. Як пророк блукав зі своїм народом 40 років пустелею, так і Берман мріяв створити шедевр – намалювати безсмертну картину. Ризикуючи життям Берман і Мойсей виконали свою місію. Біблійний пророк привів свій народ у землю обітовану і передав людям 10 заповідей Божих, які до людині врятуватися від гріха, а художник намалював свій шедевр – останній листок плюща на стіні сусіднього будинку. Тим самим врятував Джонсі від смерті. Цьому малюнкові судилося стати першим і останнім шедевром Бермана, в який він вклав своє велике серце, що билося в грудях художника – невдахи Берман намалював не просто листок, це був його шедевр, про який він мріяв усе життя», – читаємо у фіналі новели. Добро, яке зробив Берман, це врятоване життя молодої дівчини, в першу чергу, і здійснення його заповітної мрії. Він виконав своє призначення на землі – творити добро і прекрасне – і життя він прожив недаремно. Цей старий невдаха постає взірцем тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на до ншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі.
Толстой противопоставляет живую, энергичную, всегда неожиданную Наташу холодной Элен, светской женщине, живущей по заведенным правилам, никогда не совершающей необдуманных поступков. Элен, в отличие от Наташи, никогда бы не позволила бы себе при Марье Дмитриевне, которую все боятся, спросить через весь стол, какое пирожное будет сегодня на ужин.
Элен - порождение общества, в котором Наташа появляется лишь однажды. Она не испорчена его условностями и предрассудками и живет лишь по тем законам, которые диктует ей сердце, сохраняя жизнерадостность, естественность и непосредственность.