Современный исследователь В.Кантор пишет об Обломове: "Идиллия невозможна, она в этом мире, паразитарна -- вот о чём предупреждал писатель. Мечты о счастье, не подкреплённые делом, трезвым экономическим расчётом, по сути, безнравственны, ибо могут привести только к тотальному разорению. Путь Обломова бесперспективен, в конце только закукливание, переходящее в Вечный сон."
Как вы понимаете слова учёного, согласны ли с ними,обоснуйте свою точку зрения
Павло Глазовий народився ЗО серпня 1922 року в так званому історичному козацькому Дикому полі у смт Новоскалювата (тодішня Кіровоградщина) Миколаївської області у родині хлібороба. Його предки носили козацьке прізвище Окань. Але, напевно, хтось із багатого роду змінив його з «ока» на «глаз», щоб отримати якісь привілеї. Існує версія, що слово «Окань» пов'язане з мірою довжини в Київській Русі.
11-річним хлопчаком Павло пережив голодомор. У страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.
Після восьмирічки закінчив педучилище в Новомосковську Дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. Один рік попрацював учителем молодших класів. В армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із ВНЗ після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. Це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта.
Згодом потрапив у блокадний Ленінград, нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда». Звичайно, солдатам давали більший пайок, ніж цивільному населенню, але набідувалися й вони добряче. Після блокади Павло став недобачати на ліве око, у нього був ледь помітний крововилив, а в окулярах на тому боці — сильніше скельце. Це — наслідок незначного опіку під час рятування дітей із підвалів, що не добігли до катакомб, адже недалеко у склад боєприпасів потрапила бомба.
І після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, не черкає пером, описуючи трагічні сторінки воєнних лихоліть, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.
Вищу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «Перець», згодом — заступником головного редактора журналу «Мистецтво».
Був членом Спілки письменників України з 1968 р. Автор поеми «Слався, Вітчизно моя!», 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей. Заслужений діяч мистецтв України (1993). Нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня (1997).
Помер Павло Глазовий 2004 р.
Його гумористичні та сатиричні твори, особливо народні усмішки, знають мільйони українців по обидва боки океану. Життя письменника було сповнене болю за рідну землю, її природу, мову, історію, мистецтво... Постать визначного українського сміхованця Павла Прокоповича Глазового ще розкриється своєю багатогранністю в майбутніх дослідженнях науковців-критиків. У виконанні маститих та молодих артистів естради, що працюють у розмовному жанрі, заграє новими барвами його творчий доробок. Він був лауреатом Літературної премії імені Остапа Вишні, проте не став чомусь ще за життя «шевченківським лауреатом». Можливо, цей заслужений титул біля імені видатного українця незабаром допишуть, проте вже посмертно
Бесполезно
Объяснение:
1. а) Раневская и Гаев - в богатые помещики. Однако Раневская попала в долговую яму и лишилась дачи во Франции, а теперь приходится выставлять вишневый сад на торги.
б) Раневская и Гаев переживают о вишневом саде, который им приходится продавать. Продажа вишневого сада олицетворяет смену времен, разрушение "дворянских гнезд".
в)"Вот слезоточивая Раневская и другие бывшие хозяева "Вишневого сада" - эгоистичные, как дети, и дряблые, как старики. Они опоздали вовремя умереть и ноют, ничего не видя вокруг себя, ничего не понимая, - паразиты, лишенные силы снова присосаться к жизни " - М. Горький довольно нелестно отзывается о хозяевах сада, называя их бес но его слова справедливы, ведь все, кто переживал за сад, на самом деле не предпринимал ничего, чтобы его Инфантильный и несерьезный Гаев только обещает его Раневская плачется, а потом вдруг вспоминает об остывшем кофе:“Видит бог, я люблю родину, люблю нежно, я не могла смотреть из вагона, все плакала. (Сквозь слезы.) Однако же надо пить кофе”
2. Лопахин - хищный предприниматель, который стремится заполучить видит в вишневом саде не красоту, а лишь прибыль. Он охвачен жаждой мести за своих крепостных предков, которые работали не покладая рук в этом вишневом саде. Его план, озвученный им в начале, сбывается, и в финале произведения слышны звуки топора по дереву - вишневый сад вырубают.
3. Чехов описывает Трофимова как сторонника новых идей, он живет верой в лучшее будущее России. Однако автор не идеализирует героя, так как сам Чехов с сомнением оценивал революционные идеи нового поколения. Трофимова называют "недотепой", "лысым барином" другие персонажи пьесы. По факту Петя только говорит громкие речи ("Вперёд! Мы идём неудержимо к яркой звезде, которая горит там, вдали! Вперёд! Не отставай, друзья!"), но больше не предпринимает никаких действий. Рассеянный Трофимов всю пьесу лишь искал свои калоши. Так, образ "вечного студента" получился расплывчатым из-за его противоречивости.