Герой рассказа виктора астафьева "васюткино озеро" родился и вырос в таёжном краю, в семье рыбака. к тринадцати он уже многое знал и умел. отец брал его на промысел. когда работы было немного, рыбаки собирались вечерами в избушке, рассказывали разные , лакомились кедровыми орешками, которыми их снабжал васютка. когда мальчик уходил в лес один, мать напоминала ему о том, что нельзя "переиначивать таёжные законы": надо обязательно брать с собой спички, хлеб, соль. в мудрости законов и в необходимости соблюдать их васютка убедился, когда заблудился. конечно, ему было страшно одному в тайге. он вспомнил рассказы о том, как будто люди в лесу иногда погибают. но васютку спасла природная память, смекалка, находчивость, знание леса, примет, приобретённые навыки и умения разжечь костёр даже в дождь, приготовить дичь, не расходовать зря "драгоценный припас" - патроны. а главное - желание выжить во что бы то ни стало. "тайга хлипких не любит, "-эти слова отца и деда вспомнились мальчику в самую страшную минуту, когда он был в отчаянии, они придали ему сил. мальчику пришлось бороться со своим страхом, с голодом, с усталостью. он предусмотрительно вешал мешок с остатками еды на сук, не поддавался соблазну съесть хлеб весь сразу, не метался по тайге, а заставлял себя соображать, в каком направлении лучше двигаться. васютка выбрал правильное направление на север, догадался, что озеро проточное, раз в нём водится речная рыба, что речка от озера обязательно выведет к енисею.все потом удивлялись, как мальцу удалось победить тайгу, васютка рассказывал правду о пережитом, но отец и дед не позволяли ему хвастаться: они растили из него настоящего мужчину, сибиряка. озеро, названное васюткиным, - это память о мужественном поведении заблудившегося
Данте народився в 1265 р. у сім'ї флорентійського дворянина аліг'єро ді беллінчоне л'аліг'еро. сина назвали дуранте, — данте. батько данте володів будинками, земельними маєтками, мав середній на той час прибуток. мати померла рано, і данте не пам'ятав її. коли данте виповнилося 9 років, він зустрів на вулиці свою ровесницю, доньку сусіда портінарі на ім'я беатріче. ця перша зустріч зворушила душу хлопчика і створила в його уяві нетлінний образ кохання, що згодом увійшов у його творчість. про дівчину в яскраво-червоному вбранні як про втілення вічно жіночого данте розповів у своїй першій книзі «нове життя» (1295). поет пише про те, як розквітло й оновилося його життя, осяяне коханням до беатріче. наприкінці xiii ст. флоренція опинилась у центрі жорстокої політичної боротьби. особливої гостроти набули суперечки між гібелінами (дворянська партія, що виступала за об'єднання країни під владою німецького імператора) і гвельфами (торгово-промислова партія, яка об'єднала прибічників папи римського). врешті-решт гвельфи перемогли. данте, прибічник гвельфів, бере активну участь у суспільному житті флоренції: він обіймає почесну посаду пріора, виконує дипломатичні доручення, веде переговори в римі з папою боніфацієм viii. але в таборі гвельфів немає згоди. гвельфи розділилися на «чорних» (оптиматів) і «білих» (пополанів). данте був завзятим «білим» і разом з іншими цехами боровся проти панування «чорних». поет відстоював інтереси різних прошарків народу, плекав надії на об'єднання італії, удосконалення суспільного життя, де здібності людини зможуть виявитися вповні. внутрішньоміська боротьба була тривалою і жорстокою, але 1302 р. «чорні» взяли гору. данте у той час був у римі, і його заочно засудили до вигнання з флоренції. у вироку говорилося, що його спалять живим, якщо він наважиться повернутися в місто. так почалася пора поневірянь данте. він говорив, що зрозумів, «який гіркий хліб чужий, як тяжко підніматися чужими ». розпові, що данте побував майже в усіх містах італії, шукаючи притулку. самотність на чужині (його дружина джемма донаті залишилась у флоренції), розчарування в папській партії гвельфів, страх за майбутнє рідного міста — усе це поета до сподівань на владу імператора. у 1310 р. німець; кий імператор генріх vii вступив із військом в італію, і запальний поет оголосив себе його прихильником. трактат «про монархію» втілює віру автора в ідеального монарха, який служить народозі і не залежить від церкви й панства. але генріх vii незабаром помер, і надія данте на повернення на батьківщину померла разом із ним. останні шість років данте провів у равенні, де й закінчив свій життєвий шлях 14 вересня 1321 року. крім «нового життя», перу данте належать й інші твори. наприклад, у філософському творі «бенкет» (1304) письменник утверджує природну схильність людей до пізнання, що є «найвищим досягненням життя». у трактаті «про народну красномовність» (1304) данте уславлює красу й велич народної італійської мови, але він не заперечував значення латини, яка, на його думку, може залишитися мовою науки й літератури. данте цілком справедливо вважається основоположником італійської літературної мови, яка, за його словами, може стати кроком до об'єднання італії. найбільш відомий твір данте — поема «божественна комедія», яку поет розпочав приблизно у 1307—1313 рр. і завершив у 1321 р., незадовго до смерті.незабудь добавить в друзья, и поблагодорить)
