Сочинение описание весенней природы метафора, олицетворение, сравнение, эпитеты. . заранее . нужно

 Для Гамлета, життя якого була гармонійною в сім'ї люблячих батьків, серед вірних університетських друзів, усе перевернулося разом зі смертю батька і подіями, які відбулися після цього.Привид батька закликає Гамлета до помсти. Світ відкрився перед ним у всьому своєму трагізмі, перетворивши безтурботного юнака в страждаючого філософа. Душа юного принца в сумнівах. Тепер він болісно сприймає те, що кругом звучать слова, які насправді прикривають брехня. Всюди амбіції, марнославство, бажання не бути, а здаватися. Лише Гамлету брехня чуже.Гамлет перестає вірити кому-небудь. Рідний дядько виявився вбивцею батька, а мати вийшла заміж за вбивцю, недавні друзі Розенкранц і Гільденстерн виявилися зрадниками. Навіть чиста наївна Офелія стає мимовільним зброєю в руках свого батька Полонія, зброєю, спрямованим проти Гамлета. У цій ситуації він не знає, кому може довіритися. Гамлет - один проти світу зла. Навколо майже всі звикли кривити душею, лицемірити, брехати, «здаватися», прикриватися словами. Гамлет хоче розірвати цю брехливу оболонку слів, дізнатися, що за нею.
Оточення сприймає його як дивного, незрозумілого і навіть небезпечного для себе - "нормальних" людей, які звикли жити в брехні. Так народжується версія про божевілля принца. Гамлет підтримує таке твердження, адже його божевілля - це можливість говорити правду.Насправді Гамлет розумний, широко освічений. Його натура глибока, тонка, артистична, а мову дотепний і парадоксальна: "І замкніть мене хоча і в горіхову шкаралупки, я і там буду вважати себе володарем безмежності". Гамлет - філософ, який прагне зрозуміти сутність речей.Про себе він говорить: "Сам я людина досить таки порядна, а то можу себе пред'явити звинувачення в стількох гріхах, що і навіщо тільки мене мати народила?! Я вельми гордий, мстивий, самолюбний. У мене в розпорядженні більше гріхів, ніж думок, щоб їх обдумати, мрій, щоб їх втілити, часу, щоб їх здійснити. Всі ми пройдисвіти несусвітні "."Бути чи не бути" - знаменитий гамлетівське питання
Світ людей жахливий.
І саме життя сплетена з фальші,
брехні, жорстокості.
Що ж робити?
Померти - заснути, не більше.
І знати, що скінчиться
Серцева біль і тисяча турбот ...
Померти
Заснути.
Може, і бачити сновидіння? "

Арокко (от итал. Barocco - причудливый, странный) - стиль в европейской литературе и искусстве, приходится на конец XVI - середину ХVIII вв. Его характерными признаками являются декоративность, изобретательность, контрастность. Для поэзии барокко свойственна прежде всего богатая и пышная метафоричность. Уильям Шекспир и Педро Кальдерон де ла Барка писали свои драмы в одну и ту же эпоху, эпоху европейского барокко. Хотя Шекспир писал свои пьесы несколько раньше, можно сказать начал новую эпоху, то Кальдерон писал их в самый расцвет этой эпохи барокко. Главные герои пьес Шекспира "Гамлет" и Кальдерона "Жизнь - это сон" Гамлет и Сехисмундо с одной стороны очень похожи, но с другой, совершенно разные люди. Как Гамлета, так и Сехисмундо изнывает чувства мести. И если Гамлет хотел отомстить за своего отца, то Сехисмундо хотел погубить своего отца за свою испорченную жизнь. Гамлет в отличие от Сехисмундо ни был игрушкой слепой судьбы или грандиозных внешний сил, как это характерно для драматургии барокко. Тогда, как Сехисмундо ежесекундно преодолевал в себе зверя, Гамлет был носителем гуманистической самосознания, вступал в конфликт с антагонистами, которые составляли неумолимую реальность "времени, свихнулся". Можно сказать, что Гамлет - это герой-гуманист, герой-интеллектуал, не морж свести своей задачи акту личной мести. Гамлет клянется стереть "всю мудрость книжную », и стереть ее он не может, и поэтому остается интеллигентом гуманистом. После большой несправедливости, когда Сехисмундо отправили обратно в башню, он был совсем одиноким, окруженный враждебным миром, у него не было никого в отличие от Гамлета, не мог никому доверять, кроме своего верного друга Горация. Гамлет так и не смог простить Клавдию (своему дяде) убийства отца в результате чего и погиб и Гамлет, и Клавдий от яда. Сехисмундо же прощает отца и возвращает ему трон, обращается к нему, как подданный к монарха. Это воспринимается как удивительная метаморфоза "зверя", сущность человека, связывает ее с бесконечностью, с Богом. Узнав, что жизнь - это сон, Сехисмундо узнал и глубинные истины и истинные ценности бытия. В заключительном монологе он объясняет тем, удивляются его перерождению: "Мой Наставный - сон, // И очень боюсь я, // Что, проснувшись, не окажусь // Опять в темнице глухой? // И хотя пустая была тревога, // Достаточно сна, чтобы знать, // Что счастье и весь мир проходят // Как скоротечный сон // За вечным приговором Бога ". Ему открывается суета жизни, тех приманок и вожделений, которыми живут люди - богатства, удовольствия, честолюбия, власти и т.д., не ведая того, что "каждый только видит сон // И об этом ничего не знает. В втором "Жизнь - это сон" последовательно проводится идея: человек может и должен бороться НЕ судьбу, а она сама путем духовного и нравственного совершенствования, и это тот истинный путь, ведущий к Богу. (надеюсь