Китай не тільки далекий від нас за відстанню, а й так само далекий своєю культурою. Інша нація, інші традиції та звичаї, ми різні з цим народом навіть у дрібницях. Але духовний світ українців багато в чому схожий на духовний світ Піднебесної. Хоча свої думки можна виражати по-різному, та від цього їх схожість не щезне. Саме тому в глибині душі ми добре розуміємо мистецтво цієї країни з великою історією і культурою, одним з представників якої є і відомий китайський поет Ду Фу.
У багатьох своїх поетичних творах Ду Фу підіймає тему війни і миру, тему життя і смерті. Це цілком зрозуміло, адже на долю поета випало багато важких випробувань. Він випив гірку чашу, до країв наповнену боями, заколотами, бунтами, немилістю імператора, скитаннями, нестатками, відірваністю від родини і всього того, що було йому дорогим. Цією тепкою настоянкою просякнуте усе життя Ду Фу, уся його творчість. У своїх віршах поет виливав свою спрагу за мирними часами, ностальгію за рідними краями, печаль і тугу за сім’єю.
У своєму вірші «Пісня про хліб і шовк» Ду Фу докоряє своєму невидимому співрозмовнику, що хоч в країні тисячі маленьких і великих міст, в жодному з них немає миру та злагоди. Майже кожне місто має своє військо, яке замість того, щоб засіювати поля, засіює рідну землю болем і смертю. Поет запитує: коли ж закінчаться ці руйнівні часи, коли ж знову люди займуться шовківництвом і знов у почнуть співати? І що ж треба зробити, щоб так залишалося вічно, та й взагалі, можливе таке, чи ні? Такі патріотичні запитання звучать у багатьох його поетичних творах, а в інших можна прочитати їх між рядків.
Немало віршів Ду Фу присвятив своїм рідним і близьким. Серед цих віршів і поезія «При місяці згадую брата». Поет ігає, як переливаються роси у місячному сяйві і згадує, що таку саму картину бачив колись давно і в рідних краях, де пройшло його дитинство, краях, до яких шлях закритий назавжди. Своїм знайомим блиском краплі роси викликають у автора невимовну журбу за тими, з ким його на все життя розлучила війна.
Історія нашої рідної України, як і історія Китаю, має немало слідів, що залишилися після кривавих війн. Українці не з чуток знають, що таке війна, що таке біль та туга за рідними, що таке повоєнне спустошення. Ці знання передаються нам із покоління в покоління на генетичному рівні, тому почуття та мотиви творів Ду Фу добре зрозумілі нашим співвітчизникам, вони дуже схожі на ті, якими насичували свої віршу найвідоміші і найталановитіші українські поети.
Відомо, що розуміння самого себе приходить через розуміння інших. Заглибившись в символи і образи поетичної творчості Ду Фу, ми отримуємо шанс зрозуміти інших і побачити самих себе.
1. Первая встреча В первую встречу Раскольников приходит к Соне домой в ее комнату. Герои разговаривают о мачехе Сони, Катерине Ивановне, и ее детях, а также беседуют о Боге. Соня не выдерживает цинизма Раскольникова и начинает плакать. В ответ на это молодой человек внезапно падает перед ней на колени. Затем Соня читает Раскольникову отрывок из Евангелия о воскресении Лазаря. После чтения молодой человек говорит, что теперь он и Соня должны быть вместе, потому что они очень похожи. Соня не понимает загадочные слова Раскольникова. Уходя, молодой человек говорит, что, вероятно, придет снова, чтобы рассказать, кто убил старуху-процентщицу и ее сестру Лизавету.
2. Вторая встреча Во вторую встречу Раскольников снова приходит к Соне в гости. Эта встреча случается в день похорон отца Сони, чиновника Мармеладова. Раскольников, как и обещал ранее, заводит разговор о том, кто убил старуху-процентщицу и Лизавету. Он не говорит прямо, а делает намеки. Соня понимает, что Раскольников и есть убийца. Узнав страшную правду о своем друге, Соня не отворачивается от него, а, напротив, сочувствует и сопереживает ему. В эту встречу Раскольников объясняет Соне причины своего преступления и рассказывает о своей теории. После своего откровения Раскольников просит у Сони совета о том, что ему теперь делать. Соня советует ему покаяться. Однако Раскольников не готов к этому шагу. На этом заканчивается вторая встреча героев.
3. Третья встреча Третья встреча Сони и Раскольникова происходит перед тем, как главный герой является с повинной в контору. Эта встреча также проходит в комнате Соне. Девушка надевает на Раскольникова крест и просит его перекреститься "хотя бы раз". Раскольников соглашается. Он волнуется, но пытается скрыть волнение под маской нахальства и пренебрежения. После этого он, не прощаясь, уходит один, однако Соня незаметно идет следом за ним. Сначала Раскольников идет на перекресток, где встает на колени перед народом. После этого он отправляется в контору. В конторе он трусит и не решается признаться в преступлении. Выйдя из конторы, он встречает испуганную, страдающую Соню. Увидев ее лицо, Раскольников во второй раз подымается в контору и на этот раз признается в преступлении. На этом повествование в романе обрывается. Далее следует эпилог, в котором автор кратко описывает суд и прочие события. Раскольников отправляется на каторгу в Сибирь, Соня следует за ним.
У багатьох своїх поетичних творах Ду Фу підіймає тему війни і миру, тему життя і смерті. Це цілком зрозуміло, адже на долю поета випало багато важких випробувань. Він випив гірку чашу, до країв наповнену боями, заколотами, бунтами, немилістю імператора, скитаннями, нестатками, відірваністю від родини і всього того, що було йому дорогим. Цією тепкою настоянкою просякнуте усе життя Ду Фу, уся його творчість. У своїх віршах поет виливав свою спрагу за мирними часами, ностальгію за рідними краями, печаль і тугу за сім’єю.
У своєму вірші «Пісня про хліб і шовк» Ду Фу докоряє своєму невидимому співрозмовнику, що хоч в країні тисячі маленьких і великих міст, в жодному з них немає миру та злагоди. Майже кожне місто має своє військо, яке замість того, щоб засіювати поля, засіює рідну землю болем і смертю. Поет запитує: коли ж закінчаться ці руйнівні часи, коли ж знову люди займуться шовківництвом і знов у почнуть співати? І що ж треба зробити, щоб так залишалося вічно, та й взагалі, можливе таке, чи ні? Такі патріотичні запитання звучать у багатьох його поетичних творах, а в інших можна прочитати їх між рядків.
Немало віршів Ду Фу присвятив своїм рідним і близьким. Серед цих віршів і поезія «При місяці згадую брата». Поет ігає, як переливаються роси у місячному сяйві і згадує, що таку саму картину бачив колись давно і в рідних краях, де пройшло його дитинство, краях, до яких шлях закритий назавжди. Своїм знайомим блиском краплі роси викликають у автора невимовну журбу за тими, з ким його на все життя розлучила війна.
Історія нашої рідної України, як і історія Китаю, має немало слідів, що залишилися після кривавих війн. Українці не з чуток знають, що таке війна, що таке біль та туга за рідними, що таке повоєнне спустошення. Ці знання передаються нам із покоління в покоління на генетичному рівні, тому почуття та мотиви творів Ду Фу добре зрозумілі нашим співвітчизникам, вони дуже схожі на ті, якими насичували свої віршу найвідоміші і найталановитіші українські поети.
Відомо, що розуміння самого себе приходить через розуміння інших. Заглибившись в символи і образи поетичної творчості Ду Фу, ми отримуємо шанс зрозуміти інших і побачити самих себе.
1. Первая встреча В первую встречу Раскольников приходит к Соне домой в ее комнату. Герои разговаривают о мачехе Сони, Катерине Ивановне, и ее детях, а также беседуют о Боге. Соня не выдерживает цинизма Раскольникова и начинает плакать. В ответ на это молодой человек внезапно падает перед ней на колени. Затем Соня читает Раскольникову отрывок из Евангелия о воскресении Лазаря. После чтения молодой человек говорит, что теперь он и Соня должны быть вместе, потому что они очень похожи. Соня не понимает загадочные слова Раскольникова. Уходя, молодой человек говорит, что, вероятно, придет снова, чтобы рассказать, кто убил старуху-процентщицу и ее сестру Лизавету.
2. Вторая встреча Во вторую встречу Раскольников снова приходит к Соне в гости. Эта встреча случается в день похорон отца Сони, чиновника Мармеладова. Раскольников, как и обещал ранее, заводит разговор о том, кто убил старуху-процентщицу и Лизавету. Он не говорит прямо, а делает намеки. Соня понимает, что Раскольников и есть убийца. Узнав страшную правду о своем друге, Соня не отворачивается от него, а, напротив, сочувствует и сопереживает ему. В эту встречу Раскольников объясняет Соне причины своего преступления и рассказывает о своей теории. После своего откровения Раскольников просит у Сони совета о том, что ему теперь делать. Соня советует ему покаяться. Однако Раскольников не готов к этому шагу. На этом заканчивается вторая встреча героев.
3. Третья встреча Третья встреча Сони и Раскольникова происходит перед тем, как главный герой является с повинной в контору. Эта встреча также проходит в комнате Соне. Девушка надевает на Раскольникова крест и просит его перекреститься "хотя бы раз". Раскольников соглашается. Он волнуется, но пытается скрыть волнение под маской нахальства и пренебрежения. После этого он, не прощаясь, уходит один, однако Соня незаметно идет следом за ним. Сначала Раскольников идет на перекресток, где встает на колени перед народом. После этого он отправляется в контору. В конторе он трусит и не решается признаться в преступлении. Выйдя из конторы, он встречает испуганную, страдающую Соню. Увидев ее лицо, Раскольников во второй раз подымается в контору и на этот раз признается в преступлении. На этом повествование в романе обрывается. Далее следует эпилог, в котором автор кратко описывает суд и прочие события. Раскольников отправляется на каторгу в Сибирь, Соня следует за ним.
Объяснение: