Був чудовий літній день. Сонечко сяяло на все небо, яке було без єдиної хмаринки. Вітерець майже не дув і був не відчутний.
Андрій та його дрізі вирішили піти на прогулянку. Діти повідомили батьків, але нашого героя не відпустили. Тоді він вирішив піти хитрістю: попросив дати йому якусь роботу, а в замін йому дозволять вийти. Мати погодилася, і вирішила дати хлопцю попрасувати його речі. Звичайно, юнак робив це нашвидкуруч і будь-як. І ось, "доробивши" справу, Андрій поспіхом виходить з рідної оселі. Друзі питають, чому так довго і товариш все розповідає. Малеча трохи поглузувала з нього, але один друг вирішив поцікавитися, чи вимкнув хлопець праску. Андрій заперечно відповів, махнув рукою і сказав: "Мама вимкне!", і всі пішли по стежині в парк. І, як в страшному кошмарі, мати Андрія теж пішла з дому, при чому ще перед Андрієм.
Праска почала пропікати одежу, що спричинило пожежу. Запах поширився на всю квартиру. Сусід, який вийшов на балкон, почув запах горілого, і вирішив зателефонувати хазяйці квартири, мамі Андрія.
Почувши слова, про дим, жінка зразу зрозуміла в чому проблема, сказала зателефонувати в пожежну службу, а сама ринула додому.
Приїхавши, рятувальники встигли перешкодити великій пожежі.
Незабаром повернувся Андій, і побачивши всю картину, не знав де дітися. Друг, попередивший про небезпеку розповів, що почувши про невимкнену праску, зразу написав батькам, щоб через декілька хвилин пішли подивитися, чи нема горілого запаху.
Свой творческий дом - театр Островского - драматург населил новыми для русской литературы и русской сцены людьми: купцами, мещанами, изобретателями-самоучками, «талантами и поклонниками» - артистами, зрителями, почитателями театра и меценатами. На сцене кипели нешуточные страсти вокруг наследства и «доходного места», судьбы «бесприданницы», чести и достоинства. Островский на глазах изумлённой публики ставил и смело решал проблему истинной веры в Бога и ханжества. О чём бы ни писал А.Н. Островский, в конечном счёте он говорил о добре и зле, о великой силе любви, он говорил о Человеке и человечках. Он считал, что человек сам себя утверждает, но может покориться обстоятельствам и не состояться. Потому-то и привлекали режиссёров, актёров, зрителей его пьесы: в каждой из них билась, бурлила, кипела настоящая, непридуманная жизнь.И вдруг перед читателями, критиками, деятелями театра предстаёт совершенно неожиданный, новый Островский - поэт, создатель романтической сказки о любви, написанной не просто в стиле, но, что более важно, - в духе устной народной поэзии. Островский дарит русской литературе «Снегурочку».Работа над пьесой шла в 1873 году. Поначалу новая вещь называлась «Девушка-Снегурочка» и действие в ней должно было развиваться несколько иначе, чем в окончательном варианте, -не было царства берендеев и их поклонения солнцу, в роли жениха выступал Иван-царевич, в событиях участвовал ду-рак-Авоська и т.д. От всего этого в окончательном варианте драматург отказался, и пьеса от этого выиграла.Для писателя на этот раз всё было внове: сюжет требовал глубоких знаний и понимания русского устного народного творчества, быта, жизни, содержания и смысла старинных обрядов, преданий, верований древнего человека; поэтическая форма (фольклорный эпос не рассказывался, а пелся) - естественного, удобного для исполнения ритма и стихотворного размера. Островский в качестве образца взял для себя лучшие поэтические летописные памятники. И не ошибся. «Ритм, кажется, подходит к словам, я его извлёк из поэмы XII века - „Слово о полку Игоревом”», - писал он П.И. ЧайковскомуРеакция публики на новую вещь Островского в литературных кругах была неоднозначной. «Снегурочку» приняли не сразу, ибо не поняли новаторства драматурга. Критика привыкла, что в предыдущих своих вещах Островский выступал как обличитель, и они обвинили писателя чуть ли не в измене «передовому» демократическому направлению.Островский намеревался опубликовать «Снегурочку» в редактируемом Н.А. Некрасовым журнале «Отечественные записки» там вышли почти все его предыдущие пьесы. И вдруг - решительное неприятие Некрасовым новой вещи, да ещё в обидной, оскорбительной для автора форме. Bor что писал по этому поводу сам Островский в письме к Некрасову 25 апреля 1873 года: «Я просил Вас прочесть „Снегурочку”, сказать мне искренне Ваше мнение о ней и оценить мой труд, - и не без волнения я ждал Вашего ответа; а вчера получил от Вас приговор моему новому произведению, который, если бы я уже не имел от многих лиц, уважаемых мною, других отзывов, мог бы привести меня в отчаяние. Я... в этом произведении выхожу на новую дорогу, жду от Вас совета или привета и получаю короткое, сухое письмо, в котором Вы цените новый, дорогой мне труд так дёшево, как никогда ещё не ценили ни одного моего заурядного произведения...» И пьеса была опубликована в журнале «Вестник Европы».Здесь «Снегурочка» была воспринята восторженно. Редактор журнала М.М. Стасюлевич писал: «Мы удивлялись: и силе фантазии, и покорности ей со стороны языка. Вы превосходно изучили наш сказочный мир и воспроизвели его так искусно, что видишь и слышишь какой-то реальный мир».
Объяснение:
Був чудовий літній день. Сонечко сяяло на все небо, яке було без єдиної хмаринки. Вітерець майже не дув і був не відчутний.
Андрій та його дрізі вирішили піти на прогулянку. Діти повідомили батьків, але нашого героя не відпустили. Тоді він вирішив піти хитрістю: попросив дати йому якусь роботу, а в замін йому дозволять вийти. Мати погодилася, і вирішила дати хлопцю попрасувати його речі. Звичайно, юнак робив це нашвидкуруч і будь-як. І ось, "доробивши" справу, Андрій поспіхом виходить з рідної оселі. Друзі питають, чому так довго і товариш все розповідає. Малеча трохи поглузувала з нього, але один друг вирішив поцікавитися, чи вимкнув хлопець праску. Андрій заперечно відповів, махнув рукою і сказав: "Мама вимкне!", і всі пішли по стежині в парк. І, як в страшному кошмарі, мати Андрія теж пішла з дому, при чому ще перед Андрієм.
Праска почала пропікати одежу, що спричинило пожежу. Запах поширився на всю квартиру. Сусід, який вийшов на балкон, почув запах горілого, і вирішив зателефонувати хазяйці квартири, мамі Андрія.
Почувши слова, про дим, жінка зразу зрозуміла в чому проблема, сказала зателефонувати в пожежну службу, а сама ринула додому.
Приїхавши, рятувальники встигли перешкодити великій пожежі.
Незабаром повернувся Андій, і побачивши всю картину, не знав де дітися. Друг, попередивший про небезпеку розповів, що почувши про невимкнену праску, зразу написав батькам, щоб через декілька хвилин пішли подивитися, чи нема горілого запаху.
Тож застережливість одної людини, може багатьох