Родина! Так много смысла заложено в этом привычном для каждого слове. Для меня Родина – это не просто страна, где мне довелось появиться на свет. Здесь моё детство, юность. Здесь я познакомился со своими друзьями. Моя страна – настоящий кладезь древней истории, мудрости и духовности. И, как и каждый патриот, я бы не задумываясь, отдал жизнь за свою Родину.
Моя Родина известна на весь мир великими писателями, учёными, поэтами. Да, здесь не всё гладко – у каждого есть свои проблемы, недостатки. Но я родился именно здесь, и полюбил эту страну. Полюбил за её старинные традиции, передаваемые из поколения в поколение. За просторные поля и густые леса, стремительные реки и тихие озёра. Мне дорог здесь каждый уголок.
Я – лишь маленькая частица Родины. Здесь проживает много людей разных национальностей. Эти люди говорят на родном для меня языке. Многие переезжают в нашу страну в поисках лучшей жизни, и находят её. Мы по праву считаемся самой гостеприимной страной. Я считаю, для человека нет лучшего места на свете, чем то, в котором он родился.
Некоторые иммигранты, покинувшие пределы нашей Родины и уехавшие жить в другую страну, называют её «второй Родиной». Как по мне, то это в корне неверное высказывание. Родина может быть только одна. Мы не выбираем страну, в которой родимся, но именно это место будет нашим домом.
Многие спрашивают меня, за что я люблю свою Родину. Услышав этот вопрос впервые, я даже растерялся. Просто люблю – и всё. Иногда мне кажется, что это чувство появилось сразу же после моего рождения. Конечно, мои родители, воспитатели в школе, институте сделали немалый вклад в моё отношение к своей стране. Ведь чтобы по-настоящему любить свою Родину, нужно знать её историю, обычаи, традиции. Любить природу, а в случае необходимости – встать на защиту страны. Родину нужно беречь, заботиться о ней, совершенствоваться и развиваться вместе с ней, ведь у каждого она одна, и другой – не будет.
Акутагава Рюноске народився 1 березня 1892 року в Токіо. Його початковим прізвищем було Сінбара. Батько майбутнього письменника торгував молоком, мав власні пасовища на околиці Токіо. Мати належала до родини Акутаґава, в якій згодом виховувався знаменитий письменник: звідси і прізвище. Рюноске з'явився на світ, коли батькові було сорок два роки, а матері — тридцять три. За давнім японським звичаєм, якщо дитина народилася, коли батькам було за тридцять років, то це вважалось поганою прикметою для дитини. Тому батьки зробили вигляд, ніби хлопчика їм підкинули, і віддали його на виховання в будинок старшої сестри матері, яка хоча і була заміжня, але дітей не мала. Згодом мати хлопця тяжко захворіла, втративши глузд через смерть старшої дочки, тому його виховували у домі дядька матері, де згодом всиновили.
Освіта
У 1910 році майбутній письменник закінчив токійську муніципальну середню школу. Був серед найкращих учнів. Це спонукало до вивчення англійської літератури у Першому коледжі на літературному відділенні. Рюносуке закінчив кафедру англійської літератури Токійського університету. Заняття не були для нього надто цікавими й він їх перестає відвідувати. В університеті він видавав разом із товаришами аматорський журнал «Течія нових думок», розвиваючи літературну течію «неореалізм».
Літературна кар'єра
Після закінчення університету в грудні 1916 року Акутаґава отримує посаду викладача англійської мови в Військово-морській школі. Своє життя в ці роки згодом він опише в циклі новел про вчителя Ясукіті — чесну, але дещо непутящу людину, яка потрапляє в різні кумедні історії.
У 1916 році новела Акутаґави «Ніс» отримала дуже гарну оцінку від авторитетного письменника Нацуме Сосекі, завдяки чому молодий автор стрімко увійшов до літературного світу Японії. Багато критиків поява перших оповідань відносять до часу, коли Акутаґава перебував в душевній депресії через любовну історію, що мала трагічний кінець. Це породило бажання відвернутися від дійсності, зануритися в світ старовини.
Акутаґава став майстром оповідань і повістей, в яких у саркастичному стилі він описував людський егоїзм та марноту життя. Інтелектуальні пошуки письменника привели його до написання автобіографічного твору «Півжиття Дайдодзі Сінсуке» (1925). Він цікавився реалістичною пролетарською літературою, але висловлював збентеженість радикальними лівацькими ідеями. У збірках «Расьомон» (1917), «Тютюн і диявол» (1917), «Ляльковод» (1919) значне місце займають проблеми моралі, релігії, взаємовідносин між життям та мистецтвом. Для новел останнього періоду (двадцяті роки) дедалі більше характерними стають критика мілітаризму («Генерал», 1922; «Момотаро», 1924) та сучасного авторові суспільства.
Самогубство
Після написання повісті «Каппа» (1927; в українському перекладі — «У країні водяників»), а також заповітних творів «Хаґурума» та «Життя ідіота» Акутаґава наклав на себе руки 24 липня 1927, прийнявши смертельну дозу вероналу. Його самогубство шокувало друзів і знайомих, але не стало для них несподіванкою.
