Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
Обращение к теме родины характерно почти для всех писателей и поэтов. Разве могут кого-нибудь не интересовать такие проблемы, как судьба родины, её историческое и надежда на светлое будущее?
«Я люблю родину. Я очень люблю родину!» - пишет С.А. Есенин в стихотворении «Исповедь хулигана». Каждая строчка в его поэзии подтверждает искренность признания: «Люблю до радости и боли твою озёрную тоску». Поэт воспел каждую травинку, берёзку, клён, и черёмуху душистую, и васильки во ржи. Есенин тонко чувствует красоту родной природы, она мила и дорога сердцу поэта.
В стихотворении «Гой, ты, Русь моя, родная…» поэт восхищается необозримыми просторами родного края: «Не видать конца и края – только синь сосёт глаза». «Никакая родина другая не вольет мне в грудь мою теплынь», - вновь и вновь признаётся поэт в любви к родине в стихотворении «Спит ковыль. Равнина дорогая…». Нежной любовью согрета каждая строчка стихов о русской деревне : « На песни мои прольётся молоко твоих рыжих коров». «Страной берёзового ситца» называл поэт Россию. Для него нет места краше, уютнее и роднее, чем раздолье рязанских полей: «Как бы ни был красив Шираз, он не лучше рязанских раздолий». И на предложение «Кинь ты Русь, живи в раю!» - Есенин отвечает: «Не надо рая! Дайте родину мою!».
Интересно сопоставить тему родины в творчестве Есенина с патриотическим отношением А.А. Блока к России. Сергей Есенин – крестьянский сын, А. Блок – потомственный дворянин, аристократ, но в отношении к России они едины, их обоих объединяет любовь к родине:
Россия, нищая Россия,
Мне избы серые твои,
Твои мне песни ветровые,-
Как слезы первые любви!
Блок понимает, что в России не всё так гладко, что живут люди не в самые лучшие времена для страны, но любит её такой, какая она есть: «О, Русь моя! Жена моя! До боли
Нам ясен долгий путь!». Душа поэта наполнена состраданием ко всем горестям жизни и верой в силу и возможности России.
В сказе Н.С. Лескова «Левша» также поднимается вопрос величия русского патриотизма, тема любви к родине. Несмотря на то что в произведении нет красочных описаний родного раздолья, нет ни одного открытого признания в любви к родине, оно является одним из ярчайших примеров раскрытия темы патриотизма. Скудно, бедно живут простые труженики, пьющие «по-чёрному», одетые в рванину, но они трудолюбивые и любящие свою страну люди. Левше не нужны никакие богатства в Англии, ему нет милее места на земле, чем родной край. Даже умирая, он думает не о себе, а об отечестве милом: «Скажите Государю, что англичане ружья кирпичом не чистят: пусть чтобы и у нас не чистили, а то, храни Бог, война…». Лесков показал миру морально несломленного русского человека, для которого главная ценность – любовь к родине. Именно такие люди победили в Великой Отечественной войне.
Таким образом, становится очевидным, что тема любви к родине в творчестве различных писателей и поэтов «воспевается» по-разному, но творчество всех писателей объединяет чувство беззаветной любви к России и являет миру пример того, как надо любить родину.
Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
Обращение к теме родины характерно почти для всех писателей и поэтов. Разве могут кого-нибудь не интересовать такие проблемы, как судьба родины, её историческое и надежда на светлое будущее?
«Я люблю родину. Я очень люблю родину!» - пишет С.А. Есенин в стихотворении «Исповедь хулигана». Каждая строчка в его поэзии подтверждает искренность признания: «Люблю до радости и боли твою озёрную тоску». Поэт воспел каждую травинку, берёзку, клён, и черёмуху душистую, и васильки во ржи. Есенин тонко чувствует красоту родной природы, она мила и дорога сердцу поэта.
В стихотворении «Гой, ты, Русь моя, родная…» поэт восхищается необозримыми просторами родного края: «Не видать конца и края – только синь сосёт глаза». «Никакая родина другая не вольет мне в грудь мою теплынь», - вновь и вновь признаётся поэт в любви к родине в стихотворении «Спит ковыль. Равнина дорогая…». Нежной любовью согрета каждая строчка стихов о русской деревне : « На песни мои прольётся молоко твоих рыжих коров». «Страной берёзового ситца» называл поэт Россию. Для него нет места краше, уютнее и роднее, чем раздолье рязанских полей: «Как бы ни был красив Шираз, он не лучше рязанских раздолий». И на предложение «Кинь ты Русь, живи в раю!» - Есенин отвечает: «Не надо рая! Дайте родину мою!».
Интересно сопоставить тему родины в творчестве Есенина с патриотическим отношением А.А. Блока к России. Сергей Есенин – крестьянский сын, А. Блок – потомственный дворянин, аристократ, но в отношении к России они едины, их обоих объединяет любовь к родине:
Россия, нищая Россия,
Мне избы серые твои,
Твои мне песни ветровые,-
Как слезы первые любви!
Блок понимает, что в России не всё так гладко, что живут люди не в самые лучшие времена для страны, но любит её такой, какая она есть: «О, Русь моя! Жена моя! До боли
Нам ясен долгий путь!». Душа поэта наполнена состраданием ко всем горестям жизни и верой в силу и возможности России.
В сказе Н.С. Лескова «Левша» также поднимается вопрос величия русского патриотизма, тема любви к родине. Несмотря на то что в произведении нет красочных описаний родного раздолья, нет ни одного открытого признания в любви к родине, оно является одним из ярчайших примеров раскрытия темы патриотизма. Скудно, бедно живут простые труженики, пьющие «по-чёрному», одетые в рванину, но они трудолюбивые и любящие свою страну люди. Левше не нужны никакие богатства в Англии, ему нет милее места на земле, чем родной край. Даже умирая, он думает не о себе, а об отечестве милом: «Скажите Государю, что англичане ружья кирпичом не чистят: пусть чтобы и у нас не чистили, а то, храни Бог, война…». Лесков показал миру морально несломленного русского человека, для которого главная ценность – любовь к родине. Именно такие люди победили в Великой Отечественной войне.
Таким образом, становится очевидным, что тема любви к родине в творчестве различных писателей и поэтов «воспевается» по-разному, но творчество всех писателей объединяет чувство беззаветной любви к России и являет миру пример того, как надо любить родину.