Составьте его сложный план, описывая действия и мысли героя. Когда на следующее утро, после ночи в мелких нелепых снах, вовсе не относившихся к его горю, Слепцов вышел на холодную веранду, так весело выстрелила под ногой половица, и на беленую лавку легли райскими ромбами отраженья цветных стекол. Дверь поддалась не сразу, затем сладко хряснула, и в лицо ударил блистательный мороз. Песком, будто рыжей корицей, усыпан был ледок, облепивший ступени крыльца, а с выступа крыши, остриями вниз. свисали толстые сосули, сквозящие зеленоватой синевой. Сугробы подступали к самым окнам флигеля, плотно держали в морозных тисках оглушенное деревянное строеньице. Перед крыльцом чуть вздувались над гладким снегом белые купола клумб, а дальше сиял высокий парк, где каждый черный сучок окаймлен был серебром, и елки поджимали зеленые лапы под пухлым и сверкающим грузом.
Слепцов, в высоких валенках, в полушубке с каракулевым воротником, тихо зашагал по прямой, единственной расчищенной тропе в эту ослепительную глубь. Он удивлялся, что еще жив, что может чувствовать, как блестит снег, как ноют от мороза передние зубы. Он заметил даже, что оснеженный куст похож на застывший фонтан, и что на склоне сугроба - песьи следы, шафранные пятна, прожегшие наст. Немного дальше торчали столбы мостика, и тут Слепцов остановился. Горько, гневно столкнул с перил толстый пушистый слой. Он сразу вспомнил, каким был этот мост летом. По склизким доскам, усеянным сережками, проходил его сын, ловким взмахом сачка срывал бабочку, севшую на перила. Вот он увидел отца. Неповторимым смехом играет лицо под загнутым краем потемневшей от солнца соломенной шляпы, рука теребит цепочку и кожаный кошелек на широком поясе, весело расставлены милые, гладкие, коричневые ноги в коротких саржевых штанах, в промокших сандалиях. Совсем недавно, в Петербурге, - радостно, жадно поговорив в бреду о школе, о велосипеде, о какой-то индийской бабочке, - он умер, и вчера Слепцов перевез тяжелый, словно всею жизнью наполненный гроб, в деревню, в маленький белокаменный склеп близ сельской церкви.
Было тихо, как бывает тихо только в погожий, морозный день. Слепцов, высоко подняв ногу, свернул с тропы и, оставляя за собой в снегу синие ямы, пробрался между стволов удивительно светлых деревьев к тому месту, где парк обрывался к реке. Далеко внизу, на белой глади, у проруби, горели вырезанные льды, а на том берегу, над снежными крышами изб, поднимались тихо и прямо розоватые струи дыма. Слепцов снял каракулевый колпак, прислонился к стволу. Где-то очень далеко кололи дрова,- каждый удар звонко отпрыгивал в небо,- а над белыми крышами придавленных изб, за легким серебряным туманом деревьев, слепо сиял церковный крест.
Лукаш - один із головних героїв драми - феєрії. Він гарний, працьовитий, душевний сільський парубок, закоханий у прекрасне. Після смерті батька, він з матір'ю перебирається жити в ліс до дядька Лева. Він навчає небожа лісових законів,попереджає, щоб той не нарушав їх ні за яких обставин. Дядько Лев знайшов спільну мову і з лісовими, і з водяними, і з степовими духами, тому вони не тільки не шкодять йому, а, деколи, й допомагають. Лукаш грає на сопілці і його спів пробуджує від зимового сну Мавку. Лише людина з чистим серцем може творити таку мелодію. Мавка не знає, що її турбує в цьому співі, проте Лісовик застерігає не вірити людям. На перший погляд, здається, що застереження Лісовика безпідставні, бо такий хлопець, як Лукаш, не може принести біди Мавці, проте пізніше ми бачимо, що це не так. Бажання свавільної матері і вміло роставлені сіті Килини змушують хлопця зрадити те світле почуття, яке зародилося в його серці до лісової дівчини. Він легко піддався спокусі і дуже гірко поплатився за свою легковажність. А після смерті дядька Лева взагалі нарушає всі лісові закони. Хлопець стає безвольним, слабким, байдужим чоловіком, якого Лісовик перетворює у вовкулаку. Палке кохання Мавки і її вмовляння Лісовика вернути назад людську подобу коханому, не приносять облегшення Лукашеві.Він мов неприкаяний бродить стежками, де колись ступали Мавчині ноги і страждає за своє зраджене кохання. Зустрівшись із тінню дівчини, хлопець із гіркотою висловлює свій біль і жаль, що він став причиною її смерті.Проте слова, що вона має в серці те, що не вмирає, заспокоюють Лукаша і приносять в його серце довгоочікуваний спокій. Він знов бере до рук свою сопілку і звідти лине давно забута мелодія. Сніжинки повільно опускаються на його голову, руки, вії... проте Лукаш щасливий...
Объяснение:
Лукаш - один із головних героїв драми - феєрії. Він гарний, працьовитий, душевний сільський парубок, закоханий у прекрасне. Після смерті батька, він з матір'ю перебирається жити в ліс до дядька Лева. Він навчає небожа лісових законів,попереджає, щоб той не нарушав їх ні за яких обставин. Дядько Лев знайшов спільну мову і з лісовими, і з водяними, і з степовими духами, тому вони не тільки не шкодять йому, а, деколи, й допомагають. Лукаш грає на сопілці і його спів пробуджує від зимового сну Мавку. Лише людина з чистим серцем може творити таку мелодію. Мавка не знає, що її турбує в цьому співі, проте Лісовик застерігає не вірити людям. На перший погляд, здається, що застереження Лісовика безпідставні, бо такий хлопець, як Лукаш, не може принести біди Мавці, проте пізніше ми бачимо, що це не так. Бажання свавільної матері і вміло роставлені сіті Килини змушують хлопця зрадити те світле почуття, яке зародилося в його серці до лісової дівчини. Він легко піддався спокусі і дуже гірко поплатився за свою легковажність. А після смерті дядька Лева взагалі нарушає всі лісові закони. Хлопець стає безвольним, слабким, байдужим чоловіком, якого Лісовик перетворює у вовкулаку. Палке кохання Мавки і її вмовляння Лісовика вернути назад людську подобу коханому, не приносять облегшення Лукашеві.Він мов неприкаяний бродить стежками, де колись ступали Мавчині ноги і страждає за своє зраджене кохання. Зустрівшись із тінню дівчини, хлопець із гіркотою висловлює свій біль і жаль, що він став причиною її смерті.Проте слова, що вона має в серці те, що не вмирає, заспокоюють Лукаша і приносять в його серце довгоочікуваний спокій. Він знов бере до рук свою сопілку і звідти лине давно забута мелодія. Сніжинки повільно опускаються на його голову, руки, вії... проте Лукаш щасливий...
Объяснение: