В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами.
Исторический путь народа, как правило, начинается с фантастических переводов героических мифов, красивых легенд. В этих произведениях всегда есть скрытое зерно исторической действительности, и это зерно всегда украшено фантазией рассказчиков.
Уже в первом тысячелетии до нашей эры древние греки слушали стихотворные рассказы о Троянской войне и о приключениях велемудрого Одиссея. Ученые долгое время считали события, о которых рассказывают эпические поэмы "Илиада" и "Одиссея", более мифическими, чем историческими. Авторство этих поэм приписывали древнем народном певцу Гомеру. Но в семидесятых годах XIX века археолог Шлиман раскопал на побережье Эгейского моря ту же Трою, об осаде которой рассказывается в "Илиаде".
В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами.
Исторический путь народа, как правило, начинается с фантастических переводов героических мифов, красивых легенд. В этих произведениях всегда есть скрытое зерно исторической действительности, и это зерно всегда украшено фантазией рассказчиков.
Уже в первом тысячелетии до нашей эры древние греки слушали стихотворные рассказы о Троянской войне и о приключениях велемудрого Одиссея. Ученые долгое время считали события, о которых рассказывают эпические поэмы "Илиада" и "Одиссея", более мифическими, чем историческими. Авторство этих поэм приписывали древнем народном певцу Гомеру. Но в семидесятых годах XIX века археолог Шлиман раскопал на побережье Эгейского моря ту же Трою, об осаде которой рассказывается в "Илиаде".