Джим Хокінс — позитивний головний герой роману Роберта Льюїса Стівенсона «Острів скарбів». Розповідь ведеться від його імені. Саме вчинки головного героя розкручують сюжет роману Стівенсона. «Острів скарбів» опис Джима То був високий, міцний, огрядний чоловік з брунатним обличчям. Над коміром його заяложеної синьої куртки стирчала просмолена косичка. Руки в нього були зашкарублі і пошрамовані, з чорними поламаними нігтями, а рубець на щоці мав неприємний блідо-багровий відтінок. Джим — підліток, син власників трактиру «Адмірал Бенбоу», який випадково виявляється втягнутим у небезпечну і захоплюючу історію. Бере активну участь у всіх подіях: це він подружився з піратом Біллі Бонсом, знайшов і забрав карту Острова Скарбів з його скрині, а потім передав її доктору Лівсі і сквайрові Трелоні; він виявив на кораблі змову, знайшов Бена Ганна на Острові скарбів, застрелив напавшого на нього пірата Ізраеля Гендсе, відвів корабель піратів на Північну стоянку і став яблуком розбрату у протистоянні між Джоном Сильвером і залишками його зграї. Головний герой роману Джим Хокінс гідно виходить з усіх випробувань і долає усі перешкоди на шляху свого порятунку. Він сміливо, як доросла людина з досвідом, долає все те, що було йому уготовано. При всьому тому Джим завжди сам прагнув до пригод. Саме тому він сховався в бочку з-під яблук, саме тому він почув розмову піратів, саме тому він опинився в одній із шлюпок, що спускалися на берег, і саме тому він вирішив один пробиратися на «Еспаньйолу» і рятувати корабель. Письменник зображує Джима в чомусь звичайним хлопцем, який завжди марив про пригоди і отримав їх сповна, а в чомусь ми бачимо, що Хокінс – людина, з якої варто брати приклад. Навіть перед лицем смертельної небезпеки Джим залишається відданим своїм товаришам, чесною і сміливою людиною, він завжди тримає своє слово. Крім того, Джим проявляє себе як благородна і добра людина – він був готовий до навіть своєму, уже переможеному, ворогові. Як і в більшості творів Р. Стівенсона в «Острові скарбів» пригоди Джима Хокінса і його товаришів закінчуються щасливо – вони знаходять піратський скарб і повертаються додому багатими людьми. А пірати, як і повинно бути, зазнають кари і їх залишають на самотньому острові.Джерело:
Поскольку дуб так ничего и не ответил князю Андрею, то посчитаем это таки да монологом :-)
"Старый дуб, весь преображенный, раскинувшись шатром сочной, темной зелени, млел, чуть колыхаясь в лучах вечернего солнца. Ни корявых пальцев, ни болячек, ни старого горя и недоверия — ничего не было видно. Сквозь столетнюю жесткую кору пробились без сучков сочные, молодые листья, так что верить нельзя было, что это старик произвел их. «Да это тот самый дуб» , — подумал князь Андрей, и на него вдруг нашло беспричинное весеннее чувство радости и обновления. Все лучшие минуты его жизни вдруг в одно и то же время вспомнились ему. И Аустерлиц с высоким небом, и мертвое укоризненное лицо жены, и Пьер на пароме, и девочка, взволнованная красотою ночи, и эта ночь, и луна — и все это вдруг вспомнилось ему.
«Нет, жизнь не кончена и тридцать один год, — вдруг окончательно беспеременно решил князь Андрей. — Мало того, что я знаю все то, что есть во мне, надо, чтоб и все знали это: и Пьер, и эта девочка, которая хотела улететь в небо, надо, чтобы все знали меня, чтобы не для одного меня шла моя жизнь, чтобы не жили они так, как эта девочка, независимо от моей жизни, чтобы на всех она отражалась и чтобы все они жили со мною вместе!» "
Я добросовестно перекопипастила то, что обычно всех интересует, печатного текста под рукой нет, по-моему, там явная опечатка и нужно читать: "«Нет, жизнь не кончена в тридцать один год"...
"Старый дуб, весь преображенный, раскинувшись шатром сочной, темной зелени, млел, чуть колыхаясь в лучах вечернего солнца. Ни корявых пальцев, ни болячек, ни старого горя и недоверия — ничего не было видно. Сквозь столетнюю жесткую кору пробились без сучков сочные, молодые листья, так что верить нельзя было, что это старик произвел их. «Да это тот самый дуб» , — подумал князь Андрей, и на него вдруг нашло беспричинное весеннее чувство радости и обновления. Все лучшие минуты его жизни вдруг в одно и то же время вспомнились ему. И Аустерлиц с высоким небом, и мертвое укоризненное лицо жены, и Пьер на пароме, и девочка, взволнованная красотою ночи, и эта ночь, и луна — и все это вдруг вспомнилось ему.
«Нет, жизнь не кончена и тридцать один год, — вдруг окончательно беспеременно решил князь Андрей. — Мало того, что я знаю все то, что есть во мне, надо, чтоб и все знали это: и Пьер, и эта девочка, которая хотела улететь в небо, надо, чтобы все знали меня, чтобы не для одного меня шла моя жизнь, чтобы не жили они так, как эта девочка, независимо от моей жизни, чтобы на всех она отражалась и чтобы все они жили со мною вместе!» "
Я добросовестно перекопипастила то, что обычно всех интересует, печатного текста под рукой нет, по-моему, там явная опечатка и нужно читать: "«Нет, жизнь не кончена в тридцать один год"...