Життя — це складне і важке ремесло, і треба докласти чимало зусиль, щоб навчитися йому.
О. Бальзак
Прочитавши однин з найвідоміших творів Оноре де Бальзака, повість «Гобсек», я замислився над багатьма питаннями: чому прагнення Гобсека ствердитися у житті та суспільстві привели до однієї єдиної пристрасті — нескінченого накопичення золота? Яким чином у героєві поєдналися дві такі різні людини, як скнара і філософ? Чому важке життя зробили Гобсека не наділили його мудрістю а лише зробили жадібним? Та й ще багато «чому?» і «як?».
Яким би не став головний герой повісті, але він добре засвоїв таке важке ремесло, як життя. Я вважаю, що у нього є чому повчитися. Адже Гобсек був надзвичайно працьовитим, він мав велику силу волі і проникливий розум. Він вчився на своїх помилках, з яких витягав максимум користі і потім двічі не помилявся в такій же самій ситуації. Та, на жаль, свої позитивні якості він прикладав не для того, щоб робити своє життя щасливим, а лише для того, щоб накопичувати багатство
Перенісши багато примх долі, Гобсек сформулював власні життєві принципи, яких і притримувався усе життя. Він не вірив ніяким переконанням, бо вони частіше усього залежали від обставин і часу, єдиним справжнім почуттям, яке було властиве людям, він вважав інстинкт самозбереження, а золото для нього було «найнадійніше земне благо», яке дає людині незалежно від її стану можливість «панувати над світом». І дуже шкода, що пристрасть до накопичення багатства перемогла в Гобсекові по-справжньому гарну людину, адже природою в ньому були закладені достоїнства та риси характеру, які б могли зробити його шановною людиною.
З погляду на історію про Гобсека, я можу сказати, що кожен з нас повинен вчитися жити. Треба вміти планувати своє майбутнє, вміти ставити перед собою реальну мету. Треба вміти працювати, вміти вчитися не на своїх, а на чужих помилках, треба прагнути до реалізації усіх своїх можливостей.
Особисто я бажаю відбутися у житті як справжня особистість. Я хочу, щоб мене поважали не тільки як гарного професіонала у своїй справі, а й просто як гідну та чесну людину. Я ні в якому разі не хочу, щоб головним для мене стали гроші, хоча при цьому планую заробляти стільки, скільки потрібно для того, щоб ні в чому не потребувати, словом, жити нормальним повноцінним життям.
Божественная Комедия" возникла в тревожные ранние годы XIV века из
бурливших напряженной политической борьбой глубин национальной жизни Италии.
Для будущих - близких и далеких - поколений она осталась величайшим
памятником поэтической культуры итальянского народа, воздвигнутым на рубеже
двух исторических эпох Энгельс писал: "Конец феодального средневековья,
начало современной капталистической эры отмечены колоссальной фигурой. Это -
итальянец Данте, последний поэт средневековья и вместе с тем первый поэт
новою времени" {К.Маркс и Ф.Энгельс. Сочинения, т. 22, изд. 2-е, с. 382.}.
"Суровый Дант" - так назвал творца "Божественной Комедии" Пушкин -
совершил свой великий поэтический труд в горькие годы изгнания и странствий,
на которые осудила его восторжествовавшая в 1301 году в
буржуазно-демократической Флоренции партия "черных" - сторонников папы и
представителей интересов дворянско-буржуазной верхушки богатой республики.
Во Флоренции - этом крупнейшем центре итальянской экономической и культурной
жизни средневековья - Данте Алигьери родился, вырос и возмужал в атмосфере,
раскаленной жаждой богатства и власти, раздираемой политическими страстями и
волнуемой жестокими междоусобиями. Здесь, в этом муравейнике торговли,
городе ремесленников и знатных купцов, банкиров и надменных феодальных
грандов, в городе-государстве, гордом своим достатком и давней
независимостью, своими древними цеховыми правами и своей демократической
конституцией - "Установлениями правосудия" (1293 г.), рано образуется один
из крупнейших центров того мощного общественно-культурного движения, которое
составило идейное содержание эпохи, определяемой Энгельсом как
"...величайший прогрессивный переворот из всех пережитых до того времени
человечеством.." {К.Маркс и Ф.Энгельс. Сочинения, т. 20, изд. 2-е, с. 346.}.
Данте стоит на пороге Возрождения, на пороге эпохи, "...которая
нуждалась в титанах и которая породила титанов по силе мысли, страсти и
характеру, по многосторонности и учености" {Там же.}. Творец "Божественной
Комедии" был одним из таких титанов, поэтическое наследие которого осталось
в веках величественным вкладом итальянского народа в сокровищницу мировой
культуры.
Объяснение:
Життя — це складне і важке ремесло, і треба докласти чимало зусиль, щоб навчитися йому.
О. Бальзак
Прочитавши однин з найвідоміших творів Оноре де Бальзака, повість «Гобсек», я замислився над багатьма питаннями: чому прагнення Гобсека ствердитися у житті та суспільстві привели до однієї єдиної пристрасті — нескінченого накопичення золота? Яким чином у героєві поєдналися дві такі різні людини, як скнара і філософ? Чому важке життя зробили Гобсека не наділили його мудрістю а лише зробили жадібним? Та й ще багато «чому?» і «як?».
Яким би не став головний герой повісті, але він добре засвоїв таке важке ремесло, як життя. Я вважаю, що у нього є чому повчитися. Адже Гобсек був надзвичайно працьовитим, він мав велику силу волі і проникливий розум. Він вчився на своїх помилках, з яких витягав максимум користі і потім двічі не помилявся в такій же самій ситуації. Та, на жаль, свої позитивні якості він прикладав не для того, щоб робити своє життя щасливим, а лише для того, щоб накопичувати багатство
Перенісши багато примх долі, Гобсек сформулював власні життєві принципи, яких і притримувався усе життя. Він не вірив ніяким переконанням, бо вони частіше усього залежали від обставин і часу, єдиним справжнім почуттям, яке було властиве людям, він вважав інстинкт самозбереження, а золото для нього було «найнадійніше земне благо», яке дає людині незалежно від її стану можливість «панувати над світом». І дуже шкода, що пристрасть до накопичення багатства перемогла в Гобсекові по-справжньому гарну людину, адже природою в ньому були закладені достоїнства та риси характеру, які б могли зробити його шановною людиною.
З погляду на історію про Гобсека, я можу сказати, що кожен з нас повинен вчитися жити. Треба вміти планувати своє майбутнє, вміти ставити перед собою реальну мету. Треба вміти працювати, вміти вчитися не на своїх, а на чужих помилках, треба прагнути до реалізації усіх своїх можливостей.
Особисто я бажаю відбутися у житті як справжня особистість. Я хочу, щоб мене поважали не тільки як гарного професіонала у своїй справі, а й просто як гідну та чесну людину. Я ні в якому разі не хочу, щоб головним для мене стали гроші, хоча при цьому планую заробляти стільки, скільки потрібно для того, щоб ні в чому не потребувати, словом, жити нормальним повноцінним життям.