Подвиги преподобного Сергия пришлись на непростую эпоху, когда Русь находилась под гнетом чужеземного монголо-татарского ига, но стремилась к обретению независимости и построению сильного и единого государства. Сергий Радонежский, человек пустынного жития, никогда не бравший в руки оружия, стал духовной опорой в сопротивлении монголо-татарскому игу, вдохновлял князей и воинов на борьбу за независимость Руси. Он благословил московского князя Димитрия Донского на Куликовскую битву, которая состоялась в 1380 г. Также радонежский игумен послал в князю двух иноков, некогда бывших воинами — Пересвета и Ослябю. Таким образом, это стало символом единства Церкви и народа в момент тяжелого испытания. Победа возвышающейся Москвы над Мамаем на Куликовом поле значительно усилила молодое княжество.
Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Объяснение:
Подвиги преподобного Сергия пришлись на непростую эпоху, когда Русь находилась под гнетом чужеземного монголо-татарского ига, но стремилась к обретению независимости и построению сильного и единого государства. Сергий Радонежский, человек пустынного жития, никогда не бравший в руки оружия, стал духовной опорой в сопротивлении монголо-татарскому игу, вдохновлял князей и воинов на борьбу за независимость Руси. Он благословил московского князя Димитрия Донского на Куликовскую битву, которая состоялась в 1380 г. Также радонежский игумен послал в князю двух иноков, некогда бывших воинами — Пересвета и Ослябю. Таким образом, это стало символом единства Церкви и народа в момент тяжелого испытания. Победа возвышающейся Москвы над Мамаем на Куликовом поле значительно усилила молодое княжество.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.