Отже, найголовнішим питанням казки є: чи може людина, нічого не роблячи, досягти результатів. Чи не так і сьогодні багато хто з нас приймає все те, що дають нам батьки, за своє. Але ми маємо кимось стати, щоб досягти власних результатів. А у цьому до наполеглива праця. Людина має бути гідною своєї долі. Мертвий дух Цахеса був не здатний стати шляхетним, звичайно, все вирішували і навіть сьогодні вирішують гроші й статус у суспільстві. Змінились покоління, змінились часи, та проблеми нікуди не зникли. Але так хочеться вірити, що це — не наше майбутнє. Так що ж потрібно, щоб світ став таким, яким він є у наших думках — гарним, чистим? Усі люди народжуються однаковими. Надалі їх відрізняє те, який життєвий шлях вони вибирають. Недарма Гофман поділив світ на ентузіастів і філістерів. Саме такими шляхами й ідуть люди. Звісно, на світі ще залишилися ті, які намагаються всього досягти самостійно. А я пропоную розглянути світ інших, світ філістерів. Які вони, звідки з'являються? «Цахеси» серед нас. Це ще одне питання, яке ставить перед нами Гофман. Це так само звично, як ми спимо чи їмо. Мене засмучує лише одне — чому їх не можна змінити, чому їх так важко перевиховати? Ца-хесів породжує «хворе» суспільство, що втратило моральні й духовні орієнтири. Невже ми живемо у такому суспільстві? Люди, засліплені хибними ідеями, створюють собі подібних, а потім ми від цього страждаємо. Так і народжуються Цахеси, які йдуть до кінця, не помічаючи нікого іншого. Які заслуги, такі нагороди, але колись правда все ж таки переможе. І це станеться тоді, коли такі люди, як Бальтазар і Про-спер Альпанус, візьмуться за справу. А поки що всіх все влаштовує. Хіба не прикро, що одні мають усе незалежно від своїх здібностей, а інші завжди будуть від цих нуворишів залежними та обмеженими в своїх діях, навіть якщо віддадуть свій справі всю душу? Сподіваюсь, що світ позбудеться цахесів. На жаль, не сьогодні. Поки що люди не винайшли ліків проти них, але правда з'явиться. Не зараз, але світ звільниться від таких людей, що купують собі дипломи, чини, нагороди. Люди хочуть змінити усе, але кажуть: «Краще я так поживу, мені не хочеться втручатися у ці проблеми» . Я вірю у краще. Коли люди позбудуть-ся байдужості, страху, коли перестануть перетворюва-тися на філістерів, у світі з'явиться душевна чистота, чистота думок, душевний спокій, ми станемо творцями прекрасного. Ось таку яскраву картину життя подає нам автор, на якій зображує вирішення питання щодо правильності вибору життєвого шляху.
