Видатним персько-таджицьким поетом-гуманістом був Омар Хайям (бл. 1048 — після 1122). Він вважається неперевершеним майстром рубаї.
Як відомо, рубаї — це чотиривірш, як правило, філософського змісту. Рубаї — викінчений мініатюрний віршований твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи.
До нашого часу дійшло близько двох тисяч чотиривіршів, авторство яких приписується Омару Хайяму. Саме в цих творах розкривається духовний світ поета — сміливої, розумної, допитливої людини, що жила інтересами свого часу. Його поезія — пристрасний заклик до свободи особистості. У довершеній лаконічній формі Хайям міг висловити глибоку думку, відобразити складні людські почуття. У своїх поезіях поет уславлює людяність, духовність, незалежність. Ідеал Хайяма — вільна особистість і чистині душею, світлим розумом, життєрадісна й доброзичлива, духовно розкріпачена, мудра й життєрадісна. Він підкреслює, що людські чім нити не залежать під соціального стану: "Шукай людину скрізь: на бідному постої, У закутку нужди і в пишному покої". Поет критикує бездуховність, що робить життя пустим і нікчемним. "Хіба не дивно, що пани чиновні Самим собі нудні, хоч горді зовні". О. Хайям переконаний, що людина це складний світ, у якому є високе й нице, добре і зле. "Ми сонце щастя й горя океан. Ми справедливість любим і обман. Злі іі добрі ми, довершені й нікчемні, Іржаве дзеркало й Джемшидів жбан". Поет закликає: "Розумним і твердим у цьому світі будь!" і пропагує радість життя як єдину втіху: "Будь там, де п'ють вино, Де і красуні й квіти!" У своїх рубаї поет розкриває ті філософські питання, що турбують його душу: життя і смерть, пошуки свого місця у житті, сенсу буття: "Мене всі недруги філософом зовуть. Бог свідок, що обрав собі я іншу путь. Прийшовши з безвісті у цю долину горя, Принаймні знаю я, ким сам хочу я буть". Та разом з тим його огортає смуток, коли він бачить становище освічених людей у суспільстві: "Оскільки мудрому наш вік ціни не знає, Усі плоди його недоум пожинає. Неси ж мені того, що розум відбирає, І, може, й нас тоді цей вік не занедбає".
Видатним персько-таджицьким поетом-гуманістом був Омар Хайям (бл. 1048 — після 1122). Він вважається неперевершеним майстром рубаї.
Як відомо, рубаї — це чотиривірш, як правило, філософського змісту. Рубаї — викінчений мініатюрний віршований твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи.
До нашого часу дійшло близько двох тисяч чотиривіршів, авторство яких приписується Омару Хайяму. Саме в цих творах розкривається духовний світ поета — сміливої, розумної, допитливої людини, що жила інтересами свого часу. Його поезія — пристрасний заклик до свободи особистості. У довершеній лаконічній формі Хайям міг висловити глибоку думку, відобразити складні людські почуття. У своїх поезіях поет уславлює людяність, духовність, незалежність. Ідеал Хайяма — вільна особистість і чистині душею, світлим розумом, життєрадісна й доброзичлива, духовно розкріпачена, мудра й життєрадісна. Він підкреслює, що людські чім нити не залежать під соціального стану: "Шукай людину скрізь: на бідному постої, У закутку нужди і в пишному покої". Поет критикує бездуховність, що робить життя пустим і нікчемним. "Хіба не дивно, що пани чиновні Самим собі нудні, хоч горді зовні". О. Хайям переконаний, що людина це складний світ, у якому є високе й нице, добре і зле. "Ми сонце щастя й горя океан. Ми справедливість любим і обман. Злі іі добрі ми, довершені й нікчемні, Іржаве дзеркало й Джемшидів жбан". Поет закликає: "Розумним і твердим у цьому світі будь!" і пропагує радість життя як єдину втіху: "Будь там, де п'ють вино, Де і красуні й квіти!" У своїх рубаї поет розкриває ті філософські питання, що турбують його душу: життя і смерть, пошуки свого місця у житті, сенсу буття: "Мене всі недруги філософом зовуть. Бог свідок, що обрав собі я іншу путь. Прийшовши з безвісті у цю долину горя, Принаймні знаю я, ким сам хочу я буть". Та разом з тим його огортає смуток, коли він бачить становище освічених людей у суспільстві: "Оскільки мудрому наш вік ціни не знає, Усі плоди його недоум пожинає. Неси ж мені того, що розум відбирає, І, може, й нас тоді цей вік не занедбає".