Остап закричал перед смертью: "Батько, ты где ты, слышишь?!" , Тарас : "Да, сынко, слышу!"
Андрию Тарас сказал: "Я тебя породил, я тебя и убью", Андрий принял смерть молча.
Речь Тараса:
-- Прощайте, товарищи! -- кричал он им сверху. -Вспоминайте меня и будущей же весной прибывайте сюда вновь да хорошенько погуляйте! Что, взяли, чертовы ляхи? Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся козак? Постойте же, придет время, будет время, узнаете вы, что такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!..
А уже огонь подымался над костром, захватывал его ноги и разостлался пламенем по дереву...
Последняя цитата: "Да разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая бы пересилила русскую силу!"
Слова одного из товарищей: "За Родину, за отчизну, за всех христиан!"
Рубаї́ (перс.: رباعی rubāʿī, "катрен"), у множині — рубаят (rubāʿiyāt رباعیات) — чотиривірш, як правило філософського змісту, за схемою римування: ааба чи (різновид монорими).
Рубаї як викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи, — одна з найпопулярніших версифікованих форм у ліричній поезії народів Сходу, сягнула своєї досконалості в тюркомовному (Захіреддін Бабур) та іранському (Омар Хаям) літературному середовищі. Рубаї запозичені з фольклору таджиків і персів (фольклор. назви — дубайті та таране). Літературна тема зазнає у рубаят філософського осмислення, при цьому, як правило, перший бейт(дворядковий вірш) являє собою засновок, а третій рядок — висновок, що підкріплюється афористичним виразом в останньому. Можливе вживання редифа, тобто повторення слова або словосполучення в кінці кожного віршованого рядка після рими. Розквіт рубаят припадає на XI ст. і пов'язаний з творчістю неперевершеного майстра цієї жанрової форми Омара Хаяма:
Остап закричал перед смертью: "Батько, ты где ты, слышишь?!" , Тарас : "Да, сынко, слышу!"
Андрию Тарас сказал: "Я тебя породил, я тебя и убью", Андрий принял смерть молча.
Речь Тараса:
-- Прощайте, товарищи! -- кричал он им сверху. -Вспоминайте меня и будущей же весной прибывайте сюда вновь да хорошенько погуляйте! Что, взяли, чертовы ляхи? Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся козак? Постойте же, придет время, будет время, узнаете вы, что такое православная русская вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!..
А уже огонь подымался над костром, захватывал его ноги и разостлался пламенем по дереву...
Последняя цитата: "Да разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая бы пересилила русскую силу!"
Слова одного из товарищей: "За Родину, за отчизну, за всех христиан!"
Объяснение:
Рада была
Объяснение:
Рубаї́ (перс.: رباعی rubāʿī, "катрен"), у множині — рубаят (rubāʿiyāt رباعیات) — чотиривірш, як правило філософського змісту, за схемою римування: ааба чи (різновид монорими).
Рубаї як викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи, — одна з найпопулярніших версифікованих форм у ліричній поезії народів Сходу, сягнула своєї досконалості в тюркомовному (Захіреддін Бабур) та іранському (Омар Хаям) літературному середовищі. Рубаї запозичені з фольклору таджиків і персів (фольклор. назви — дубайті та таране). Літературна тема зазнає у рубаят філософського осмислення, при цьому, як правило, перший бейт(дворядковий вірш) являє собою засновок, а третій рядок — висновок, що підкріплюється афористичним виразом в останньому. Можливе вживання редифа, тобто повторення слова або словосполучення в кінці кожного віршованого рядка після рими. Розквіт рубаят припадає на XI ст. і пов'язаний з творчістю неперевершеного майстра цієї жанрової форми Омара Хаяма:
І юних, і старих — всіх поглинає час, (а)
І невеликий нам дається днів запас. (а)
Ніщо не вічне тут: ми підемо так само, (б)
Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.