Сочинение на тему "василий блаженный", по вопросам.
1.чье имя носит храм , стоящий на главной площади москвы.
2. реальный это человек или сказочный герой.
3.почему василия прозвали блаженным ?
4.какие вы заметили у него необыкновенные что достовляла ему радость?
6.много ли денег он тратил на свои удовольствия и развлечения?
7.он мечтал о славе, о богатсве или о чем то другом?
8.увидел ли он при своей жизни построеный храм?
9.можно ли назвать его счастливым ? почему?
, мне на завтра нужно! заранее )
Тургеневская барышня - типичная героиня произведений Ивана Тургенева, литературный стереотип, сформировавшийся в русской культуре на основе обобщённого образа нескольких описанных им женских персонажей из произведений 1850-х — 1880-х годов.
В книгах Тургенева это замкнутая, но тонко чувствующая девушка, которая, как правило, выросла на природе в глухом поместье (без тлетворного влияния светской и городской жизни), чистая, скромная и неплохо образованная. Этот стереотип — явный интроверт, плохо сходится с людьми, но обладает глубокой внутренней жизнью. Яркой красотой она не отличается, часто может восприниматься как дурнушка. Она влюбляется в главного героя, оценив его истинные, не показные достоинства, желание следовать идее служения народу, и не обращает внимание на внешний лоск и богатство других претендентов на её руку. Влюбившись, она верно и преданно следует за любимым, несмотря на неприятие её выбора родителями или внешние обстоятельства.
Иногда в романах влюбляется в недостойного, переоценив его душевные качества. Она обладает сильным характером, который может быть сначала незаметен окружающим; она ставит перед собой цель и стремится к ней, преодолевая преграды, и порой достигает намного большего, чем мужчина её круга; она может пожертвовать собой ради какой-либо идеи. Её черты — огромная нравственная сила, «взрывная экспрессивность, решимость „идти до конца“, жертвенность, соединённая с почти неземной мечтательностью», причём сильный женский характер в книгах Тургенева обычно «подпирает» более слабого «тургеневского юношу». Рассудочность в ней сочетается с порывами истинного чувства и упрямством; любит она упорно и неотступно.
Объяснение:
Еліза – це дівчина з сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати. Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються. «Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші». У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе.