Висловіть у ньому свої почуття з приводу історії її кохання. Коментарі Зображуючи трагедію війни, яка руйнує людські долі, молодість, майбутнє, письменник разом із тим поетизує кохання, показує еволюцію цього почуття в образах головних героїв твору. Коли розпочалася війна, для Івана більш важливим був захист рідної Батьківщини, а не особисте життя. Але зустрівши на своєму шляху Джулію, він починає відчувати багатство людського життя в коханні. Терешка важко йде до свого щастя. Спочатку його охоплює жах, що дівчина може виказати його. Цей жах, який навіть переходить у злобу («не стримавши напруження й гніву, ляснув її по щоці»), злоба межує з байдужістю («біс із ним, з цим дівчиськом») й прикрістю («що не міг кинути чи прогнати її й піти самому»). Але поступово в героя виникає почуття жалю («вона виглядала мокрою, утомленим птахом, безглуздо закинутою в цю ущелину») і приязні до дівчини, коли Джулія витягла з його п’яти колючку («Гаразд… Ходімо»). Згодом Іван відчуває до дівчини дружню турботу («Іван уперся ногою й подав їй руку») і радість від усвідомлення того, що не один («І тоді, певно, уперше, його пройняла тиха радість від того, що перед грізною невідомістю гір він не самотній і поруч є людина»). А надалі він відчуває острах втратити її («Іван боявся тепер утратити свою супутницю»; «Колишнє прагнення кинути її тепер злякало Івана, і він, важко стукаючи колодками, поліз до перевалу»). Досліджуючи таїни людської душі, письменник фіксує увагу на виразі очей героїв, їхніх жестах, що свідчать про виникнення порозуміння й симпатії, хоча вони не кажуть при цьому жодного слова про кохання. Через напружені сюжетні колізії автор підводить нас до думки про те, що полон не зламав героя духовно. Іван керується законами людської совісті. Саме тому він відчуває велику потребу в Джулії (не менше, аніж вона в ньому), бо дівчина здатна укріпити в ньому почуття людяності, яке намагалися витравити у в’язнів фашисти. Тема самовідданого й зворушливого кохання, що спалахнуло в тяжкий час війни, — одна з центральних у творчості В. Бикова. Краса слова. Художній стиль В. Бикова відзначається лаконізмом і стриманістю виражальних засобів. Сувора правда війни потребувала цілковитої конкретності, реалістичності деталей і ситуацій, але разом із тим дія повісті відбувається на лоні прекрасної природи Альп. Мандруючи альпійськими луками й узвишшями, герої ніби набираються
Дубровский-отец уезжает и в письме требует извинений от Троекурова. Тон письма не устраивает Кирилла Петровича. В это же время Андрей Гаврилович находит в своих владениях крепостных Троекурова, ворующих лес. Он отнимает у них лошадей и велит высечь. Троекуров решает отомстить соседу, незаконно завладев его имением, деревней Кистеневкой. Из-за сильных переживаний Андрей Гаврилович слабеет. Его сыну, Владимиру, отправляют письмо, и он приезжает в деревню. Кирилл Петрович понимает, что обошелся плохо со старым другом и отправляется к нему, чтобы помириться, но, увидев его, старик Дубровский умирает. Дом передают Троекурову. Крепостные не хотят переходить к другому барину. Владимир приказывает сжечь дом, от пожара погибают чиновники, находившиеся внутри. В скором времени в окрестностях начинает орудовать шайка разбойников, грабящая усадьбы. Идет молва, что предводитель разбойников — молодой Дубровский. - Читайте подробнее на FB.ru: http://fb.ru/article/177051/vladimir-dubrovskiy---blagorodnyiy-razboynik
Висловіть у ньому свої почуття з приводу історії її кохання. Коментарі Зображуючи трагедію війни, яка руйнує людські долі, молодість, майбутнє, письменник разом із тим поетизує кохання, показує еволюцію цього почуття в образах головних героїв твору. Коли розпочалася війна, для Івана більш важливим був захист рідної Батьківщини, а не особисте життя. Але зустрівши на своєму шляху Джулію, він починає відчувати багатство людського життя в коханні. Терешка важко йде до свого щастя. Спочатку його охоплює жах, що дівчина може виказати його. Цей жах, який навіть переходить у злобу («не стримавши напруження й гніву, ляснув її по щоці»), злоба межує з байдужістю («біс із ним, з цим дівчиськом») й прикрістю («що не міг кинути чи прогнати її й піти самому»). Але поступово в героя виникає почуття жалю («вона виглядала мокрою, утомленим птахом, безглуздо закинутою в цю ущелину») і приязні до дівчини, коли Джулія витягла з його п’яти колючку («Гаразд… Ходімо»). Згодом Іван відчуває до дівчини дружню турботу («Іван уперся ногою й подав їй руку») і радість від усвідомлення того, що не один («І тоді, певно, уперше, його пройняла тиха радість від того, що перед грізною невідомістю гір він не самотній і поруч є людина»). А надалі він відчуває острах втратити її («Іван боявся тепер утратити свою супутницю»; «Колишнє прагнення кинути її тепер злякало Івана, і він, важко стукаючи колодками, поліз до перевалу»). Досліджуючи таїни людської душі, письменник фіксує увагу на виразі очей героїв, їхніх жестах, що свідчать про виникнення порозуміння й симпатії, хоча вони не кажуть при цьому жодного слова про кохання. Через напружені сюжетні колізії автор підводить нас до думки про те, що полон не зламав героя духовно. Іван керується законами людської совісті. Саме тому він відчуває велику потребу в Джулії (не менше, аніж вона в ньому), бо дівчина здатна укріпити в ньому почуття людяності, яке намагалися витравити у в’язнів фашисти. Тема самовідданого й зворушливого кохання, що спалахнуло в тяжкий час війни, — одна з центральних у творчості В. Бикова. Краса слова. Художній стиль В. Бикова відзначається лаконізмом і стриманістю виражальних засобів. Сувора правда війни потребувала цілковитої конкретності, реалістичності деталей і ситуацій, але разом із тим дія повісті відбувається на лоні прекрасної природи Альп. Мандруючи альпійськими луками й узвишшями, герої ніби набираються
Дубровский-отец уезжает и в письме требует извинений от Троекурова. Тон письма не устраивает Кирилла Петровича. В это же время Андрей Гаврилович находит в своих владениях крепостных Троекурова, ворующих лес. Он отнимает у них лошадей и велит высечь. Троекуров решает отомстить соседу, незаконно завладев его имением, деревней Кистеневкой. Из-за сильных переживаний Андрей Гаврилович слабеет. Его сыну, Владимиру, отправляют письмо, и он приезжает в деревню. Кирилл Петрович понимает, что обошелся плохо со старым другом и отправляется к нему, чтобы помириться, но, увидев его, старик Дубровский умирает. Дом передают Троекурову. Крепостные не хотят переходить к другому барину. Владимир приказывает сжечь дом, от пожара погибают чиновники, находившиеся внутри. В скором времени в окрестностях начинает орудовать шайка разбойников, грабящая усадьбы. Идет молва, что предводитель разбойников — молодой Дубровский. - Читайте подробнее на FB.ru: http://fb.ru/article/177051/vladimir-dubrovskiy---blagorodnyiy-razboynik