Повість М. Стельмаха вся виросла на глибокій народній основі, самий її характер пов'язаний з рідною природою, з піснею і казкою.
Юрій Лукін
Іноді я замислююсь над тим, що, ставши дорослим, обов'язково буду згадувати своє дитинство. А раптом стану відомим письменником чи режисером? Чи є у моєму житті щось цікаве, про що можна розповісти через 20, 30 років? Може, напишу книжку про літні подорожі до Криму? А може, про наші з друзями пригоди? А можливо, зняти фільм про шкільні будні, адже і в них є чимало веселого? Думаєте, це буде нікому не цікаво? А ось у повісті М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять", яку ми нещодавно вивчали на уроках української літератури, автор дуже цікаво розповів про своє дитинство, взаємини з однолітками та дорослими.
Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем'ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах. жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.З великою любов'ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).
Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою "Космографія". Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п'єсу.
Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою.
"Прямо над нашою хатою пролітають лебеді" — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: "Гуси-лебеді летять ... над моїм дитинством, ... над моїм життям!"
Основная проблема романа Лермонтова «Герой нашего времени» чётко определена автором в предисловии: он рисует «современного человека, каким он его понимает». Его герой – «портрет, составленный из пороков всего нашего поколения». Внутренний мир персонажа раскрывается в его непосредтвенном развитии, во всей последовательности происходящих в жизни героя событий. «История души человеческой раскрытия внутреннего мира героя. Произведение интересно в композиционном плане. Структура «Героя нашего времени» - тонкий художественный приём, который, наряду с системой образов героев, особенностями языка, подчинён раскрытию образа Григория Александровича Печорина – героя своего времени.. Роман составляют пять самостоятельных глав, объединённых фигурой Печорина, авторской идеей. Лермонтов не случайно нарушает хронологическую последовательность повествования. Подчёркнутая «разорванность» повествования и смена рассказчика (автор – Максим Максимыч - Печорин) постепенно открывают героя читателю, постепенно переходя от внешнего к внутреннему. По какой же причине автор завершает произведение новеллой «Фаталист»? Название определяет главную мысль заключительной части: речь пойдёт о вере в судьбу. Фатализм (в словаре Даля) - судьба, рок в смысле предопределенья, неизбежной, предназначенной провиденьем будущности.Фатали?сты отрицают свободу воли человека и ответ его за дела. Повествование в этой главе ведётся от лица главного героя. Печорин, размышляя о предопределении, вспоминая юношеские мечты или принимая решение в момент опасности, обнажает перед читателем свою душу, раскрывает свой сложный и противоречивый внутренний мир. Кто может точнее описать сокровенные мысли человека, кроме него самого? Оставаясь наедине с собой, нет необходимости лгать, маскировать чувства, играть роль. Новеллу условно можно разделить на две основные части. Первая посвящена игре в русскую рулетку. «Может ли человек своевольно располагать своею жизнью, или каждому из нас заранее назначена роковая минута» - вот главный вопрос спора. Основное внимание здесь уделено поручику Вуличу. В поступках и высказываниях Печорина, как и в предыдущих главах, есть то, что кажется жестоким и эгоистичным. Так, он предлагает пари, ставкой которого становится жизнь поручика Вулича. Ощущая печать смерти на лице Вулича, Печорин с хладнокровной уверенностью делится своей мыслью: «Вы ненче умрёте!» Во второй части главным героем выступает Печорин. Он с тем же присущим его характеру хладнокровием, смелостью сам решает бросить вызов судьбе и, рискуя жизнью, обезвреживает разъярившегося казака. Смерть Вулича предначертана. То есть рок отрицать нельзя Но как бы ни была сильна вера в судьбу, нужно всегда пытаться действовать. Человек вмешаться в ход задуманного свыше. Иначе не будет развития. То же касается всего общества. Именно в этой главе мы отчётливо слышим голос автора, отражающийся в мыслях героя. Печорин, размышляя о своей жизни, находит в ней много общего с судьбой целого поколения: «мы не более к великим жертвам ни для блага человечества, ни даже для собственного нашего счастья, потому что знаем его невозможность и равнодушно переходим от сомнения к сомнению». Печорин, как нигде более, предстаёт здесь глубоко мыслящим человеком, ищущим в своей душе ответы на вопросы. Не случайно повесть «Фаталист» завершает роман. Она более остальных наполнена глубочайшими философским смыслом.
Повість М. Стельмаха вся виросла на глибокій народній основі, самий її характер пов'язаний з рідною природою, з піснею і казкою.
Юрій Лукін
Іноді я замислююсь над тим, що, ставши дорослим, обов'язково буду згадувати своє дитинство. А раптом стану відомим письменником чи режисером? Чи є у моєму житті щось цікаве, про що можна розповісти через 20, 30 років? Може, напишу книжку про літні подорожі до Криму? А може, про наші з друзями пригоди? А можливо, зняти фільм про шкільні будні, адже і в них є чимало веселого? Думаєте, це буде нікому не цікаво? А ось у повісті М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять", яку ми нещодавно вивчали на уроках української літератури, автор дуже цікаво розповів про своє дитинство, взаємини з однолітками та дорослими.
Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем'ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах. жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.З великою любов'ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).
Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою "Космографія". Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п'єсу.
Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою.
"Прямо над нашою хатою пролітають лебеді" — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: "Гуси-лебеді летять ... над моїм дитинством, ... над моїм життям!"