Коли я читав повість А. Я. Чайковського "За сестрою", мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим. Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів. Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою. Отже,образ Павлуся надовго запам'ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов'ю до рідної землі та її історії.
“Мильон терзаний” – критический этюд, написанный Иваном Александровичем Гончаровым. Дата создания – 1871 год.
Комедия “Горе от ума” до сих пор остается актуальным произведением. Некоторые писатели первой величины навсегда останутся в почете у читателей. К таковым относится, к примеру, Пушкин.
Но эпохи проходят, и жизнь требует новых героев и новых произведений. Даже самые популярные комедии вроде “Недоросля” Фонвизина превращаются в памятники литературы и не имеют ничего общего с современной жизнью.
Но “Горе от ума” по-прежнему не утратило свою значимость. Общественность и критики в один голос решили, что “Горе от ума” – образцовое произведение. В комедии мастерски описана картина нравов светского московского общества. Ценен и сатирический язык произведения.
В комедии рассматривается длительный отрезок российской истории. В обществе непременно будут существовать черты Фамусовых или Молчалиных, пока будет культивироваться жажда к почестям, веселому прожиганию жизнь и чинопочитанию.
В центре всех событий находится Чацкий. Он умен, честен и развит. Однако горе Чацкого произошло не от ума. Он более развит, нежели Печорин либо Онегин. Они являются паразитами, а Чацкий – это деятель.
Роль у Чацкого страдательная, но он все равно остается в выигрыше. Он обличает ложь и проповедует идеалы вольной жизни. Он противостоит устаревшему устройству мира. Чацкий доказывает, что один в поле – это все-таки воин.
Софью нельзя назвать безнравственной. Но она постоянно жила в неведении и только под влиянием Чацкого прозрела. В ней присутствует слепота ума и нравственности, но это не делает девушку порочной.
Тема свободы человека – главный лейтмотив всей комедии. Нужно быть свободным от тех правил, которые навязывает общество. Образ Чацкого остается актуальным всегда, где старое сталкивается с молодым, когда на смену устаревшим взглядам приходят новые.
Что касается постановки на сцене, то актерам стоит играть по-своему, демонстрировать свое понимание эпохи, а также не забывать о художественности языка.
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.
Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.
Отже,образ Павлуся надовго запам'ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов'ю до рідної землі та її історії.
“Мильон терзаний” – критический этюд, написанный Иваном Александровичем Гончаровым. Дата создания – 1871 год.
Комедия “Горе от ума” до сих пор остается актуальным произведением. Некоторые писатели первой величины навсегда останутся в почете у читателей. К таковым относится, к примеру, Пушкин.
Но эпохи проходят, и жизнь требует новых героев и новых произведений. Даже самые популярные комедии вроде “Недоросля” Фонвизина превращаются в памятники литературы и не имеют ничего общего с современной жизнью.
Но “Горе от ума” по-прежнему не утратило свою значимость. Общественность и критики в один голос решили, что “Горе от ума” – образцовое произведение. В комедии мастерски описана картина нравов светского московского общества. Ценен и сатирический язык произведения.
В комедии рассматривается длительный отрезок российской истории. В обществе непременно будут существовать черты Фамусовых или Молчалиных, пока будет культивироваться жажда к почестям, веселому прожиганию жизнь и чинопочитанию.
В центре всех событий находится Чацкий. Он умен, честен и развит. Однако горе Чацкого произошло не от ума. Он более развит, нежели Печорин либо Онегин. Они являются паразитами, а Чацкий – это деятель.
Роль у Чацкого страдательная, но он все равно остается в выигрыше. Он обличает ложь и проповедует идеалы вольной жизни. Он противостоит устаревшему устройству мира. Чацкий доказывает, что один в поле – это все-таки воин.
Софью нельзя назвать безнравственной. Но она постоянно жила в неведении и только под влиянием Чацкого прозрела. В ней присутствует слепота ума и нравственности, но это не делает девушку порочной.
Тема свободы человека – главный лейтмотив всей комедии. Нужно быть свободным от тех правил, которые навязывает общество. Образ Чацкого остается актуальным всегда, где старое сталкивается с молодым, когда на смену устаревшим взглядам приходят новые.
Что касается постановки на сцене, то актерам стоит играть по-своему, демонстрировать свое понимание эпохи, а также не забывать о художественности языка.
Объяснение: