Конрад – головний герой повісті Крістіне Нестлінгер. Це штучно створений семирічний хлопчик, який зазнає неймовірних пригод, перш ніж пристосовується до навколишньої дійсності. Конрад – «дитина – унікум», адже в ньому закладена генетична програма бездоганного хлопчика,про якого мріють кожні батьки. Він і добрий, і чемний, і слухняний.
Егон говорив: «Такого чудового хлопця я зроду не бачив! Якби всі діти були такі, я б давно завів собі сина чи дочку! Такий вихований, ласкавий, гречний, чемний семирічний хлопчик – просто скарб!»
Надто самостійний, серйозний, проте «штучний» хлопчик Конрад, потрапивши в реальне життя, не лише сам вчиться жити в суспільстві, а й навчає дорослих бачити дитячі проблеми, розуміти мотиви їхніх учинків, упорядковувати власне життя, щоб бути дітям достойним прикладом.
Конрад не знає, що можна насолоджуватися красою, тому що його цього не навчали на фабриці. Цього він вчиться від Берти.
Конрад мав бути добре підготовленим до «ідеального» життя. Але такі знання майже не допомагають йому адаптуватися в дитячому середовищі, а його «ідеальна» поведінка навіть не дозволяє потоваришувати з дітьми. Сусідська дівчинка Кіті (не завжди чемна й не завжди говорить правду) допомагає Конраду подолати власну «запрограмовану ідеальність» і стати «нормальною» дитиною.
Коли на фабриці зрозуміли, що Конрада помилково відправили не за тією адресою й хотіли повернути назад, пані Бартолотті, Еґон і Кіті доклали всіх зусиль, щоб він залишився. Та й сам Конрад так кардинально змінився, що люди в блакитному вбранні самі відмовилися забирати його на свою «ідеальну» фабрику.
Ярок и индивидуализирован язык учителей Митрофана:
солдатский жаргон в речи Цыфиркина, который прямо
указывает на сферу профессиональной деятельности
теперешнего учителя математики:
"А мы те и честь отдадим. Я доскою...";
"Здешни господа добры командеры ваше благородие. Благодарен".
Цитаты (часто неуместные) из Священного Писания
У Кутейкина.
Он бросил учебу и пошел в учителя, прекрасно понимая,
что ничему научить не сможет.
В своей речи он постоянно смешивает старославянские
выражения с просторечьем, что выглядит очень
нелепо и неуместно.
В отличие от Циферкина, Кутейкин не совеститься
тем, что не смог ничему научить Митрофана.
Наоборот, поняв, что учителей распускают,
он потребовал куда большую сумму, чем на самом
деле заработал.
Образ Кутейкина в комедии олицетворяет целый
социальный класс невежественных, алчных и корыстных
попов-недоучек, которые, зная только основы грамоты,
брались за обучение молодых людей.
Наиболее интересной в плане характеристики персонажа
является речь Вральмана.
Чудовищный немецкий акцент у бывшего кучера Вральмана.
Он может вдолбить в голову недоросля только то,
что Митрофан и сам видел в своем окружении-
беспросветное невежество: "То ли пы тело, капы не
самарили ефо на ушенье!
Рассиска крамат! Арихметика!
Ах, хоспоти поже мой, как туша ф теле остаеса!
Как путто пы россиски тфорянин ушь и не мог ф сфете
аванзировать пез рассиской крамат"
Он не перекручивает русских выражений,
активно использует русские пословицы и поговорки:
"Я сам терта калашь";
"Ваш трашайший сын также на сфете как-нипудь
фсмаститца, лютей пасматреть и сепя покасать.
Уталец!"
Особенности их речи позволяют безошибочно судить и
о той социальной среде, откуда вышли эти учителя,
и о культурном уровне тех, кому доверено воспитание
Митрофана.
Неудивительно, что Митрофанушка так и остался
недорослем,
не получив в ходе обучения ни полезных знаний,
ни достойного воспитания.
Объяснение:
Конрад – головний герой повісті Крістіне Нестлінгер. Це штучно створений семирічний хлопчик, який зазнає неймовірних пригод, перш ніж пристосовується до навколишньої дійсності. Конрад – «дитина – унікум», адже в ньому закладена генетична програма бездоганного хлопчика,про якого мріють кожні батьки. Він і добрий, і чемний, і слухняний.
Егон говорив: «Такого чудового хлопця я зроду не бачив! Якби всі діти були такі, я б давно завів собі сина чи дочку! Такий вихований, ласкавий, гречний, чемний семирічний хлопчик – просто скарб!»
Надто самостійний, серйозний, проте «штучний» хлопчик Конрад, потрапивши в реальне життя, не лише сам вчиться жити в суспільстві, а й навчає дорослих бачити дитячі проблеми, розуміти мотиви їхніх учинків, упорядковувати власне життя, щоб бути дітям достойним прикладом.
Конрад не знає, що можна насолоджуватися красою, тому що його цього не навчали на фабриці. Цього він вчиться від Берти.
Конрад мав бути добре підготовленим до «ідеального» життя. Але такі знання майже не допомагають йому адаптуватися в дитячому середовищі, а його «ідеальна» поведінка навіть не дозволяє потоваришувати з дітьми. Сусідська дівчинка Кіті (не завжди чемна й не завжди говорить правду) допомагає Конраду подолати власну «запрограмовану ідеальність» і стати «нормальною» дитиною.
Коли на фабриці зрозуміли, що Конрада помилково відправили не за тією адресою й хотіли повернути назад, пані Бартолотті, Еґон і Кіті доклали всіх зусиль, щоб він залишився. Та й сам Конрад так кардинально змінився, що люди в блакитному вбранні самі відмовилися забирати його на свою «ідеальну» фабрику.