7.Типологічна зближеність героїв поем Байрона і Пушкіна зумовлена особливостями епохи романтизму у світовій літературі. Виявилася вона у притаманних обом героям характерних для того часу настроях і формах протесту. Істотна відмінність персонажів зумовлена зрушеннями в поетиці романтизму, які відбулися протягом майже десятиліття. У 20ті роки Пушкін не міг не відчути нових тенденцій літературного розвитку.
8 а)Тема самотньої людини спонукає обдумати особистості генія, суть його творчості. Рання смерть матері, розлука ж із батьком, що йому забороняли бачити, - такі перші гіркі враження дитинства поета. І було мати великий запас душевних сил, ніж скоритися обставинам і переможцем ш протиборства із нею. Лермонтов хоче розповісти людям свій біль, але не всі, що він знає, не задовольняє його. Що старшим він працює, то складніше видається їй світ. Майже в кожного поета є вірш, лист про його творче кредо. Для сутності поетичного дару Лермонтова важливого значення має знаменита "Дума". Ліричний герой "Думи" самотній, та його хвилює і доля цього покоління. Чим зорче він вдивляється у життя, то зрозумілішим стає, що особисто вони вона може бути байдужим до бідам людським. З злом необхідно боротися, а чи не тікати від нього. Бездіяльність примиряє з існуючої несправедливістю, воно обумовлює самотність й прагнення жити у замкнутому світі власного "я". І - породжує байдужість до світу і людей. Тільки боротьбі особистість знаходить себе. У "Думі" поет ясно свідчить, що став саме бездіяльність згубило його сучасників. Відомо, що чимало вірші Лермонтова мають чорнові "замальовки". Поет кілька раз підступає до цієї теми, розглядає його в весь обсяг. У вірші "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час..." він ніби прозріває. Тепер поет переглядає свої думки. Спробуємо проаналізувати. Перші рядки - це ще оповідання про особистому: Дивлюся на майбутність нерішучістю під час, Дивлюся на минуле з сумом І, як злочинець перед стратою, Шукаю колом душі рідний... Тепер дивіться, як розгортається рядок "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час" в трагічну думу всього покоління: Сумно я дивлюся нашу поколенье Його майбутнє - чи порожньо, чи темно... Читаємо далі: Землі віддав данина земну. Любові, надій, добра і зла... І відразу творяться у пам'яті "алмазної фортеці" рядки: Чи на добро і злу ганебно байдужі, На початку поприща ми в'янемо без боротьби... Який гіркотою наповнені ці рядки! Не про фізичному малодушності каже Лермонтов
б) Постараємося порівняти образи двох літературних персонажів : Онєгіна і Печорина. Набагато легше порівнювати героїв одного твору або, в крайньому випадку, письменника. Але говорити про персонажів, створених Пушкіним і Лермонтовым, так само важко, як і цікаво.
Ці геніальні художники створили образи героїв, характерних своєму часу. Онєгін — молода людина першої чверті, а Печорин — сорокових років XIX століття. Малий відрізок часу розділяє наших молодих людей, але якими різними вони являються на початку романів і як вражаюче однакові у кінці творів. Онєгін — «молода гульвіса», що отримала традиційне виховання і поверхневу освіту
Андрей Соколов – мужчина высокого роста, сутуловатый, руки его большие и тёмные от трудной работы. Одет он в прожжённый ватник, который был заштопан неумелой мужской рукой, и общий вид у него был неухоженный. Но в облике Соколова автор подчеркивает «глаза, словно присыпанные пеплом; наполненные такой неизбывной тоской». Да и исповедь Андрей начинает со слов: «За что же ты, жизнь, меня так покалечила? За что так исказнила?». И не может он найти ответ на этот вопрос.
Перед нами проходит жизнь обыкновенного человека, русского солдата Андрея Соколова. . С детства узнал, почем «фунт лиха», в гражданскую войну сражался против врагов советской власти. Затем он уезжает из родной воронежской деревни на Кубань. Возвращается домой, работает плотником, слесарем, шофером, создает семью.
С сердечным трепетом вспоминает Соколов довоенную жизнь, когда имел семью, был счастлив. Война поломала жизнь этого человека, оторвала его от дома, от семьи. Андрей Соколов уходит на фронт. С начала войны, в первые же ее месяцы он был дважды ранен, контужен. Но самое страшное ждало героя впереди -- он попадает в фашистский плен.
Соколову пришлось испытать нечеловеческие муки, тяготы, терзания. Два года Андрей Соколов стойко переносил ужасы фашистского плена. Он пытался бежать, но неудачно, расправился с трусом, предателем, который готов свою шкуру, выдать командира.
Казалось, после всех испытаний, выпавших на долю одного человека, он мог озлобиться, сломаться, замкнуться в себе. Но этого не случилось: понимая, как тяжела утрата родных и безрадостно одиночество, он усыновляет мальчика Ванюшу у которого война отняла родителей. Андрей пригрел, осчастливил сиротскую душу, и благодаря теплу и благодарности ребенка, сам начал возвращаться к жизни. История с Ванюшкой – это как бы окончательная черта в истории Андрея Соколова. Ведь если решение стать Ванюшке отцом означает мальчика, то последующее действие показывает, что и Ванюшка Андрея, дает ему смысл дальнейшей жизни.
1 В 2 А 3 А 4 А 5 В 6 Г
7.Типологічна зближеність героїв поем Байрона і Пушкіна зумовлена особливостями епохи романтизму у світовій літературі. Виявилася вона у притаманних обом героям характерних для того часу настроях і формах протесту. Істотна відмінність персонажів зумовлена зрушеннями в поетиці романтизму, які відбулися протягом майже десятиліття. У 20ті роки Пушкін не міг не відчути нових тенденцій літературного розвитку.
8 а)Тема самотньої людини спонукає обдумати особистості генія, суть його творчості. Рання смерть матері, розлука ж із батьком, що йому забороняли бачити, - такі перші гіркі враження дитинства поета. І було мати великий запас душевних сил, ніж скоритися обставинам і переможцем ш протиборства із нею. Лермонтов хоче розповісти людям свій біль, але не всі, що він знає, не задовольняє його. Що старшим він працює, то складніше видається їй світ. Майже в кожного поета є вірш, лист про його творче кредо. Для сутності поетичного дару Лермонтова важливого значення має знаменита "Дума". Ліричний герой "Думи" самотній, та його хвилює і доля цього покоління. Чим зорче він вдивляється у життя, то зрозумілішим стає, що особисто вони вона може бути байдужим до бідам людським. З злом необхідно боротися, а чи не тікати від нього. Бездіяльність примиряє з існуючої несправедливістю, воно обумовлює самотність й прагнення жити у замкнутому світі власного "я". І - породжує байдужість до світу і людей. Тільки боротьбі особистість знаходить себе. У "Думі" поет ясно свідчить, що став саме бездіяльність згубило його сучасників. Відомо, що чимало вірші Лермонтова мають чорнові "замальовки". Поет кілька раз підступає до цієї теми, розглядає його в весь обсяг. У вірші "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час..." він ніби прозріває. Тепер поет переглядає свої думки. Спробуємо проаналізувати. Перші рядки - це ще оповідання про особистому: Дивлюся на майбутність нерішучістю під час, Дивлюся на минуле з сумом І, як злочинець перед стратою, Шукаю колом душі рідний... Тепер дивіться, як розгортається рядок "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час" в трагічну думу всього покоління: Сумно я дивлюся нашу поколенье Його майбутнє - чи порожньо, чи темно... Читаємо далі: Землі віддав данина земну. Любові, надій, добра і зла... І відразу творяться у пам'яті "алмазної фортеці" рядки: Чи на добро і злу ганебно байдужі, На початку поприща ми в'янемо без боротьби... Який гіркотою наповнені ці рядки! Не про фізичному малодушності каже Лермонтов
б) Постараємося порівняти образи двох літературних персонажів : Онєгіна і Печорина. Набагато легше порівнювати героїв одного твору або, в крайньому випадку, письменника. Але говорити про персонажів, створених Пушкіним і Лермонтовым, так само важко, як і цікаво.
Ці геніальні художники створили образи героїв, характерних своєму часу. Онєгін — молода людина першої чверті, а Печорин — сорокових років XIX століття. Малий відрізок часу розділяє наших молодих людей, але якими різними вони являються на початку романів і як вражаюче однакові у кінці творів. Онєгін — «молода гульвіса», що отримала традиційне виховання і поверхневу освіту
Андрей Соколов – мужчина высокого роста, сутуловатый, руки его большие и тёмные от трудной работы. Одет он в прожжённый ватник, который был заштопан неумелой мужской рукой, и общий вид у него был неухоженный. Но в облике Соколова автор подчеркивает «глаза, словно присыпанные пеплом; наполненные такой неизбывной тоской». Да и исповедь Андрей начинает со слов: «За что же ты, жизнь, меня так покалечила? За что так исказнила?». И не может он найти ответ на этот вопрос.
Перед нами проходит жизнь обыкновенного человека, русского солдата Андрея Соколова. . С детства узнал, почем «фунт лиха», в гражданскую войну сражался против врагов советской власти. Затем он уезжает из родной воронежской деревни на Кубань. Возвращается домой, работает плотником, слесарем, шофером, создает семью.
С сердечным трепетом вспоминает Соколов довоенную жизнь, когда имел семью, был счастлив. Война поломала жизнь этого человека, оторвала его от дома, от семьи. Андрей Соколов уходит на фронт. С начала войны, в первые же ее месяцы он был дважды ранен, контужен. Но самое страшное ждало героя впереди -- он попадает в фашистский плен.
Соколову пришлось испытать нечеловеческие муки, тяготы, терзания. Два года Андрей Соколов стойко переносил ужасы фашистского плена. Он пытался бежать, но неудачно, расправился с трусом, предателем, который готов свою шкуру, выдать командира.
Казалось, после всех испытаний, выпавших на долю одного человека, он мог озлобиться, сломаться, замкнуться в себе. Но этого не случилось: понимая, как тяжела утрата родных и безрадостно одиночество, он усыновляет мальчика Ванюшу у которого война отняла родителей. Андрей пригрел, осчастливил сиротскую душу, и благодаря теплу и благодарности ребенка, сам начал возвращаться к жизни. История с Ванюшкой – это как бы окончательная черта в истории Андрея Соколова. Ведь если решение стать Ванюшке отцом означает мальчика, то последующее действие показывает, что и Ванюшка Андрея, дает ему смысл дальнейшей жизни.
Объяснение:
РИСУЮ НЕ ОЧЕНЬ СОРЯН КАК СМОГ)