Согласны ли Вы с мнением И. Гончарова о Софье: «Ей, конечно, тяжелее всего, тяжелее даже Чацкого, и ей достается свой «мильон терзаний»? Аргументируйте Вашу позицию. Дайте развернутый ответ объемом 5-10 предложений
I. Роман "Батько Горіо" — торжество французького реалізму. (Роман був написаний 1834 року після того, як Бальзак вирішив пов'язати між собою всі наступні твори одним або кількома спільними персонажами. Життя Парижа зображене письменником зсередини, без зовнішнього блиску. За словами Вотрена, тут панують "диявольські махінації". Це життя, як воно є. "Все це не краще від кухні — смороду стільки ж...")
II. "Бальзаківські" герої. (Пов'язавши між собою велику кількість романів і повістей, Бальзак створив особливий тип героїв, які в літературі дістали назву — бальзаківські. Це люди, одержимі пристрастями, невпинний розвиток яких призводить до цілковитої руйнації особистості. Це одна з найбільш яскравих рис майстерності Бальзака.)
1. Образ Горіо. (Це яскравий приклад із галереї бальзаківських героїв. Батьківська любов Горіо, за задумом автора, одержима пристрастю. Вона наче ракова пухлина розростається, поїдає душу і зрештою домінує над іншими почуттями. На початку роману батька Горіо, здається, ще можна врятувати. Хоча він уже й витратив на дочок більшу частину статків, але має ще гроші і становище. Живе самотньо в пансіоні. Однак, за задумом автора, батьківська любов штовхає його від однієї поступки до іншої, від однієї жертви до іншої, аж поки він не наближається до повного краху. Така доля майже усіх бальзаківських героїв. Батьківська любов Горіо по-своєму прекрасна, але вона настільки сліпа і всеохоплива, що перетворюється на якесь безумство. "Горіо не розмірковує, — говорить Бальзак, — він не судить, він любить... Він любить Растиньяка тому, що того любить його донька".)
Объяснение:
2. Інші персонажі роману. (Навколо центрального персонажа, який у полоні
своїх пристрастей навіть не думає про суспільство, Бальзак розташовує образи другорядних персонажів — саме вони і втілюють життя суспільства. Адже будь-який роман має бути тісно пов'язаний з реальним світом. Такі принципи реалізму. Один із персонажів роману — Растиньяк. Він щойно приїхав з провінції, і на початку твору його ще не встигло зіпсувати паризьке життя. Він по-синівськи доглядає батька Горіо і разом з його слугою йде за труною Горіо на цвинтар. Але наприкінці роману Растиньяк уже інший. Кинувши кілька лопат землі на труну покійника, він жадібним поглядом спробував охопити панораму Парижа, особливо ті жадані місця, де мешкав паризький вищий світ і звисока кинув: "А тепер — хто переможе: я чи ти!" Вотрен — образ скептика, циніка, людиноненависника. Його висловлювання інколи шокують. У Растиньяка вони викликали відразу і страх. Бальзак дуже вимогливо ставився до створення образів. Всі вони підсилювали і виокремлювали риси головного героя і втілювали задум автора роману.)
III. Уроки життя в романі Бальзака "Батько Горіо". (Світ недосконалий — ця теза червоною ниткою проходить крізь роман. На порозі смерті батько Горіо з сумом відзначає, що, помираючи, нарешті розумієш, що таке діти. Він радить Растиньякові не заводити дітей. "Ви їм даруєте життя, вони вам — смерть..." Він жалкує, що передчасно віддав донькам гроші і все своє багатство. А якби притримав, доньки стояли б зараз біля його ліжка. Критика відзначала, що Бальзак надзвичайно милосердний у ставленні до своїх персонажів. Він з пастирською безпристрасністю прощає їм усі гріхи, а читачам дає можливість винести з його творів чимало уроків.)
Трудно не согласиться с высказыванием современного российского филолога О.Н. Емельяновой, которая утверждает: «Авторская речь обладает не только изобразительностью, но и выразительностью и характеризует не только объект высказывания, но и самого говорящего».
Действительно, авторская речь не связана с речью какого-либо персонажа, её носителем в прозаическом произведении является образ повествователя. Своеобразие его языка определяется вложенным в произведение смыслом и речевой тканью и характеризует самого говорящего.
Например, в предложении 11 встречаю фразеологизм «готов был провалиться сквозь землю». Благодаря устойчивому сочетанию речь повествователя становится более яркой, образной и эмоциональной. Так же в речи автора встречаю немало разговорных слов («растяпа», «шлёпнулся», «пустяки»), благодаря которым читатель может представить не только его характер, но даже возраст. Перед нами подросток, такой же мальчишка, как и те, о которых он рассказывает.
Таким образом, можно сделать вывод: права была О.Н. Емельянова, утверждавшая, что «авторская речь обладает не только изобразительностью, но и выразительностью и характеризует не только объект высказывания, но и самого говорящего».
I. Роман "Батько Горіо" — торжество французького реалізму. (Роман був написаний 1834 року після того, як Бальзак вирішив пов'язати між собою всі наступні твори одним або кількома спільними персонажами. Життя Парижа зображене письменником зсередини, без зовнішнього блиску. За словами Вотрена, тут панують "диявольські махінації". Це життя, як воно є. "Все це не краще від кухні — смороду стільки ж...")
II. "Бальзаківські" герої. (Пов'язавши між собою велику кількість романів і повістей, Бальзак створив особливий тип героїв, які в літературі дістали назву — бальзаківські. Це люди, одержимі пристрастями, невпинний розвиток яких призводить до цілковитої руйнації особистості. Це одна з найбільш яскравих рис майстерності Бальзака.)
1. Образ Горіо. (Це яскравий приклад із галереї бальзаківських героїв. Батьківська любов Горіо, за задумом автора, одержима пристрастю. Вона наче ракова пухлина розростається, поїдає душу і зрештою домінує над іншими почуттями. На початку роману батька Горіо, здається, ще можна врятувати. Хоча він уже й витратив на дочок більшу частину статків, але має ще гроші і становище. Живе самотньо в пансіоні. Однак, за задумом автора, батьківська любов штовхає його від однієї поступки до іншої, від однієї жертви до іншої, аж поки він не наближається до повного краху. Така доля майже усіх бальзаківських героїв. Батьківська любов Горіо по-своєму прекрасна, але вона настільки сліпа і всеохоплива, що перетворюється на якесь безумство. "Горіо не розмірковує, — говорить Бальзак, — він не судить, він любить... Він любить Растиньяка тому, що того любить його донька".)
Объяснение:
2. Інші персонажі роману. (Навколо центрального персонажа, який у полоні
своїх пристрастей навіть не думає про суспільство, Бальзак розташовує образи другорядних персонажів — саме вони і втілюють життя суспільства. Адже будь-який роман має бути тісно пов'язаний з реальним світом. Такі принципи реалізму. Один із персонажів роману — Растиньяк. Він щойно приїхав з провінції, і на початку твору його ще не встигло зіпсувати паризьке життя. Він по-синівськи доглядає батька Горіо і разом з його слугою йде за труною Горіо на цвинтар. Але наприкінці роману Растиньяк уже інший. Кинувши кілька лопат землі на труну покійника, він жадібним поглядом спробував охопити панораму Парижа, особливо ті жадані місця, де мешкав паризький вищий світ і звисока кинув: "А тепер — хто переможе: я чи ти!" Вотрен — образ скептика, циніка, людиноненависника. Його висловлювання інколи шокують. У Растиньяка вони викликали відразу і страх. Бальзак дуже вимогливо ставився до створення образів. Всі вони підсилювали і виокремлювали риси головного героя і втілювали задум автора роману.)
III. Уроки життя в романі Бальзака "Батько Горіо". (Світ недосконалий — ця теза червоною ниткою проходить крізь роман. На порозі смерті батько Горіо з сумом відзначає, що, помираючи, нарешті розумієш, що таке діти. Він радить Растиньякові не заводити дітей. "Ви їм даруєте життя, вони вам — смерть..." Він жалкує, що передчасно віддав донькам гроші і все своє багатство. А якби притримав, доньки стояли б зараз біля його ліжка. Критика відзначала, що Бальзак надзвичайно милосердний у ставленні до своїх персонажів. Він з пастирською безпристрасністю прощає їм усі гріхи, а читачам дає можливість винести з його творів чимало уроків.)
Трудно не согласиться с высказыванием современного российского филолога О.Н. Емельяновой, которая утверждает: «Авторская речь обладает не только изобразительностью, но и выразительностью и характеризует не только объект высказывания, но и самого говорящего».
Действительно, авторская речь не связана с речью какого-либо персонажа, её носителем в прозаическом произведении является образ повествователя. Своеобразие его языка определяется вложенным в произведение смыслом и речевой тканью и характеризует самого говорящего.
Например, в предложении 11 встречаю фразеологизм «готов был провалиться сквозь землю». Благодаря устойчивому сочетанию речь повествователя становится более яркой, образной и эмоциональной. Так же в речи автора встречаю немало разговорных слов («растяпа», «шлёпнулся», «пустяки»), благодаря которым читатель может представить не только его характер, но даже возраст. Перед нами подросток, такой же мальчишка, как и те, о которых он рассказывает.
Таким образом, можно сделать вывод: права была О.Н. Емельянова, утверждавшая, что «авторская речь обладает не только изобразительностью, но и выразительностью и характеризует не только объект высказывания, но и самого говорящего».
Объяснение:
вот