составить партитуру к стихотворению А. Фета " Ласточки пропали" Ласточки пропали,
А вчера зарёй
Всё грачи летали
Да, как сеть, мелькали
Вон над той горой.
С вечера все спится,
На дворе темно.
Лист сухой валится,
Ночью ветер злится
Да стучит в окно.
Лучше б снег да вьюгу
Встретить грудью рад!
Словно как с испугу
Раскричавшись, к югу
Журавли летят.
Выйдешь — поневоле
Тяжело — хоть плачь!
Смотришь — через поле
Перекати-поле
Прыгает, как мяч.
Поетичну творчість Калинця, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу — «Вогонь Купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув'язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у Самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця — «Пробуджена муза» (Варшава, 1991) та «Невольнича муза» (Балтимор — Торонто, 1991). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять алогій» видано було також в Україні і у Росії.
Ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу», які були видрукувані в Лондоні під назвою «Поезії з України» створив у 1969 Богдан Сорока.[1] Це спонукало КДБ порушити кримінальну справу проти художника, десятиліття його твори забороняли виставляти і згадувати його ім'я у пресі. Інші збірки поета: «Підсумовуючи мовчання» (1971), «Коронування опудала» (1972), «Слово триваюче» (1997), «Терновий колір любові» (1998).
Один із найтонших дослідників поезії Калинця Данило Гузар-Струк у передмові до «Невольничої музи» виокремлює «три головні течії» в його поезії: «оспівування культури, любовне прагнення та суспільний протест». Висока культура поетичного мислення й мовлення, любов до текстових стилізацій, надзвичайна формальна винахідливість притаманні Калинцю упродовж усього його творчого розвитку, а такі риси як ерудиція, іронічність, шляхетність у поводженні зі словообразом роблять цю поезію без перебільшення видатним явищем.
Поетичну творчість Калинця, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу — «Вогонь Купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув'язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у Самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця — «Пробуджена муза» (Варшава, 1991) та «Невольнича муза» (Балтимор — Торонто, 1991). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять алогій» видано було також в Україні і у Росії.
Ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу», які були видрукувані в Лондоні під назвою «Поезії з України» створив у 1969 Богдан Сорока.[1] Це спонукало КДБ порушити кримінальну справу проти художника, десятиліття його твори забороняли виставляти і згадувати його ім'я у пресі. Інші збірки поета: «Підсумовуючи мовчання» (1971), «Коронування опудала» (1972), «Слово триваюче» (1997), «Терновий колір любові» (1998).
Один із найтонших дослідників поезії Калинця Данило Гузар-Струк у передмові до «Невольничої музи» виокремлює «три головні течії» в його поезії: «оспівування культури, любовне прагнення та суспільний протест». Висока культура поетичного мислення й мовлення, любов до текстових стилізацій, надзвичайна формальна винахідливість притаманні Калинцю упродовж усього його творчого розвитку, а такі риси як ерудиція, іронічність, шляхетність у поводженні зі словообразом роблять цю поезію без перебільшення видатним явищем.