Негору мав років десь із сорок. Це був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст і, певно, дужий чоловік. Чи мав він якусь освіту? Мабуть, так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. Він ніколи не говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. Звідки він прибув, де жив доти, чим займався — ніхто не знав. Ніхто не знав і його планів на майбутнє. Він тільки висловив якось намір висісти на берег у Вальпараїсо. Це був дивний чоловік. В усякому разі він, напевно, не був моряком. Він розумівся на морських справах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життя проплавав у морі. Однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабияка перевага для корабельного кухаря.
1. Обе семьи- хорошие, почётные люди
(«Жаль, что такой почтенный человек имеет такого недостойного сына!» (генерал – Петру Гриневу),
О Мироновых: «Муж и жена были люди самые почтенные...« )
2. Госпожа Гриньева и г. Миронова обе занимаются рукоделием на досуге.
(О госпоже Гриневой: «...Матушка молча вязала шерстяную фуфайку, и слезы изредка капали на ее работу...»
О госпоже Мироновой: «...Матушка молча вязала шерстяную фуфайку, и слезы изредка капали на ее работу...»
3. Г. Гриньева и г. Миронова обе являются хорошими хозяйками
(Госпожа Гринева: «...Однажды осенью матушка варила в гостиной медовое варенье, а я, облизываясь, смотрел на кипучие пенки...» Госпожа Миронова: «...какая майстерица грибы солить!..» «...Я вошел в чистенькую комнатку, убранную по‑старинному...» (о доме Мироновых)