Бежин луг" - рассказ И. С. Тургенева, вошедший в сборник "Записки охотника". В период создания этого проводил много времени в деревне. Основными его собеседниками были охотники, которые сильно отличались от остальных сельских жителей. Именно эти рассказы, а также удивительная природа и послужили вдохновением для создания цикла "Записки охотника". Рассказ "Бежин луг" - небольшое по объему произведение, изобилующее описаниями прекрасных и безмятежных русских пейзажей.
Начинается повествование с того, что в один теплый июльский день охотник теряется в лесу. Долго он блуждает по неизвестным тропинкам, но найти дорогу домой так и не может. Уже совсем отчаявшись и чуть было не упав в обрыв, охотник вдруг замечает костер. Откуда ни возьмись, навстречу ему с лаем выбегают две большие собаки, а следом за ними - деревенские мальчики. Охотник узнает, что ребята пришли ночью пасти лошадей, так как днем животным не дают покоя насекомые и жара.
Скромно устроившись под кустом рядом с костром, путник делает вид, что спит, хотя на самом деле он наблюдет за мальчиками. Охотник не хочет их стеснять, поэтому и не показывает, что все видит и слышит. Ребята, немного расслабившись, возобновляют прерванное общение. Звенит и переливается их голосами Бежин луг. вот примерно
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!”.
Бежин луг" - рассказ И. С. Тургенева, вошедший в сборник "Записки охотника". В период создания этого проводил много времени в деревне. Основными его собеседниками были охотники, которые сильно отличались от остальных сельских жителей. Именно эти рассказы, а также удивительная природа и послужили вдохновением для создания цикла "Записки охотника". Рассказ "Бежин луг" - небольшое по объему произведение, изобилующее описаниями прекрасных и безмятежных русских пейзажей.
Начинается повествование с того, что в один теплый июльский день охотник теряется в лесу. Долго он блуждает по неизвестным тропинкам, но найти дорогу домой так и не может. Уже совсем отчаявшись и чуть было не упав в обрыв, охотник вдруг замечает костер. Откуда ни возьмись, навстречу ему с лаем выбегают две большие собаки, а следом за ними - деревенские мальчики. Охотник узнает, что ребята пришли ночью пасти лошадей, так как днем животным не дают покоя насекомые и жара.
Скромно устроившись под кустом рядом с костром, путник делает вид, что спит, хотя на самом деле он наблюдет за мальчиками. Охотник не хочет их стеснять, поэтому и не показывает, что все видит и слышит. Ребята, немного расслабившись, возобновляют прерванное общение. Звенит и переливается их голосами Бежин луг. вот примерно
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!”.
Подробнее - на -
Объяснение: