Сочинение по фразе "не тот богат, кто отсчитывает деньги, чтоб прятать их в сундук, а тот, кто отсчитывает у себя лишнее, чтоб тому, у кого нет нужного" минимум 70 слов, капец
Долгое время Замоскворечье было московским предместьем. С течением времени и ростом Москвы район перестраивался много раз, к XVIII веку превратившись из простонародного, ремесленного района в обитель купцов и мещан с длинными деревянными заборами, богатыми усадьбами и бесконечными садами да живописно разбросанными среди них многочисленными церквами (во времена Островского в Замоскворечье было 67 церквей. Теперь осталось только 40, причём некоторые-в руинах). Купеческие семьи во времена Островского жили замкнуто по домостроевским правилам, которые строго определяли и иерархию в семье, и взаимоотношения между родственниками, а ещё расписывали, как должен вести себя человек в той или иной ситуации. Именно в "Грозе" недовольная Кабаниха выговаривает своей невестке Катерине, которая, прощаясь с мужем, уезжающим ненадолго, бросается к нему на шею, тогда как по домостроевский законам должна в ноги ему упасть, выслушать все наставления мужнины о том, как ей жить без него, а потом плакать и причитать), чтобы все соседи слышали, как она горюет-убивается по поводу разлуки с ним. Впервые о том, как живёт купечество, читатели и зрители узнали из пьес Островского, многие из которых посвящены этому сословию. Исследователи творчества А. Н. Островского подсчитали, что в 32-х из 47-и его пьес действие происходит в Москве, зачастую в Замоскворечье. Он знал Москву, Замоскворечье вместе с их буднями и горестями, праздниками и ненастьями. Он прекрасно осведомлён о всём, что творится не только на площадях, но и маленьких переулочках. Так что своих купцов, их нравы, их жизненный уклад Островский рисовал практически с натуры. Его современники, друзья по праву дали ему прозвище Колумб Замоскворечья.
Символічність оповідання Кафки «Перевтілення». Найбільший трагізм і песимізм світогляду австрійського письменника Франца Кафки полягає у його відчутті ворожості світу та життя імодини (зло, що в ньому існує в будь-яку хвилину може звалитися на и юдину і знищити її), у відчутті непереборного відчуження між людьми (людина приречена на самотність, ніхто не може її зрозуміти до кінця і не може до й в її нещастях; усі існуючі зв’язки між людьми — суспільні, сімейні, подружні — лише видимість, умовність). Новела Кафки «Перевтілення» — є символом цього трагічного відчуття світу автором, символом самотності людини, незахищеності її перед всевладним злом, що таїться в звичайному, буденному, символом відчуження між людьми, нездатними на справжню любов, на справжнє милосердя.
Вдаючись до такого художнього засобу як метафоризація, Кафка створює абсолютно алогічну, фантастичну ситуацію — перетворення героя, Грегора Замзи, на комаху, за описом схожу на жука-гнойовика. Ця ситуація прочитується дуже легко — на героя звалилось нещастя. Як исде себе людина в цій ситуації, як діють оточуючі її люди (зважимо, найближчі — батько, мати, сестра) — і є об’єктом зображення письменника. «Я не малюю людей, я розповідаю історії. Це картини, тільки картини», — пише Кафка, підкреслюючи, що він не прагне змалювати конкретну людину, дослідити її психологічний чи соціальний генезис. Він прагне в дусі своєї поетики відбити те загальне уявлення про взаємовідносини людини і світу, людини з іншими людьми, що він гав у житті, в дійсності.
Чому Грегор Замза перетворюється на гидкого жука, а не на бар-нистого метелика? Напевно тому, що нещастя не буває привабливим. Це своєрідна екстремальна ситуація, яка необхідна для виявлення того, що н звичайних обставинах вміло маскується, приховується. А саме в екстремальних умовах людина діє відповідно до свєї справжної сутної батько — агресивний, мати — слабка і безпомічна як і сам Грегор, сест ра спочатку, певно, грається в милосердя, а надалі чинить чи не найжорстокіше. Проте справа не в конкретних батькові, матері, сестрі, («я н малюю людей…»), а в болючому відчутті автора відчуження, що існує навіть в сім’ї.
Образ жука з’являється у Кафки ще в одній новелі — «Весільні при готування в селі». Там читаємо: «У мене, коли я… лежу в ліжку, фігур якогось жука, жука-оленя чи хруща…». Тобто цей образ визрів у автор і, очевидно, пов’язаний з його власними асоціаціями.
Проте повного перетворення Грегора на жука не відбувається, ві залишається людиною, більше того, його людські відчуття, почуття.за гострюються, як це звичайно буває з людьми, коли з ними траплж біда — в десятки разів сильніше вони відчувають нечуйність, байдужі нещирість у ставленні до себе. Так сталося і з Грегором. Він завжди бувався про свою сім’ю, любив чимало доказів того: виконував робо ту, яку ненавидів, але це потрібно було для утримування сім’ї; сплачува. борги батька; мріяв зібрати гроші для навчання сестри в консерваторії) тепер же, викинутий якоюсь злою силою із людського суспільства, ві ще більше потягнувся до сім’ї в надії на порозуміння. Проте, це напевн вище людських сил — любити велетенського жука-гнойовика, що пов зає по стінах, стелі, залишає липкі, сірі сліди і виділяє страшенно непри ємний запах. Детально змальовуючи Грегора Замзу у вигляді комахи новелі, Кафка принципово наголошував, що малювати його у вигляді будь-якої комахи неможливо, підкреслюючи метафоричність зображен ня головного героя. Грегор не став комахою, твариною насправді. Це умовна ситуація, яка дуже яскраво і гостро передала авторське розумій ня місця людинив світі, її взаємовідносини з життям і собі подібними взаємовідносини відчуження.
