Составить сочинение на тему: "Если бы я был Захаром Беркотом, чтобы я пожертвовал для своего сына" Скласти твір на тему: "Якби я був Захаром Беркотом, щоб я пожертвував для свого сина"
Можна сказати, що сюжет англійського драматурга Б. Шоу навіяний давньогрецьким міфом, але проблематика п'єси значно ширша. На перший план виступає не тільки творець, а також його створіння (тому багато режисерів змінюють назву вистави — "Моя прекрасна леді"). Головний конфлікт п'єси, навіяний міфом про Пігмаліона, її дискусійний характер у питанні, наскільки одна людина має право втручатися в долю іншої людини, навіть з найкращими намірами, чи може вона, визначаючи для когось межі поведінки, сама не дотримуватися їх.
Уклавши парі, що доведуть мову й манери жалюгідної квіткарки до рівня дами з вищого суспільства, професор Хіґгінс і полковник Пікерінг спочатку й не мали гадки, що їм прийдеться дбати не тільки про зовнішність Елізи, про її вміння правильно вимовляти звуки та будувати речення. "Згадайте, що ви — людська істота, яку наділено душею й небесним даром членороздільної мови, що ваша рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона і Біблії", — кажуть Елізі.
Але мова — не тільки зовнішній прояв, форма, це, значною мірою, зміст особистості, її загальна культура, це показник не тільки щабель на соціальних сходах, але й людської гідності, душі, нарешті.
"Я тільки й думаю, що про цю дівчину і про її прокляті голосні та приголосні. Навіть втомився — стільки доводиться про неї думати. І не тільки думати, але й вивчати кожний рух її губ, її щелеп, її язика, не кажучи вже про її душу, — а це найнепорозуміліше", — проголошує Генрі Хіґґінс, але про душу Елізи, що пробудилася, про її майбутнє, про нову особистість, яку він та його друг створили, він і не подумав.
Дівчина не може повернутися до свого минулого: вона переросла роль вуличної квіткарки, як і взагалі роль продавця, служниці, компаньонки. Перед нами вишукана світська дама, яка, завдяки наданим урокам життя, вже не тільки підкоряється своєму вчителеві-творцю, а й сама удосконалює себе. її не зовсім задовольняє теперішній стан: зробивши з неї справжню леді, професор Хіґґінс забуває про елементарні закони поведінки у присутності дами — як у манерах, так і в розмові. Людська гідність Елізи обурюється проти цього, і на її бік стають і мати професора, і його домоправителька, які, до речі, раніше мирилися з вадами Хіггінса. Паростки нової душі міцніші. Раз давши людині змогу відчути своє нове становище, його вже не можна відібрати. "Я не дитина й не цуценя, і мене не можна купити шматочком цукру", — дорікає Еліза.
Але до справжнього, бажаного, хоч ще туманного майбутнього дуже далеко. Професору Хіґґінсу самому треба багато чого ще зрозуміти й... підрости до рівня прекрасної леді Елізи, до рівня його Галатеї.
Навіть старий смітникар Дуліттл, ставши жертвою необдуманих жартівливих слів професора, теж примушений змінити власну долю. Здавалося б, він у виграші, розбагатів, кинув своє непрестижне заняття, вирішив, нарешті, повінчатися, але він втратив свій вільний вибір. Йому нав'язано — не більше, не менше б життя. "Що він зі мною зробив? Згубив мене. Зв'язав мене й віддав у лапи буржуазної моралі", — скаржиться Дуліттл.
Звичайно, це питання й досі є предметом дискусії, містить у собі чималу проблему, але в цьому актуальність твору видатного драматурга. Б. Шоу не стільки говорить про можливості творця, автора шедевра, скільки про його відповідальність за власний витвір, про те, що його власна душа повинна бути чистою і вчинки — навіть у дрібницях — високоморальні.
Сказки Шергина имеют особую природу. Шергинская сказка – это сказка литературная, тесно связанная с народным искусством. Это своего рода фольклорно-литературная сказка.
- Как же Шергин сказки писал и сказывал?
Шергин сказки свои не записывал, а сначала рассказывал. Шергин был настоящим сказителем. Он ценил устное слово. Он мог не только рассказывать, но и петь свои произведения. “И только каждое словечко на место становилось, переносил он сказку на бумагу. Помнил он свои истории от первой буквы до последней. Бывало сидит Борис Викторович у печки, сказку сказывает, а на коленях у него кот калачиком свернулся. Вполглаза смотрит, вполуха слушает... А чудеса-то, чудеса в сказках шергинских, как чёрный жемчуг, пригоршнями рассыпаны”.[2] Слова в сказках удивительные, яркие.
Шергин создаёт оригинальный сказочный цикл “Шиш московский”.
- Кто герой этих сказок Шергина? Каким он предстаёт перед читателем?
(Это весёлый Шиш. Он озорной, непослушный. Шергин говорит о нём: “Братья – мужики степенные, а он – как Саврас без узды”. Саврасый – это лошадиная масть. Раньше лошадей такой масти называли Саврасками. Если нет у Савраски узды, значит, он свободен. Вот таким и предстаёт Шиш в сказках Шергина – Саврас без узды. Он неуправляемый.)
- Откуда Шиш взялся в сказках Шергина?
(В годы Ивана Грозного шишами называли бродяг, бывших беглых холопов. “Жестокие налоги, жестокая барщина заставляли крестьян убегать от помещиков, жечь усадьбы”.[3] Прототипом шергинского Шиша послужил Шиш из народных сказок, широко бытовавших в Шергин собрал более ста сказок о Шише. В его обработках Шиш представлен весёлым и радостным.)
Можна сказати, що сюжет англійського драматурга Б. Шоу навіяний давньогрецьким міфом, але проблематика п'єси значно ширша. На перший план виступає не тільки творець, а також його створіння (тому багато режисерів змінюють назву вистави — "Моя прекрасна леді"). Головний конфлікт п'єси, навіяний міфом про Пігмаліона, її дискусійний характер у питанні, наскільки одна людина має право втручатися в долю іншої людини, навіть з найкращими намірами, чи може вона, визначаючи для когось межі поведінки, сама не дотримуватися їх.
Уклавши парі, що доведуть мову й манери жалюгідної квіткарки до рівня дами з вищого суспільства, професор Хіґгінс і полковник Пікерінг спочатку й не мали гадки, що їм прийдеться дбати не тільки про зовнішність Елізи, про її вміння правильно вимовляти звуки та будувати речення. "Згадайте, що ви — людська істота, яку наділено душею й небесним даром членороздільної мови, що ваша рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона і Біблії", — кажуть Елізі.
Але мова — не тільки зовнішній прояв, форма, це, значною мірою, зміст особистості, її загальна культура, це показник не тільки щабель на соціальних сходах, але й людської гідності, душі, нарешті.
"Я тільки й думаю, що про цю дівчину і про її прокляті голосні та приголосні. Навіть втомився — стільки доводиться про неї думати. І не тільки думати, але й вивчати кожний рух її губ, її щелеп, її язика, не кажучи вже про її душу, — а це найнепорозуміліше", — проголошує Генрі Хіґґінс, але про душу Елізи, що пробудилася, про її майбутнє, про нову особистість, яку він та його друг створили, він і не подумав.
Дівчина не може повернутися до свого минулого: вона переросла роль вуличної квіткарки, як і взагалі роль продавця, служниці, компаньонки. Перед нами вишукана світська дама, яка, завдяки наданим урокам життя, вже не тільки підкоряється своєму вчителеві-творцю, а й сама удосконалює себе. її не зовсім задовольняє теперішній стан: зробивши з неї справжню леді, професор Хіґґінс забуває про елементарні закони поведінки у присутності дами — як у манерах, так і в розмові. Людська гідність Елізи обурюється проти цього, і на її бік стають і мати професора, і його домоправителька, які, до речі, раніше мирилися з вадами Хіггінса. Паростки нової душі міцніші. Раз давши людині змогу відчути своє нове становище, його вже не можна відібрати. "Я не дитина й не цуценя, і мене не можна купити шматочком цукру", — дорікає Еліза.
Але до справжнього, бажаного, хоч ще туманного майбутнього дуже далеко. Професору Хіґґінсу самому треба багато чого ще зрозуміти й... підрости до рівня прекрасної леді Елізи, до рівня його Галатеї.
Навіть старий смітникар Дуліттл, ставши жертвою необдуманих жартівливих слів професора, теж примушений змінити власну долю. Здавалося б, він у виграші, розбагатів, кинув своє непрестижне заняття, вирішив, нарешті, повінчатися, але він втратив свій вільний вибір. Йому нав'язано — не більше, не менше б життя. "Що він зі мною зробив? Згубив мене. Зв'язав мене й віддав у лапи буржуазної моралі", — скаржиться Дуліттл.
Звичайно, це питання й досі є предметом дискусії, містить у собі чималу проблему, але в цьому актуальність твору видатного драматурга. Б. Шоу не стільки говорить про можливості творця, автора шедевра, скільки про його відповідальність за власний витвір, про те, що його власна душа повинна бути чистою і вчинки — навіть у дрібницях — високоморальні.
Объяснение:
Сказки Шергина имеют особую природу. Шергинская сказка – это сказка литературная, тесно связанная с народным искусством. Это своего рода фольклорно-литературная сказка.
- Как же Шергин сказки писал и сказывал?
Шергин сказки свои не записывал, а сначала рассказывал. Шергин был настоящим сказителем. Он ценил устное слово. Он мог не только рассказывать, но и петь свои произведения. “И только каждое словечко на место становилось, переносил он сказку на бумагу. Помнил он свои истории от первой буквы до последней. Бывало сидит Борис Викторович у печки, сказку сказывает, а на коленях у него кот калачиком свернулся. Вполглаза смотрит, вполуха слушает... А чудеса-то, чудеса в сказках шергинских, как чёрный жемчуг, пригоршнями рассыпаны”.[2] Слова в сказках удивительные, яркие.
Шергин создаёт оригинальный сказочный цикл “Шиш московский”.
- Кто герой этих сказок Шергина? Каким он предстаёт перед читателем?
(Это весёлый Шиш. Он озорной, непослушный. Шергин говорит о нём: “Братья – мужики степенные, а он – как Саврас без узды”. Саврасый – это лошадиная масть. Раньше лошадей такой масти называли Саврасками. Если нет у Савраски узды, значит, он свободен. Вот таким и предстаёт Шиш в сказках Шергина – Саврас без узды. Он неуправляемый.)
- Откуда Шиш взялся в сказках Шергина?
(В годы Ивана Грозного шишами называли бродяг, бывших беглых холопов. “Жестокие налоги, жестокая барщина заставляли крестьян убегать от помещиков, жечь усадьбы”.[3] Прототипом шергинского Шиша послужил Шиш из народных сказок, широко бытовавших в Шергин собрал более ста сказок о Шише. В его обработках Шиш представлен весёлым и радостным.)
- А вот и он. Что же он нам расскажет?