Коли в житті людини відбуваються якісь неймовірні події, першим ділом вона хоче поділитися своїми враженнями зі своїми близькими. Близькими цими можуть бути знайомі, друзі, але в першу чергу мова йде про сім’ю. Враховуючи те, що сталося з Гулівером, особливо в Ліліпутії, думається, що його лист родині був б дуже захоплюючим і цікавим для його родини.
У фантастичній історії Гулівера в Ліліпутії розповідається про те, як він потрапив на територію країни, де всі люди були в дванадцять разів менше його самого. Саме по собі це вже просто дивно. Думається, що новоявлений велетень Ліліпутії у своєму листі до своєї сім’ї дуже ретельно описав би ситуацію, яка з ним сталася, зокрема, свою першу зустріч з ліліпутами, початок їх взаємин. Напевно Гулівер описав би також і те, як ліліпути дружно його прийняли, намагалися влаштувати його життя найбільш комфортним для нього та й для себе чином. Але навряд чи б цей лист мав лише хороші враження від головного героя книги, адже поступово його життя в Ліліпутії стала ставати все гірше і гірше. По-перше, ліліпути були не самими добрими людьми, їх суспільство було неймовірно далеким від ідеалу, характери ліліпутів описувалися Джонатаном Свіфтом не з кращого боку. Незважаючи на відносно добрий прийом у себе Гулівера, вони з часом почали ставитися до нього трохи інакше. Спершу це проявилося в їх зайвій зухвалості, коли вони вирішили залучити його до війни з іншою країною-сусідом, яка також була населена ліліпутами. Саме по собі залучення Гуливера на свою сторону було нечесним по відношенню до їх ворогів, адже це давало Ліліпутії велику військову перевагу. Це був перший випадок тої нечесності і лицемірства жителів Ліліпутії. Але навіть після того, як Гулівер погодився їм до зробив це, вони не зупинилися і продовжили нахабніти по відношенню до нього. Щоб повністю поневолити його і змусити бути придатним і корисним лише для них, вони вирішили видалити Гуліверу очі. При цьому видалення очей подавалося ними як благодійна дія, адже вони могли навіть убити Гулівера при бажанні. Я не впевнений, що якщо б це сталося, головний герой книги був би в змозі написати хоч якийсь лист.
Думаю, що, якби у Гулівера була така можливість, він би поділився зі своєю сім’єю інформацією про всі свої пригоди. Реакція членів його сім’ї, а також емоції цих людей могли б бути різними, починаючи від величезного подиву через те, що сталося з Гулівером, і закінчуючи жахом від того, як самотньо йому було серед людей, які так сильно від нього відрізняються, і від того, з якими серйозними проблемами він зіткнувся.
В повести «Дети подземелья» В. Г. Короленко раскрывает тему нищеты. Вася – главный герой повести. Этот мальчик – сын судьи. Живет он в маленьком городишке под названием Княжье-Вено. Васе семь лет. Он по обыкновению пошел гулять по городу и около часовни - но, если быть точным, он шел в часовню - он столкнулся с Валеком и Марусей – детьми подземелья. Валек и Маруся – это бедные дети, которые всегда друг другу в беде. Валеку семь лет, он ровесник Васе, а Марусе всего лишь четыре года. Их одежда состоит из старой ткани. У них отец – пан Тыбурций. У них не было игрушек, денег, еды и питья. Знаете, жизнь нищих совсем плохая: нет нормального жилья, есть нечего, денег на учебу нет, игрушек нет, нормальной одежды нет! В общем, жизнь ужасна. Приводит это к смерти. Но самое страшное, что погибают дети. Самые беззащитные. Результат этой нищеты – смерть Маруси. Но Маруся умирает не просто так. Ее смерть показывает, к чему приводит нищета. Вопрос такой: что хотел сказать автор? На этот вопрос, я думаю, ответ будет такой: Короленко хотел сказать, что жизнь нищих не так хороша, как вам кажется. Она жалостна и грустна. Вы едите и пьете вдоволь. А они… А они воруют! Не относитесь к ним плохо! Они такие же, как и вы!
Коли в житті людини відбуваються якісь неймовірні події, першим ділом вона хоче поділитися своїми враженнями зі своїми близькими. Близькими цими можуть бути знайомі, друзі, але в першу чергу мова йде про сім’ю. Враховуючи те, що сталося з Гулівером, особливо в Ліліпутії, думається, що його лист родині був б дуже захоплюючим і цікавим для його родини.
У фантастичній історії Гулівера в Ліліпутії розповідається про те, як він потрапив на територію країни, де всі люди були в дванадцять разів менше його самого. Саме по собі це вже просто дивно. Думається, що новоявлений велетень Ліліпутії у своєму листі до своєї сім’ї дуже ретельно описав би ситуацію, яка з ним сталася, зокрема, свою першу зустріч з ліліпутами, початок їх взаємин. Напевно Гулівер описав би також і те, як ліліпути дружно його прийняли, намагалися влаштувати його життя найбільш комфортним для нього та й для себе чином. Але навряд чи б цей лист мав лише хороші враження від головного героя книги, адже поступово його життя в Ліліпутії стала ставати все гірше і гірше. По-перше, ліліпути були не самими добрими людьми, їх суспільство було неймовірно далеким від ідеалу, характери ліліпутів описувалися Джонатаном Свіфтом не з кращого боку. Незважаючи на відносно добрий прийом у себе Гулівера, вони з часом почали ставитися до нього трохи інакше. Спершу це проявилося в їх зайвій зухвалості, коли вони вирішили залучити його до війни з іншою країною-сусідом, яка також була населена ліліпутами. Саме по собі залучення Гуливера на свою сторону було нечесним по відношенню до їх ворогів, адже це давало Ліліпутії велику військову перевагу. Це був перший випадок тої нечесності і лицемірства жителів Ліліпутії. Але навіть після того, як Гулівер погодився їм до зробив це, вони не зупинилися і продовжили нахабніти по відношенню до нього. Щоб повністю поневолити його і змусити бути придатним і корисним лише для них, вони вирішили видалити Гуліверу очі. При цьому видалення очей подавалося ними як благодійна дія, адже вони могли навіть убити Гулівера при бажанні. Я не впевнений, що якщо б це сталося, головний герой книги був би в змозі написати хоч якийсь лист.
Думаю, що, якби у Гулівера була така можливість, він би поділився зі своєю сім’єю інформацією про всі свої пригоди. Реакція членів його сім’ї, а також емоції цих людей могли б бути різними, починаючи від величезного подиву через те, що сталося з Гулівером, і закінчуючи жахом від того, як самотньо йому було серед людей, які так сильно від нього відрізняються, і від того, з якими серйозними проблемами він зіткнувся.
Вася – главный герой повести. Этот мальчик – сын судьи. Живет он в маленьком городишке под названием Княжье-Вено. Васе семь лет.
Он по обыкновению пошел гулять по городу и около часовни - но, если быть точным, он шел в часовню - он столкнулся с Валеком и Марусей – детьми подземелья.
Валек и Маруся – это бедные дети, которые всегда друг другу в беде. Валеку семь лет, он ровесник Васе, а Марусе всего лишь четыре года. Их одежда состоит из старой ткани. У них отец – пан Тыбурций. У них не было игрушек, денег, еды и питья.
Знаете, жизнь нищих совсем плохая: нет нормального жилья, есть нечего, денег на учебу нет, игрушек нет, нормальной одежды нет! В общем, жизнь ужасна. Приводит это к смерти. Но самое страшное, что погибают дети. Самые беззащитные.
Результат этой нищеты – смерть Маруси. Но Маруся умирает не просто так. Ее смерть показывает, к чему приводит нищета.
Вопрос такой: что хотел сказать автор? На этот вопрос, я думаю, ответ будет такой: Короленко хотел сказать, что жизнь нищих не так хороша, как вам кажется. Она жалостна и грустна. Вы едите и пьете вдоволь. А они… А они воруют! Не относитесь к ним плохо! Они такие же, как и вы!