С течением времени и ростом Москвы район перестраивался
много раз, к XVIII веку превратившись из простонародного,
ремесленного района в обитель купцов и мещан с длинными
деревянными заборами, богатыми усадьбами и бесконечными
садами да живописно разбросанными среди них
многочисленными церквами (во времена Островского в
Замоскворечье было 67 церквей.
Теперь осталось только 40, причём некоторые-в руинах).
Купеческие семьи во времена Островского жили замкнуто
по домостроевским правилам, которые строго определяли и
иерархию в семье, и взаимоотношения между
родственниками, а ещё расписывали, как должен вести себя
человек в той или иной ситуации.
Именно в "Грозе" недовольная Кабаниха выговаривает своей
невестке Катерине, которая, прощаясь с мужем, уезжающим
ненадолго, бросается к нему на шею, тогда как по
домостроевский законам должна в ноги ему упасть,
выслушать все наставления мужнины о том, как ей жить без
него, а потом плакать и причитать), чтобы все соседи
слышали, как она горюет-убивается по поводу разлуки с ним.
Впервые о том, как живёт купечество, читатели и зрители
узнали из пьес Островского, многие из которых посвящены
этому сословию.
Исследователи творчества А. Н. Островского подсчитали,
что в 32-х из 47-и его пьес действие происходит в Москве,
зачастую в Замоскворечье.
Он знал Москву, Замоскворечье вместе с их буднями и
горестями, праздниками и ненастьями.
Он прекрасно осведомлён о всём, что творится не только
на площадях, но и маленьких переулочках.
Так что своих купцов, их нравы, их жизненный уклад
Островский рисовал практически с натуры.
Его современники, друзья по праву дали ему прозвище
Колумб Замоскворечья.
Символічність оповідання Кафки «Перевтілення». Найбільший трагізм і песимізм світогляду австрійського письменника Франца Кафки полягає у його відчутті ворожості світу та життя імодини (зло, що в ньому існує в будь-яку хвилину може звалитися на и юдину і знищити її), у відчутті непереборного відчуження між людьми (людина приречена на самотність, ніхто не може її зрозуміти до кінця і не може до й в її нещастях; усі існуючі зв’язки між людьми — суспільні, сімейні, подружні — лише видимість, умовність). Новела Кафки «Перевтілення» — є символом цього трагічного відчуття світу автором, символом самотності людини, незахищеності її перед всевладним злом, що таїться в звичайному, буденному, символом відчуження між людьми, нездатними на справжню любов, на справжнє милосердя.
Вдаючись до такого художнього засобу як метафоризація, Кафка створює абсолютно алогічну, фантастичну ситуацію — перетворення героя, Грегора Замзи, на комаху, за описом схожу на жука-гнойовика. Ця ситуація прочитується дуже легко — на героя звалилось нещастя. Як исде себе людина в цій ситуації, як діють оточуючі її люди (зважимо, найближчі — батько, мати, сестра) — і є об’єктом зображення письменника. «Я не малюю людей, я розповідаю історії. Це картини, тільки картини», — пише Кафка, підкреслюючи, що він не прагне змалювати конкретну людину, дослідити її психологічний чи соціальний генезис. Він прагне в дусі своєї поетики відбити те загальне уявлення про взаємовідносини людини і світу, людини з іншими людьми, що він гав у житті, в дійсності.
Чому Грегор Замза перетворюється на гидкого жука, а не на бар-нистого метелика? Напевно тому, що нещастя не буває привабливим. Це своєрідна екстремальна ситуація, яка необхідна для виявлення того, що н звичайних обставинах вміло маскується, приховується. А саме в екстремальних умовах людина діє відповідно до свєї справжної сутної батько — агресивний, мати — слабка і безпомічна як і сам Грегор, сест ра спочатку, певно, грається в милосердя, а надалі чинить чи не найжорстокіше. Проте справа не в конкретних батькові, матері, сестрі, («я н малюю людей…»), а в болючому відчутті автора відчуження, що існує навіть в сім’ї.
Образ жука з’являється у Кафки ще в одній новелі — «Весільні при готування в селі». Там читаємо: «У мене, коли я… лежу в ліжку, фігур якогось жука, жука-оленя чи хруща…». Тобто цей образ визрів у автор і, очевидно, пов’язаний з його власними асоціаціями.
Проте повного перетворення Грегора на жука не відбувається, ві залишається людиною, більше того, його людські відчуття, почуття.за гострюються, як це звичайно буває з людьми, коли з ними траплж біда — в десятки разів сильніше вони відчувають нечуйність, байдужі нещирість у ставленні до себе. Так сталося і з Грегором. Він завжди бувався про свою сім’ю, любив чимало доказів того: виконував робо ту, яку ненавидів, але це потрібно було для утримування сім’ї; сплачува. борги батька; мріяв зібрати гроші для навчання сестри в консерваторії) тепер же, викинутий якоюсь злою силою із людського суспільства, ві ще більше потягнувся до сім’ї в надії на порозуміння. Проте, це напевн вище людських сил — любити велетенського жука-гнойовика, що пов зає по стінах, стелі, залишає липкі, сірі сліди і виділяє страшенно непри ємний запах. Детально змальовуючи Грегора Замзу у вигляді комахи новелі, Кафка принципово наголошував, що малювати його у вигляді будь-якої комахи неможливо, підкреслюючи метафоричність зображен ня головного героя. Грегор не став комахою, твариною насправді. Це умовна ситуація, яка дуже яскраво і гостро передала авторське розумій ня місця людинив світі, її взаємовідносини з життям і собі подібними взаємовідносини відчуження.
Читать полностью: http://tvori.com.ua/lyudske-i-tvarinne-v-obrazi-grigora-zamzi/#ixzz4vevKk1re