іде дощ. пелайо з елісендою крабів, які наповзають у будинок. краби не чарівні, а звичайнісінькі, і хвороба у їхньої дитини справжня, з високою температурою. а от янгол, який потрапив до них у двір і борсається великими крилами у багнюці — то вже диво.
і, як виявилося, зовсім не лихо він приніс і не за дитиною їхньою прилетів, щоб забрати її на небеса, а зовсім навпаки — на ранок дитина прокинулася здоровою і веселою. може, завдяки янголу? а може, й ні. пелайо та елісенда цього не знають, та й не дуже переймаються, бо янгол — то для них зайвий клопіт.
мови їхньої янгол не розуміє, та й вигляд має зовсім не янгольський — якийсь беззубий, маленький стариган з облисілою головою. крила, правда, у нього є, і навіть лікар, який оглянув його, здивувався: крила ростуть так органічно в його тілі, що виникає запитання: чому вони не ростуть у людей?
маркес — письменник, для якого чарівне і справжнє, фантастичне і реалістичне, містичне і дійсне, поетичне і прозаїчне є нерозривними.
з якогось іншого світу до людей раптом злітає янгол, а вони ставляться до нього, як до великої курки, ще й поселяють у курнику. за ним, але зиск свій з цього мають. на таку дивину подивитись хоче всяк, і подружжя дуже швидко збагачується — тепер у них двоповерховий будиночок, ферма для кролів, у них є досить грошей.
а може, і янголові щось перепало? дзуськи! янгол ніби й ні до чого! його дзьобають кури, вишукуючи в ньому "космічних паразитів", безбожники у нього камінням, а один "сміливець припалив йому залізякою бік, і очі старого наповнилися слізьми".
оце такі люди. ну, майже як кури, а то й гірше, бо кури хоч тілу янгольському , а люди дошкуляли і фізично, і морально.
то хто ж хворий — янгол, який не може злетіти, чи оці люди, для яких цирковий інтерес, прагнення розваг, жага збагачення перекриває щось вище, більше, цінніше?
думаю, що маркес хоче показати байдужість людини до всього — вона вже звикла до різних див, то й янгол — просто звірина, не більше того.
" і подивився господь бог на землю, і ось вона розтлінна: тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі" бог насилає потоп на землю, щоб очистити скверну, знищити зло. маркес використовує біблійний варіант: дощ іде вже три доби, і в цей час з'являється постраждалий янгол. якби людина зупинилася і подумала, вона б зрозуміла, що це знак божий, це випробування, послані з небес, щоб установити рівновагу добра і зла, щоб врятувати людей. але не тільки прості люди не мають шанобливості до янгола, не вміють захистити нещасного старого і церковні служителі. крила для них не доказ янгольської приналежності, а от документ, папірець від самого папи міг вирішити усе. але листування "могло б тривати поки світу й сонця"
з весною янгол почав набирати сил, він відроджується, як і земля, стає молодшим, дужим, злітає в небо і покидає цих людей, які так і не змогли, не захотіли знайти з ним спільної мови. на очах у елісенди — сльози, але не від того, що їх покинув янгол, а від того, що вона ріже цибулю. її почуттів не вистачило навіть на такий простий людський вчинок.
маркес символічно, через натяки і алегорію показує єство сучасної людини, яка з усього хоче мати самий тільки зиск і не помічає, що незвичайне, святе, рятівне — поряд.
дуже часто так буває у житті: людина чекає чогось більшого, мріє про краще, і не помічає того, що це "краще" вже є, його тільки потрібно помітити і прийняти.
я думаю, що кожен може у своєму житті віднайти такого втраченого янгола. я через свою дурість втратив друга, бо поряд були ніби і. тепер я розумію свої помилки, і в мене теж часом виступають їй. і вони зовсім не від цибулі
Зимой в средней полосе можно встретить четыре десятка видов птиц и более трёх десятков видов млекопитающих. Живут они, конечно, в дремучем лесу, подальше от человека, где их редко беспокоят. Погожими февральскими утрами в чаще леса негромко, словно опасаясь, как бы кто не одёрнул, начинают бормотать краснобровые тетерева-косачи. Наш птичий царь — бородатый глухарь, подобно надувшемуся индюку, напряжённо опустив крылья и развернув веером хвост, прочертит жёсткими маховыми перьями первые весенние строчки на снегу, налаживая свою призывную песенку. Заворковали сизые голуби. Они всё чаще парами покидают зимующие стаи и улетают на поиски места для гнезда. Их самцы приосанились, стали более заботливыми, нежными и внимательными к своим подругам. Настраивают свои голоса на весенний лад вороны и сороки. Теперь свободное от кормёжки время те и другие проводят на избранных участках своего гнездования, ревностно отгоняя сородичей от занятой территории. У берега лесного озера на толстом сухом суку векового дуба, вплотную придвинувшись к стволу и вытянувшись, сидит сова — серая неясыть. Она почти слилась со светлой корой дерева. Её тёмные крупные глаза затаённо прищурены. Своими большими ушами, скрытыми под рыхлым оперением, птица издали услышала шорох снега под лыжами идущего человека и теперь медленно и незаметно поворачивает голову, бдительно следя за его движением. Птица отдыхает после ночной охоты и греется в тёплых лучах солнца. К концу февраля и неясыти огласят ночную тьму весенними криками.
Сколько тайн хранит лес! Вот идёшь ты по тропинке, видишь дупло, а там грибы висят, ну чем не тайна? Кто повесил, неизвестно! Может белка, а может и другое животное, но вторгаться в эти тайны нельзя! Идёшь дальше, видишь заяц бежит. Следуешь за ним, а он раз и в нору. А что там в норе, кто там живёт кроме зайца, есть ли у него семья, не узнаешь! А сколько тайн заложено в деревьях. Смотришь, вроде бы ни чем не примечательно оно, но кто знает, что пережило это дерево? Тайны есть тайнами, но любопытство никогда не скроешь. А если увидишь ты тёмный угол леса, где солнце не опрокидывает свой свет, не видно ничего, интересно бывает, что скрывается там. Но есть тайны, которые лучше не знать и не вмешиваться в них, вот почему их называют тайнами...
Добро в лес. Высокие могучие деревья почти закрывают небосвод. Пахнет свежей зеленью и хвоей. Тихо вокруг. Осторожно ступаешь по веткам и листьям, стараясь ничего не задеть и не нарушать это вековое спокойствие. Вдруг… Треск! Под ногами шустро пробежал ёжик с огромным грибом на спине. Наверное, торопился на ужин к ежатам. Идешь дальше. Лес очаровывает своими звуками, запахами, шорохами… Вот видишь белочку, торопливо спрятавшуюся в дупле вековой сосны. Она с любопытством выглядывает оттуда, очевидно, пытаясь понять, что это за чужеземец в их царстве. Если присмотреться, то на сосне можно заметить несколько пернатых лесных жителей. Именно их трели сладкой песней радуют душу, отдавая эхом по всему лесу. А вот и дикий кабан. Так и хочет устроить поединок, громко издавая воинственные звуки, готовый в любую секунду ринуться в бой. С ним шутки плохи! Продвигаясь дальше в лес, внезапно обнаруживаешь настоящий клад! Целое семейство белых грибов возле старенького пенька. Вот будет радость маме. Она наверняка приготовит из них что-нибудь вкусное. Наверное, где-то там, вдали спрятана берлога медведя, а сам он, точно в сказке про Машу и медведя, пошел в лес за ягодами. Дальше на пути встречаются пара косуль, робкий зайчишка и еще один еж, возможно, тот самый, с которым мы уже встречались. Все смотрят с деловитым видом, без страха и спокойно отправляются дальше по делам. Это их царство. Все вокруг дышит, все вокруг живет. Каждый куст, каждое дерево молчаливо оберегают тайну. Лес полон жизни. Это заметно по незримому присутствию его скромных обитателей. Великую тайну скрывают лесные жители – Тайну Природы!
В лесу очень много тайн. У жителей леса их тоже достаточно. Ну вот например лесные птицы, олени, лисы и рыси - это довольно разумные животные. Когда ты заходишь в лес у тебя создаётся неповторимое ощущение. Вокруг поют птицы, пол листьями прячется ёжик, вдалеке виднеется лиса. Это очень красиво. Их тайны нам никаким образом не узнать. Потому что жители леса свои тайны никогда никому не расскажут.
можливо, янголи
(за оповіданням г. маркеса "стариган з крилами")
іде дощ. пелайо з елісендою крабів, які наповзають у будинок. краби не чарівні, а звичайнісінькі, і хвороба у їхньої дитини справжня, з високою температурою. а от янгол, який потрапив до них у двір і борсається великими крилами у багнюці — то вже диво.
і, як виявилося, зовсім не лихо він приніс і не за дитиною їхньою прилетів, щоб забрати її на небеса, а зовсім навпаки — на ранок дитина прокинулася здоровою і веселою. може, завдяки янголу? а може, й ні. пелайо та елісенда цього не знають, та й не дуже переймаються, бо янгол — то для них зайвий клопіт.
мови їхньої янгол не розуміє, та й вигляд має зовсім не янгольський — якийсь беззубий, маленький стариган з облисілою головою. крила, правда, у нього є, і навіть лікар, який оглянув його, здивувався: крила ростуть так органічно в його тілі, що виникає запитання: чому вони не ростуть у людей?
маркес — письменник, для якого чарівне і справжнє, фантастичне і реалістичне, містичне і дійсне, поетичне і прозаїчне є нерозривними.
з якогось іншого світу до людей раптом злітає янгол, а вони ставляться до нього, як до великої курки, ще й поселяють у курнику. за ним, але зиск свій з цього мають. на таку дивину подивитись хоче всяк, і подружжя дуже швидко збагачується — тепер у них двоповерховий будиночок, ферма для кролів, у них є досить грошей.
а може, і янголові щось перепало? дзуськи! янгол ніби й ні до чого! його дзьобають кури, вишукуючи в ньому "космічних паразитів", безбожники у нього камінням, а один "сміливець припалив йому залізякою бік, і очі старого наповнилися слізьми".
оце такі люди. ну, майже як кури, а то й гірше, бо кури хоч тілу янгольському , а люди дошкуляли і фізично, і морально.
то хто ж хворий — янгол, який не може злетіти, чи оці люди, для яких цирковий інтерес, прагнення розваг, жага збагачення перекриває щось вище, більше, цінніше?
думаю, що маркес хоче показати байдужість людини до всього — вона вже звикла до різних див, то й янгол — просто звірина, не більше того.
" і подивився господь бог на землю, і ось вона розтлінна: тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі" бог насилає потоп на землю, щоб очистити скверну, знищити зло. маркес використовує біблійний варіант: дощ іде вже три доби, і в цей час з'являється постраждалий янгол. якби людина зупинилася і подумала, вона б зрозуміла, що це знак божий, це випробування, послані з небес, щоб установити рівновагу добра і зла, щоб врятувати людей. але не тільки прості люди не мають шанобливості до янгола, не вміють захистити нещасного старого і церковні служителі. крила для них не доказ янгольської приналежності, а от документ, папірець від самого папи міг вирішити усе. але листування "могло б тривати поки світу й сонця"
з весною янгол почав набирати сил, він відроджується, як і земля, стає молодшим, дужим, злітає в небо і покидає цих людей, які так і не змогли, не захотіли знайти з ним спільної мови. на очах у елісенди — сльози, але не від того, що їх покинув янгол, а від того, що вона ріже цибулю. її почуттів не вистачило навіть на такий простий людський вчинок.
маркес символічно, через натяки і алегорію показує єство сучасної людини, яка з усього хоче мати самий тільки зиск і не помічає, що незвичайне, святе, рятівне — поряд.
дуже часто так буває у житті: людина чекає чогось більшого, мріє про краще, і не помічає того, що це "краще" вже є, його тільки потрібно помітити і прийняти.
я думаю, що кожен може у своєму житті віднайти такого втраченого янгола. я через свою дурість втратив друга, бо поряд були ніби і. тепер я розумію свої помилки, і в мене теж часом виступають їй. і вони зовсім не від цибулі
сочинение на тему тайны жителей леса
ОТВЕТЫ
Зимой в средней полосе можно встретить четыре десятка видов птиц и более трёх десятков видов млекопитающих. Живут они, конечно, в дремучем лесу, подальше от человека, где их редко беспокоят. Погожими февральскими утрами в чаще леса негромко, словно опасаясь, как бы кто не одёрнул, начинают бормотать краснобровые тетерева-косачи. Наш птичий царь — бородатый глухарь, подобно надувшемуся индюку, напряжённо опустив крылья и развернув веером хвост, прочертит жёсткими маховыми перьями первые весенние строчки на снегу, налаживая свою призывную песенку. Заворковали сизые голуби. Они всё чаще парами покидают зимующие стаи и улетают на поиски места для гнезда. Их самцы приосанились, стали более заботливыми, нежными и внимательными к своим подругам. Настраивают свои голоса на весенний лад вороны и сороки. Теперь свободное от кормёжки время те и другие проводят на избранных участках своего гнездования, ревностно отгоняя сородичей от занятой территории. У берега лесного озера на толстом сухом суку векового дуба, вплотную придвинувшись к стволу и вытянувшись, сидит сова — серая неясыть. Она почти слилась со светлой корой дерева. Её тёмные крупные глаза затаённо прищурены. Своими большими ушами, скрытыми под рыхлым оперением, птица издали услышала шорох снега под лыжами идущего человека и теперь медленно и незаметно поворачивает голову, бдительно следя за его движением. Птица отдыхает после ночной охоты и греется в тёплых лучах солнца. К концу февраля и неясыти огласят ночную тьму весенними криками.
Сколько тайн хранит лес! Вот идёшь ты по тропинке, видишь дупло, а там грибы висят, ну чем не тайна? Кто повесил, неизвестно! Может белка, а может и другое животное, но вторгаться в эти тайны нельзя! Идёшь дальше, видишь заяц бежит. Следуешь за ним, а он раз и в нору. А что там в норе, кто там живёт кроме зайца, есть ли у него семья, не узнаешь! А сколько тайн заложено в деревьях. Смотришь, вроде бы ни чем не примечательно оно, но кто знает, что пережило это дерево? Тайны есть тайнами, но любопытство никогда не скроешь. А если увидишь ты тёмный угол леса, где солнце не опрокидывает свой свет, не видно ничего, интересно бывает, что скрывается там. Но есть тайны, которые лучше не знать и не вмешиваться в них, вот почему их называют тайнами...
Добро в лес. Высокие могучие деревья почти закрывают небосвод. Пахнет свежей зеленью и хвоей. Тихо вокруг. Осторожно ступаешь по веткам и листьям, стараясь ничего не задеть и не нарушать это вековое спокойствие. Вдруг…
Треск! Под ногами шустро пробежал ёжик с огромным грибом на спине. Наверное, торопился на ужин к ежатам. Идешь дальше. Лес очаровывает своими звуками, запахами, шорохами…
Вот видишь белочку, торопливо спрятавшуюся в дупле вековой сосны. Она с любопытством выглядывает оттуда, очевидно, пытаясь понять, что это за чужеземец в их царстве. Если присмотреться, то на сосне можно заметить несколько пернатых лесных жителей. Именно их трели сладкой песней радуют душу, отдавая эхом по всему лесу.
А вот и дикий кабан. Так и хочет устроить поединок, громко издавая воинственные звуки, готовый в любую секунду ринуться в бой. С ним шутки плохи!
Продвигаясь дальше в лес, внезапно обнаруживаешь настоящий клад! Целое семейство белых грибов возле старенького пенька. Вот будет радость маме. Она наверняка приготовит из них что-нибудь вкусное.
Наверное, где-то там, вдали спрятана берлога медведя, а сам он, точно в сказке про Машу и медведя, пошел в лес за ягодами.
Дальше на пути встречаются пара косуль, робкий зайчишка и еще один еж, возможно, тот самый, с которым мы уже встречались. Все смотрят с деловитым видом, без страха и спокойно отправляются дальше по делам. Это их царство.
Все вокруг дышит, все вокруг живет. Каждый куст, каждое дерево молчаливо оберегают тайну. Лес полон жизни. Это заметно по незримому присутствию его скромных обитателей.
Великую тайну скрывают лесные жители – Тайну Природы!
В лесу очень много тайн. У жителей леса их тоже достаточно. Ну вот
например лесные птицы, олени, лисы и рыси - это довольно разумные
животные. Когда ты заходишь в лес у тебя создаётся неповторимое
ощущение. Вокруг поют птицы, пол листьями прячется ёжик, вдалеке
виднеется лиса. Это очень красиво. Их тайны нам никаким образом не
узнать. Потому что жители леса свои тайны никогда никому не расскажут.