Дом Королевых охвачен суетой в ожидании приезда Володи. Появление в передней озябшего гимназиста вызывает всеобщий восторг. Из-за суматохи домашние не сразу замечают, что Володя приехал не один. Он представляет родным школьного товарища, ученика второго класса, Чечевицына.
Озноб от предрождественского мороза и тепло от согревающего чая разлились по телам мальчиков, сидящих за столом в кругу семьи Королевых. Новый человек в доме вызывает всеобщий интерес. Отец семейства за разговором о скоротечности времени выказывает простодушие и обращается к мальчику, назвав его «господин Чибисов». Сестры разглядывают приятеля брата, который разительно отличается от их Володи. Некрасивая внешность и угрюмость наводят их на мысли о его образованности и большом уме. Чечевицын погружен в свои раздумья. Володя, как будто поддался влиянию товарища и был невесел. Шумные рождественские приготовления поделок из цветной бумаги для елки, в которые вовлечена вся семья, не привлекают школьников. Забыв про свои традиционные развлечения, Володя садится с приятелем у окна, и они шепотом ведут беседу, разглядывая географический атлас.
Оставшись наедине с сестрами Володи, Чечевицын излагает вслух свои раздумья о пампасах, мустангах, индейцах и называет себя Монтигомо Ястребиный Коготь. Девочки не понимают его странных размышлений и, чтобы выяснить, в чем дело, подслушивают разговор мальчиков перед сном. Выясняется, что приятели готовят побег в Америку и у них есть план. Старшая Катя наказывает сестрам не говорить об услышанном родителям, чтобы не сорвать планы мальчиков.
На следующий день Володя вел себя странно: ходил сам не свой, перед иконой просил защиты для мамы, обнимал отца. Наутро, когда планировался побег в Америку, старшие сестры пришли посмотреть, как это будет происходить. Чечевицын уговаривал сомневающегося Володю, расписывая прелести жизни, которая их ждет. В порыве своей увлеченности он казался девочкам очаровательным героем.
К обеду приятели не появились. Их отсутствие на ужине вызвало серьезное волнение. Мальчиков не было ни в доме, ни во дворе, ни даже в деревне. Их поиски продолжались ночью. На следующий день приятелей вернули из города. Володя лил слезы раскаяния, а Чечевицын, несмотря на порицания отца семейства Королевых, был горд и, уезжая, так и остался непреклонным защитником своей мечты
Олександр Сергійович Пушкін – великий поет, письменник, а також, просто дуже творча людина. Саме він і заслуговує того, щоб його поважати, розуміти з усією ясністю, так як в його творах присутня щирість і іноді простота, якої іноді не вистачає в реальному житті. Одне лицемірство, і заздрість.
Твір «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний…» дуже вже незвично хоча б за своїм змістом і змістом. Це твір – велика за розміром, і воно рифмовано через кожну рядок, що дуже зручно. Сенс цього твору дуже високий, і його потрібно розуміти з усією своєю ясністю, так як Пушкін в цьому вірші пише про себе, пише про те, що не всі його розуміють, а багато хто – і засуджують. Пушкін в цьому творі намагається донести до простого люду, так і до вищих чинів, що поети – теж люди, що вони грають роль в житті суспільства – дуже велику, і що не завжди їм бувають так легко, як може здатися. Пушкін зробив це вірш, що складається всього з п’яти строф – одою, а також, чимось на кшталт гімну, який має повести за собою народи, показати, що поети – люди, щось світле як маяк, який закликає до справедливості, доброти, а головне – свободи, чому дуже підвладний російський дух.
Вірш під назвою «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний…» закликає до відповідальності за свої слова і вчинки, особливо тих, хто стоїть вище простих селян і просто людей. Воно також доводить, що поети не зобов’язані тільки пестити слух людей приємною мовою і компліментами. Поети також повинні, просто зобов’язані наставляти людей на шлях істинний, показуючи в своїх творах – що правильно, і як вийти на світ чистий і праведний. Саме тому Пушкін проголошує, що йде не тільки лирою приємною пестити слух народу, але і відновлювати справедливість.
Дом Королевых охвачен суетой в ожидании приезда Володи. Появление в передней озябшего гимназиста вызывает всеобщий восторг. Из-за суматохи домашние не сразу замечают, что Володя приехал не один. Он представляет родным школьного товарища, ученика второго класса, Чечевицына.
Озноб от предрождественского мороза и тепло от согревающего чая разлились по телам мальчиков, сидящих за столом в кругу семьи Королевых. Новый человек в доме вызывает всеобщий интерес. Отец семейства за разговором о скоротечности времени выказывает простодушие и обращается к мальчику, назвав его «господин Чибисов». Сестры разглядывают приятеля брата, который разительно отличается от их Володи. Некрасивая внешность и угрюмость наводят их на мысли о его образованности и большом уме. Чечевицын погружен в свои раздумья. Володя, как будто поддался влиянию товарища и был невесел. Шумные рождественские приготовления поделок из цветной бумаги для елки, в которые вовлечена вся семья, не привлекают школьников. Забыв про свои традиционные развлечения, Володя садится с приятелем у окна, и они шепотом ведут беседу, разглядывая географический атлас.
Оставшись наедине с сестрами Володи, Чечевицын излагает вслух свои раздумья о пампасах, мустангах, индейцах и называет себя Монтигомо Ястребиный Коготь. Девочки не понимают его странных размышлений и, чтобы выяснить, в чем дело, подслушивают разговор мальчиков перед сном. Выясняется, что приятели готовят побег в Америку и у них есть план. Старшая Катя наказывает сестрам не говорить об услышанном родителям, чтобы не сорвать планы мальчиков.
На следующий день Володя вел себя странно: ходил сам не свой, перед иконой просил защиты для мамы, обнимал отца. Наутро, когда планировался побег в Америку, старшие сестры пришли посмотреть, как это будет происходить. Чечевицын уговаривал сомневающегося Володю, расписывая прелести жизни, которая их ждет. В порыве своей увлеченности он казался девочкам очаровательным героем.
К обеду приятели не появились. Их отсутствие на ужине вызвало серьезное волнение. Мальчиков не было ни в доме, ни во дворе, ни даже в деревне. Их поиски продолжались ночью. На следующий день приятелей вернули из города. Володя лил слезы раскаяния, а Чечевицын, несмотря на порицания отца семейства Королевых, был горд и, уезжая, так и остался непреклонным защитником своей мечты
Олександр Сергійович Пушкін – великий поет, письменник, а також, просто дуже творча людина. Саме він і заслуговує того, щоб його поважати, розуміти з усією ясністю, так як в його творах присутня щирість і іноді простота, якої іноді не вистачає в реальному житті. Одне лицемірство, і заздрість.
Твір «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний…» дуже вже незвично хоча б за своїм змістом і змістом. Це твір – велика за розміром, і воно рифмовано через кожну рядок, що дуже зручно. Сенс цього твору дуже високий, і його потрібно розуміти з усією своєю ясністю, так як Пушкін в цьому вірші пише про себе, пише про те, що не всі його розуміють, а багато хто – і засуджують. Пушкін в цьому творі намагається донести до простого люду, так і до вищих чинів, що поети – теж люди, що вони грають роль в житті суспільства – дуже велику, і що не завжди їм бувають так легко, як може здатися. Пушкін зробив це вірш, що складається всього з п’яти строф – одою, а також, чимось на кшталт гімну, який має повести за собою народи, показати, що поети – люди, щось світле як маяк, який закликає до справедливості, доброти, а головне – свободи, чому дуже підвладний російський дух.
Вірш під назвою «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний…» закликає до відповідальності за свої слова і вчинки, особливо тих, хто стоїть вище простих селян і просто людей. Воно також доводить, що поети не зобов’язані тільки пестити слух людей приємною мовою і компліментами. Поети також повинні, просто зобов’язані наставляти людей на шлях істинний, показуючи в своїх творах – що правильно, і як вийти на світ чистий і праведний. Саме тому Пушкін проголошує, що йде не тільки лирою приємною пестити слух народу, але і відновлювати справедливість.
Объяснение: