Гоме́р - легендарний давньогрецький поет, якого вважають автором «Іліади» та «Одіссеї», двох славетних грецьких епічних поем, що започаткували європейську літературу. В «Одіссеї» міститься перше у писемних джерелах повідомлення, що стосується найдавнішого населення на території України — кіммерійців[3]. В античності Гомеру приписувалося авторство й інших творів (див. кіклічні поеми; від деяких з них збереглися фрагменти). Сукупність проблем, пов'язаних з особою Гомера і його відношенням до «Іліади» та «Одіссеї», про час виникнення, склад і взаємозв'язок окремих частин цих поем становлять знамените не тільки в порівняльному літературознавстві, а й у всій науці про античний світ «Гомерівське питання». Вважається національним народним героєм Греції[
Практично в усі періоди європейської літератури «Іліада» та «Одіссея» розглядалися як вершина епічної поезії. З цим погоджувалися і критики, і поети. За зразок першої половини «Енеїди» Вергілій взяв «Одіссею», а другої половини — «Іліаду». Тому письменники, що жили після Вергілія, і були мало знайомі з Гомером, самі того не усвідомлюючи, сприймали давньогрецького поета за посередництвом Вергілія. Горацій ставить Гомера вище всіх інших епічних авторів. У своєму надзвичайно впливовому творі «Мистецтво поезії» він звеличує майстерність Гомера у викладі, побудові сюжету й образів героїв. Саме Горацій, відштовхуючись від «Одіссеї», пустив у загальний обіг принцип, що епос варто починати посередині дії. Навіть у ті часи, коли грецька мова була на Заході практично невідомою, Гомера продовжували шанувати (див. Данте Аліг'єрі).
Епічні автори доби Відродження і пізніших періодів європейської літератури діяли, оглядаючись на Гомера. У порівняно недавні часи, особливо у зв'язку з пошаною романтиків до грецької культури на початку XIX століття, багато ліриків і прозаїків надихалися поемами Гомера і черпали з них матеріал для творчості. Настільки різні і по техніці, і стосовно традиції автори, як Альфред Теннісон і Джеймс Джойс, написали на тему «Одіссеї» свої твори. Однак у період з XVI по XVIII століття більший інтерес виклика́ла політична по темі «Іліада», що знайшло відображення у Вільяма Шекспіра й Жана Расіна. Серед античних авторів, що випробували на собі вплив Гомера, можна назвати Піндара, Есхіла, Софокла, Евріпіда, Квінта Еннія, Овідія, Плутарха, серед пізніших Педро Кальдерона, Джона Драйдена, Джамбаттіста Віко, Йоганна Вольфганга Ґете, Джованні Пасколі і Жана Жироду. Цей вплив існує і понині. Новогрецький поет Н. Казандзакіс склав до «Одіссеї» величезне продовження на 33 333 рядки. Практично щороку з'являються значні твори в руслі неогомерівської традиції.
Мое отношение к Онегину противоречивое и изменяется во время развития сюжета. Онегин - эгоист, который скучает. Он в первых разделах романа симпатии, разумеется, вызвать не может. Онегин, который читает мораль влюбленной Татьяне, хладнокровно убивает вторая на дуэли, даже вызывает злость. Как легко он может причинить зло людям просто так, от скуки. И как легко он отнять жизнь у другого человека, опасаясь мнимого осуждения общества, которое чужое ему. Разве в этих сценах Онегин вызвать сочувствие? Но, по мере того, как в душе Онегина происходит восстановление, мое отношение к нему изменяется. Мне уже жаль его, жаль как человека по сути своей благородной. Крах всех его надежд, его личное несчастье - справедливо, это расплата за все его бесцельно прожитую жизнь. Возможно, это приведет его на правильный путь, путь борьбы за счастье народа? Для Пушкина критерий ценности человека как личности и как типа заключается, во-первых, в стремлении к свободе, личной и общественной; во-вторых, в стремлении к творчеству, восприимчивости поэзии, искусства, непреодолимая страсть создавать всегда была для Пушкина положительным признаком; в-третьих, эта любовь - как красота духа, его высокое стремление. Свобода, творчество, любовь - три стихии духа, которые прекрасные в человеке, три страсти, которые делают ее существом воистину благородной, три сферы активности, которые наполняют жизнь значением и содержанием.
Все они могли быть доступные Онегину, но все они заглушены в нем его окружением, воспитанием, условиями жизни. Онегин чуждый высокой страсти свободы, как и страсти творчества, поэзии, не к приподнятой любви. Это не вина, а беда Онегина. Вина Онегина - невольная, трагическая. Вина Онегина есть вина мира. Вина на обществе, так устроенному, что двум красивым людям никак не найти в нем счастье.
Возможный ли в нашей современной литературе, подобный Онегину? Хуже то, что возможный, так как, к сожалению, у нас, молодого поколения, нередко встречается такая страшная неизлечимая болезнь, как безверие. И как предостеречь себя от этого заболевания, неизвестно.
Відповідь:
Гоме́р - легендарний давньогрецький поет, якого вважають автором «Іліади» та «Одіссеї», двох славетних грецьких епічних поем, що започаткували європейську літературу. В «Одіссеї» міститься перше у писемних джерелах повідомлення, що стосується найдавнішого населення на території України — кіммерійців[3]. В античності Гомеру приписувалося авторство й інших творів (див. кіклічні поеми; від деяких з них збереглися фрагменти). Сукупність проблем, пов'язаних з особою Гомера і його відношенням до «Іліади» та «Одіссеї», про час виникнення, склад і взаємозв'язок окремих частин цих поем становлять знамените не тільки в порівняльному літературознавстві, а й у всій науці про античний світ «Гомерівське питання». Вважається національним народним героєм Греції[
Практично в усі періоди європейської літератури «Іліада» та «Одіссея» розглядалися як вершина епічної поезії. З цим погоджувалися і критики, і поети. За зразок першої половини «Енеїди» Вергілій взяв «Одіссею», а другої половини — «Іліаду». Тому письменники, що жили після Вергілія, і були мало знайомі з Гомером, самі того не усвідомлюючи, сприймали давньогрецького поета за посередництвом Вергілія. Горацій ставить Гомера вище всіх інших епічних авторів. У своєму надзвичайно впливовому творі «Мистецтво поезії» він звеличує майстерність Гомера у викладі, побудові сюжету й образів героїв. Саме Горацій, відштовхуючись від «Одіссеї», пустив у загальний обіг принцип, що епос варто починати посередині дії. Навіть у ті часи, коли грецька мова була на Заході практично невідомою, Гомера продовжували шанувати (див. Данте Аліг'єрі).
Епічні автори доби Відродження і пізніших періодів європейської літератури діяли, оглядаючись на Гомера. У порівняно недавні часи, особливо у зв'язку з пошаною романтиків до грецької культури на початку XIX століття, багато ліриків і прозаїків надихалися поемами Гомера і черпали з них матеріал для творчості. Настільки різні і по техніці, і стосовно традиції автори, як Альфред Теннісон і Джеймс Джойс, написали на тему «Одіссеї» свої твори. Однак у період з XVI по XVIII століття більший інтерес виклика́ла політична по темі «Іліада», що знайшло відображення у Вільяма Шекспіра й Жана Расіна. Серед античних авторів, що випробували на собі вплив Гомера, можна назвати Піндара, Есхіла, Софокла, Евріпіда, Квінта Еннія, Овідія, Плутарха, серед пізніших Педро Кальдерона, Джона Драйдена, Джамбаттіста Віко, Йоганна Вольфганга Ґете, Джованні Пасколі і Жана Жироду. Цей вплив існує і понині. Новогрецький поет Н. Казандзакіс склав до «Одіссеї» величезне продовження на 33 333 рядки. Практично щороку з'являються значні твори в руслі неогомерівської традиції.
Объяснение:
Мое отношение к Онегину противоречивое и изменяется во время развития сюжета. Онегин - эгоист, который скучает. Он в первых разделах романа симпатии, разумеется, вызвать не может. Онегин, который читает мораль влюбленной Татьяне, хладнокровно убивает вторая на дуэли, даже вызывает злость. Как легко он может причинить зло людям просто так, от скуки. И как легко он отнять жизнь у другого человека, опасаясь мнимого осуждения общества, которое чужое ему. Разве в этих сценах Онегин вызвать сочувствие? Но, по мере того, как в душе Онегина происходит восстановление, мое отношение к нему изменяется. Мне уже жаль его, жаль как человека по сути своей благородной. Крах всех его надежд, его личное несчастье - справедливо, это расплата за все его бесцельно прожитую жизнь. Возможно, это приведет его на правильный путь, путь борьбы за счастье народа? Для Пушкина критерий ценности человека как личности и как типа заключается, во-первых, в стремлении к свободе, личной и общественной; во-вторых, в стремлении к творчеству, восприимчивости поэзии, искусства, непреодолимая страсть создавать всегда была для Пушкина положительным признаком; в-третьих, эта любовь - как красота духа, его высокое стремление. Свобода, творчество, любовь - три стихии духа, которые прекрасные в человеке, три страсти, которые делают ее существом воистину благородной, три сферы активности, которые наполняют жизнь значением и содержанием.
Все они могли быть доступные Онегину, но все они заглушены в нем его окружением, воспитанием, условиями жизни. Онегин чуждый высокой страсти свободы, как и страсти творчества, поэзии, не к приподнятой любви. Это не вина, а беда Онегина. Вина Онегина - невольная, трагическая. Вина Онегина есть вина мира. Вина на обществе, так устроенному, что двум красивым людям никак не найти в нем счастье.
Возможный ли в нашей современной литературе, подобный Онегину? Хуже то, что возможный, так как, к сожалению, у нас, молодого поколения, нередко встречается такая страшная неизлечимая болезнь, как безверие. И как предостеречь себя от этого заболевания, неизвестно.