Фантастичний сюжет оповідання Г. Веллса "Чарівна крамниця"
Герберт Веллс (1866-1946) — один із найпопулярніших письменників-фантастів. Достатньо згадати такі його твори, як "Машина часу", "Війна світів", "Людина-невидимка", "їжа богів", які викликають неабиякий інтерес у шанувальників науково-фантастичної літератури.
Оповідання Г. Веллса "Чарівна крамниця" зображує чистий, барвистий світ дитинства, у якому немає нічого неможливого. Його сюжет, на перший погляд, досить звичайний: батько з сином відвідують крамницю, в якій хлопчик побажав купити декілька речей. А крамниця виявилася незвичайною: одразу за її порогом почалися дива. Крамниця була заповнена чарівними речами. Тут був тигр із пап'є-маше, "який розмірено киває головою", кришталеві кульки, "порцелянова рука з колодою чарівних карт" і багато інших чарівних речей. На підлозі стояло кілька чарівних дзеркал, які звужували й видовжували, приплющували голови й скрадали ноги. Та справжні дива почалися, коли з'явився продавець. Він почав діставати кришталеві кульки зі своєї голови та кишені хлопчика. З-під пальців продавця сипали різнобарвні іскри, шворку він дістав зі свого рота, а палець, якого продавець потримав над вогнем, обернувся на паличку червоного сургучу. Продавець знав не тільки те, що хотів би придбати собі Джип, йому відомо було навіть ім'я хлопчика та його домашня адреса.
Батько Джипа раптом виявив у своєму капелюсі скуйовдженого голуба, два чи три яйця, мармурову кульку, годинника, чималу кипу паперу. Прилавок раптом витягнувся й загородив дорогу до дверей.
Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".
Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!" Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину. Тисячами там гинуть і царські солдати, яким ця війна зовсім не потрібна. А скільки сліз пролито! їх вистачить, щоб утопити "всіх імператорів... з дітьми і внуками".
Ліричний герой поеми славить синів Кавказу — "лицарів великих: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!" Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах, продавати чи програвати в карти своїх же братів — християн. І докоряє панству, що люблять вони "на братові Шкуру, а не душу!"
Зажерливі й багаті моляться Христу, б’ють поклони за крадіжку, кров, війну, щоб потім йому ж принести в дар украдені ними багатства.
Поет звертається до пам’яті свого друга Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі, і "не за Україну, а за її ката". З обуренням він говорить про облудні твердження загарбників, ніби вони несуть ту темним і "диким" народам: "Все покажем! Тілько дайте Себе в руки взяти, Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати... Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії.. бо вже взяли І поле, і море".
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Отримавши звістку про загибель свого друга Якова де Бальмена у війні з кавказцями, поет гірко роздумує над цією безглуздою втратою життя за чужі загарбницькі інтереси. Він повністю на боці вільнолюбного кавказького народу, який захищає свою батьківщину і страждає, як Прометей. Царський уряд прикривається тим, що Несе ту диким народам. Але чому може навчити держава інших, коли сама гнобить свій народ, продає братів-єдиновірців і всі питання вирішує за до кайданів та в’язниць?
Герберт Веллс (1866-1946) — один із найпопулярніших письменників-фантастів. Достатньо згадати такі його твори, як "Машина часу", "Війна світів", "Людина-невидимка", "їжа богів", які викликають неабиякий інтерес у шанувальників науково-фантастичної літератури.
Оповідання Г. Веллса "Чарівна крамниця" зображує чистий, барвистий світ дитинства, у якому немає нічого неможливого. Його сюжет, на перший погляд, досить звичайний: батько з сином відвідують крамницю, в якій хлопчик побажав купити декілька речей. А крамниця виявилася незвичайною: одразу за її порогом почалися дива. Крамниця була заповнена чарівними речами. Тут був тигр із пап'є-маше, "який розмірено киває головою", кришталеві кульки, "порцелянова рука з колодою чарівних карт" і багато інших чарівних речей. На підлозі стояло кілька чарівних дзеркал, які звужували й видовжували, приплющували голови й скрадали ноги. Та справжні дива почалися, коли з'явився продавець. Він почав діставати кришталеві кульки зі своєї голови та кишені хлопчика. З-під пальців продавця сипали різнобарвні іскри, шворку він дістав зі свого рота, а палець, якого продавець потримав над вогнем, обернувся на паличку червоного сургучу. Продавець знав не тільки те, що хотів би придбати собі Джип, йому відомо було навіть ім'я хлопчика та його домашня адреса.
Батько Джипа раптом виявив у своєму капелюсі скуйовдженого голуба, два чи три яйця, мармурову кульку, годинника, чималу кипу паперу. Прилавок раптом витягнувся й загородив дорогу до дверей.
Объяснение
Стислий переказ, виклад змісту
Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".
Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!" Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину. Тисячами там гинуть і царські солдати, яким ця війна зовсім не потрібна. А скільки сліз пролито! їх вистачить, щоб утопити "всіх імператорів... з дітьми і внуками".
Ліричний герой поеми славить синів Кавказу — "лицарів великих: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!" Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах, продавати чи програвати в карти своїх же братів — християн. І докоряє панству, що люблять вони "на братові Шкуру, а не душу!"
Зажерливі й багаті моляться Христу, б’ють поклони за крадіжку, кров, війну, щоб потім йому ж принести в дар украдені ними багатства.
Поет звертається до пам’яті свого друга Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі, і "не за Україну, а за її ката". З обуренням він говорить про облудні твердження загарбників, ніби вони несуть ту темним і "диким" народам: "Все покажем! Тілько дайте Себе в руки взяти, Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати... Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії.. бо вже взяли І поле, і море".
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Отримавши звістку про загибель свого друга Якова де Бальмена у війні з кавказцями, поет гірко роздумує над цією безглуздою втратою життя за чужі загарбницькі інтереси. Він повністю на боці вільнолюбного кавказького народу, який захищає свою батьківщину і страждає, як Прометей. Царський уряд прикривається тим, що Несе ту диким народам. Але чому може навчити держава інших, коли сама гнобить свій народ, продає братів-єдиновірців і всі питання вирішує за до кайданів та в’язниць?