В жизни любого взрослеющего человека неизбежно наступает период, когда необходимо принять очень важное решение: выбрать свою будущую профессию. Нельзя сказать, что проблема эта приходит абсолютно неожиданно. Родители, воспитатели и учителя постепенно приучают нас к этой мысли. Сначала они читают детям стихи Джанни Родари о том, чем пахнут ремесла, и мальчишки представляют себе, как будут моряками, и их куртки пропахнут морем и рыбой. А девчонки мечтают о белых докторских халатах и лечат своих кукол от всех возможных и невозможных болезней. Затем наступает период, когда нам очень хочется быть на кого-то похожими. Мы мечтаем быть такими же успешными, привлекательными, умными, как наши кумиры. Приходят мечты о профессиях артистов, сценаристов, бизнесменов, программистов, политиков. Но и они, как правило, не долговечны. В шестнадцать-семнадцать лет мы уже умеем реальнее смотреть на вещи. И тогда выбор будущей профессии связывается с тем, какие мы имеем черты характера, какие жизненные ценности для нас являются приоритетными. В свои шестнадцать лет я уверен, что выберу профессию врача. Не ожидайте, что сейчас я начну говорить о благородстве этого дела здоровья и жизни людей. Об этом уже очень много говорилось до меня, хоть все сказанное и не умаляет действительного благородства профессии. Но у меня есть свои собственные причины того, почему состоялся именно такой выбор. Во-первых, я обладаю достаточно решительным и твердым характером. А это значит, что в сложной ситуации я смогу принять самостоятельное решение. Например, ко мне в отделение травматологиипопадет человек, переживший автокатастрофу. Тут необходимо очень оперативно провести обследование и сразу начать лечение, иначе каждое сомнение врача может стать толчком к смертельному исходу. Во-вторых, мне нравится изучать строение человеческого организма, искать ответы на вопросы о том, какие причины приводят к развитию того или иного заболевания. Если не прослеживать таких причинно-следственных связей, то лечение может превратиться в бесконечный и безрезультатный процесс. В-третьих, от знакомых я часто слышу жалобы на врачей, их бездушие и некомпетентность. И я очень хочу, чтобы знающих и сердечных докторов было намного больше, чтобы люди этой профессии понимали, что каждое их общение с больными – это своего рода самопожертвование. Вот пусть и начнется переломный момент в отношении к докторам, когда я и такие же неравнодушные к человеческому горю, как я, придут в медицину. Думаю, мои аргументы достаточно весомы. Времени для того, чтобы принять окончательное решение, у меня еще много. Но я почему-то не сомневаюсь, что выбор профессии мною уже сделан.
Мертвий дух Цахеса був не здатний стати шляхетним, звичайно, все вирішували і навіть сьогодні вирішують гроші й статус у суспільстві. Змінились покоління, змінились часи, та проблеми нікуди не зникли. Але так хочеться вірити, що це — не наше майбутнє. Так що ж потрібно, щоб світ став таким, яким він є у наших думках — гарним, чистим?
Усі люди народжуються однаковими. Надалі їх відрізняє те, який життєвий шлях вони вибирають. Недарма Гофман поділив світ на ентузіастів і філістерів. Саме такими шляхами й ідуть люди. Звісно, на світі ще залишилися ті, які намагаються всього досягти самостійно. А я пропоную розглянути світ інших, світ філістерів. Які вони, звідки з'являються?
«Цахеси» серед нас. Це ще одне питання, яке ставить перед нами Гофман. Це так само звично, як ми спимо чи їмо. Мене засмучує лише одне — чому їх не можна змінити, чому їх так важко перевиховати? Ца-хесів породжує «хворе» суспільство, що втратило моральні й духовні орієнтири. Невже ми живемо у такому суспільстві? Люди, засліплені хибними ідеями, створюють собі подібних, а потім ми від цього страждаємо. Так і народжуються Цахеси, які йдуть до кінця, не помічаючи нікого іншого. Які заслуги, такі нагороди, але колись правда все ж таки переможе. І це станеться тоді, коли такі люди, як Бальтазар і Про-спер Альпанус, візьмуться за справу. А поки що всіх все влаштовує. Хіба не прикро, що одні мають усе незалежно від своїх здібностей, а інші завжди будуть від цих нуворишів залежними та обмеженими в своїх діях, навіть якщо віддадуть свій справі всю душу? Сподіваюсь, що світ позбудеться цахесів. На жаль, не сьогодні. Поки що люди не винайшли ліків проти них, але правда з'явиться. Не зараз, але світ звільниться від таких людей, що купують собі дипломи, чини, нагороди. Люди хочуть змінити усе, але кажуть: «Краще я так поживу, мені не хочеться втручатися у ці проблеми» . Я вірю у краще. Коли люди позбудуть-ся байдужості, страху, коли перестануть перетворюва-тися на філістерів, у світі з'явиться душевна чистота, чистота думок, душевний спокій, ми станемо творцями прекрасного. Ось таку яскраву картину життя подає нам автор, на якій зображує вирішення питання щодо правильності вибору життєвого шляху.