Родина! Так много смысла заложено в этом привычном для каждого слове. Для меня Родина – это не просто страна, где мне довелось появиться на свет. Здесь моё детство, юность. Здесь я познакомился со своими друзьями. Моя страна – настоящий кладезь древней истории, мудрости и духовности. И, как и каждый патриот, я бы не задумываясь, отдал жизнь за свою Родину.
Моя Родина известна на весь мир великими писателями, учёными, поэтами. Да, здесь не всё гладко – у каждого есть свои проблемы, недостатки. Но я родился именно здесь, и полюбил эту страну. Полюбил за её старинные традиции, передаваемые из поколения в поколение. За просторные поля и густые леса, стремительные реки и тихие озёра. Мне дорог здесь каждый уголок.
Я – лишь маленькая частица Родины. Здесь проживает много людей разных национальностей. Эти люди говорят на родном для меня языке. Многие переезжают в нашу страну в поисках лучшей жизни, и находят её. Мы по праву считаемся самой гостеприимной страной. Я считаю, для человека нет лучшего места на свете, чем то, в котором он родился.
Некоторые иммигранты, покинувшие пределы нашей Родины и уехавшие жить в другую страну, называют её «второй Родиной». Как по мне, то это в корне неверное высказывание. Родина может быть только одна. Мы не выбираем страну, в которой родимся, но именно это место будет нашим домом.
Многие спрашивают меня, за что я люблю свою Родину. Услышав этот вопрос впервые, я даже растерялся. Просто люблю – и всё. Иногда мне кажется, что это чувство появилось сразу же после моего рождения. Конечно, мои родители, воспитатели в школе, институте сделали немалый вклад в моё отношение к своей стране. Ведь чтобы по-настоящему любить свою Родину, нужно знать её историю, обычаи, традиции. Любить природу, а в случае необходимости – встать на защиту страны. Родину нужно беречь, заботиться о ней, совершенствоваться и развиваться вместе с ней, ведь у каждого она одна, и другой – не будет.
Объяснение:
Японський письменник періодів Мейдзі і Тайсьо.
Біографія
Дитинство
Акутагава Рюноске народився 1 березня 1892 року в Токіо. Його початковим прізвищем було Сінбара. Батько майбутнього письменника торгував молоком, мав власні пасовища на околиці Токіо. Мати належала до родини Акутаґава, в якій згодом виховувався знаменитий письменник: звідси і прізвище. Рюноске з'явився на світ, коли батькові було сорок два роки, а матері — тридцять три. За давнім японським звичаєм, якщо дитина народилася, коли батькам було за тридцять років, то це вважалось поганою прикметою для дитини. Тому батьки зробили вигляд, ніби хлопчика їм підкинули, і віддали його на виховання в будинок старшої сестри матері, яка хоча і була заміжня, але дітей не мала. Згодом мати хлопця тяжко захворіла, втративши глузд через смерть старшої дочки, тому його виховували у домі дядька матері, де згодом всиновили.
Освіта
У 1910 році майбутній письменник закінчив токійську муніципальну середню школу. Був серед найкращих учнів. Це спонукало до вивчення англійської літератури у Першому коледжі на літературному відділенні. Рюносуке закінчив кафедру англійської літератури Токійського університету. Заняття не були для нього надто цікавими й він їх перестає відвідувати. В університеті він видавав разом із товаришами аматорський журнал «Течія нових думок», розвиваючи літературну течію «неореалізм».
Літературна кар'єра
Після закінчення університету в грудні 1916 року Акутаґава отримує посаду викладача англійської мови в Військово-морській школі. Своє життя в ці роки згодом він опише в циклі новел про вчителя Ясукіті — чесну, але дещо непутящу людину, яка потрапляє в різні кумедні історії.
У 1916 році новела Акутаґави «Ніс» отримала дуже гарну оцінку від авторитетного письменника Нацуме Сосекі, завдяки чому молодий автор стрімко увійшов до літературного світу Японії. Багато критиків поява перших оповідань відносять до часу, коли Акутаґава перебував в душевній депресії через любовну історію, що мала трагічний кінець. Це породило бажання відвернутися від дійсності, зануритися в світ старовини.
Акутаґава став майстром оповідань і повістей, в яких у саркастичному стилі він описував людський егоїзм та марноту життя. Інтелектуальні пошуки письменника привели його до написання автобіографічного твору «Півжиття Дайдодзі Сінсуке» (1925). Він цікавився реалістичною пролетарською літературою, але висловлював збентеженість радикальними лівацькими ідеями. У збірках «Расьомон» (1917), «Тютюн і диявол» (1917), «Ляльковод» (1919) значне місце займають проблеми моралі, релігії, взаємовідносин між життям та мистецтвом. Для новел останнього періоду (двадцяті роки) дедалі більше характерними стають критика мілітаризму («Генерал», 1922; «Момотаро», 1924) та сучасного авторові суспільства.
Самогубство
Після написання повісті «Каппа» (1927; в українському перекладі — «У країні водяників»), а також заповітних творів «Хаґурума» та «Життя ідіота» Акутаґава наклав на себе руки 24 липня 1927, прийнявши смертельну дозу вероналу. Його самогубство шокувало друзів і знайомих, але не стало для них несподіванкою.