В основі кожного твору Вольтера — філософська проблема, певна теза, яку автор намагається або утвердити, або заперечити і спонукає читача до роздумів (повість «Кандід», або ж «Оптимізм»; 1759), адже митець вірить у переможну силу людського розуму й освіти. У повісті «Простак» виокреслена ідея «природноїлюдини» і суспільства, тут відчутні антимонархічні, антиклерикальні мотиви. Комедія «Простак» — один із найдраматичніших творів письменника, в якому він розглядає конфлікт між «сином природи» й «цивілізованим суспільствам» і одночасно вирішує питання про те, хто є носієм добра у цьому світі, чи можливе «мале зло» в ім’я «великого блага». Молодий європеєць, який виріс серед індіанського племені гуро-нів, повертається до Франції. Наївний, але чесний і прямий у своїх думках та бажаннях, Простак герой стикається з несправедливістю, цинізмом і розпустою «цивілізованого» світу. Він хоче любити, а «доброчесні» родичі коханої відсилають її у монастир. Гурон не може зрозуміти, чому любов сприймається як гріх. Для нього, варвара, — це ніжне, благородне й чисте почуття, що є джерелом добра і возвеличення людини. Далі він стикається зі ще більшим злом суспільства. Відбивши напад ворожої ескадри на французький берег, герой поспішає до Парижа, щоб отримати справедливу винагороду за свій подвиг. Та замість очікуваної подяки за мужність і самовіддане служіння королю гурона чекає ув’язнення, бо наклепи й безпідставні арешти — ще одна ознака «доброчесних» порядків «цивілізованої» держави. Гурон не може збагнути, чому людину позбавляють свободи — найвищого блага, наданого їй Богом. Простак згадує країну свого дитинства й знову доходить висновку, що носіями добра в цьому світі є люди природи — суворі, але щирі: «їх називають варварами, тому що вони мстять ворогам, зате вони ніколи не пригноблюють друзів». Зло стало неминучим супутником державного устрою. Ось що каже один урядовець: «Я не маю права робити добро; вся моя влада зводиться до того, що час від часу я можу робити зло». Кульмінацією конфлікту добра і зла стає рішення Сент-Ів визволити Простодушного із в’язниці ціною свого безчестя. Нещасна дівчина змушена віддатися розпусному вельможі, щоб урятувати коханого. Вона вагається, але всі запевняють, що її вчинок не буде зрадою, а навпаки — священним обов’язком перед своїм майбутнім чоловіком. Вчинок Сент-Ів — мале зло заради великого блага. Та чи може гріх, навіть вимушений, принести добро і щастя? Складне і суперечливе питання, але мені здається, відповіддю на нього є смерть дівчини, яка не змогла знести образи і приниження, відчувати цей тягар на серці, що завжди затьмарював би її життя з коханим. На мою думку, і Простак не зміг бы бути щасливим, знаючи, яку жертву зробила заради нього Сент-Ів. Грубі варвари виявилися більш близькими до ідеї добра, ніж освічені європейці, здатні занапастити кохання, знівечити душі чистих і прекрасних людей.
Нашла только отрывок Мужчины в доме ( Отрывок из рассказа ) ...Изрядно продрогнув, Афонька вернулся в избу. Хозяйка чинила одежду. Митька с Любкой спали.- Ты чего ж так? Фуфайку накинул и полчаса на морозе. Заболеешь вот, что я потом твоей матери отпишу?- Не, я закалённый, - успокоил он хозяйку.Уснул не сразу. Про Митьку думал да про хозяйку. Мать вспоминал. Представил, какие теперь снега дома выпали. Избы, наверно, до крыши завалило. От ихней избы к проруби глубокая тропинка. Мать ходит по ней с ведрами на коромысле. Когда она вносит вёдра в избу, по полу катятся волны морозного воздуха. Ребятишки бегут вылавливать из воды льдинки. А под порогом, наверно, ягнёнок или телёнок привязан. Ещё до свету мать железную печку топит, а как пригреет, ребятишки вскакивают и пекут на её боках картофельные пластинки.За огородом, в согре, в мелком тальнике да осиннике заячьих троп полно. И кто-нибудь петли ставит, как Афонька, бывало, делал...Мать писала, что на зиму мало-мало обеспечились: картошки хватит, сена запасли, дров - тоже, всем ребятишкам новые пимы скатали. Пусть Афонька не беспокоится.И Афонька в письмах домой тоже просил не беспокоиться: всё нормально идёт. Правда, была загвоздка с обувью, но сейчас порядок.А с обувью у Афоньки, действительно, просчёт вышел. Союзки на сапогах почему-то быстро сопрели, и подошвы отвалились. Пришлось купить на базаре парусиновые полуботинки самого большого размера. Лучшего по деньгам ничего не подвернулось. Обулся Афонька, оглядел себя в зеркале. Непривычно. Даже Митька засмеялся.А наряжен был Афонька в японский трофейный френч, тоже на базаре купленный, фланелевые широкие галифе, в которых из дому приехал, да в эти парусиновые полуботинки. Пока примерял да присматривался - на занятия опоздал. А как раз химия была. Химичка среди учителей самая молодая и красивая. Заходите, говорит, заходите, Горяев. Обрадовался Афонька: не упрекнула за опоздание. Но как только ступил через порог, так молчавшие до сих пор полуботинки страшно заскрипели, закрякали, и весь класс на Афонькины ноги уставился. Провалиться бы! Красный, как варёный рак, на цыпочках добрался Афонька до своей парты и упёрся глазами в потолок. Никакая химия в голову не шла. Потом и на переменах не выходил из класса и домой последним ушёл.Обувка эта и до сих пор крякает, но все уже привыкли, и сам Афонька привык. Пускай крякает, лишь бы зиму обмануть. Зато с тремя носками нога влазит, никакой мороз не страшенА мороз постреливал на улице и в окнах. В избе становилось прохладнее. Все уже давно спали. Чуть за полночь уснул и Афонька...
Далі він стикається зі ще більшим злом суспільства. Відбивши напад ворожої ескадри на французький берег, герой поспішає до Парижа, щоб отримати справедливу винагороду за свій подвиг. Та замість очікуваної подяки за мужність і самовіддане служіння королю гурона чекає ув’язнення, бо наклепи й безпідставні арешти — ще одна ознака «доброчесних» порядків «цивілізованої» держави. Гурон не може збагнути, чому людину позбавляють свободи — найвищого блага, наданого їй Богом. Простак згадує країну свого дитинства й знову доходить висновку, що носіями добра в цьому світі є люди природи — суворі, але щирі: «їх називають варварами, тому що вони мстять ворогам, зате вони ніколи не пригноблюють друзів».
Зло стало неминучим супутником державного устрою. Ось що каже один урядовець: «Я не маю права робити добро; вся моя влада зводиться до того, що час від часу я можу робити зло».
Кульмінацією конфлікту добра і зла стає рішення Сент-Ів визволити Простодушного із в’язниці ціною свого безчестя. Нещасна дівчина змушена віддатися розпусному вельможі, щоб урятувати коханого. Вона вагається, але всі запевняють, що її вчинок не буде зрадою, а навпаки — священним обов’язком перед своїм майбутнім чоловіком. Вчинок Сент-Ів — мале зло заради великого блага. Та чи може гріх, навіть вимушений, принести добро і щастя? Складне і суперечливе питання, але мені здається, відповіддю на нього є смерть дівчини, яка не змогла знести образи і приниження, відчувати цей тягар на серці, що завжди затьмарював би її життя з коханим. На мою думку, і Простак не зміг бы бути щасливим, знаючи, яку жертву зробила заради нього Сент-Ів. Грубі варвари виявилися більш близькими до ідеї добра, ніж освічені європейці, здатні занапастити кохання, знівечити душі чистих і прекрасних людей.
Мужчины в доме
( Отрывок из рассказа )
...Изрядно продрогнув, Афонька вернулся в избу. Хозяйка чинила одежду. Митька с Любкой спали.- Ты чего ж так? Фуфайку накинул и полчаса на морозе. Заболеешь вот, что я потом твоей матери отпишу?- Не, я закалённый, - успокоил он хозяйку.Уснул не сразу. Про Митьку думал да про хозяйку. Мать вспоминал. Представил, какие теперь снега дома выпали. Избы, наверно, до крыши завалило. От ихней избы к проруби глубокая тропинка. Мать ходит по ней с ведрами на коромысле. Когда она вносит вёдра в избу, по полу катятся волны морозного воздуха. Ребятишки бегут вылавливать из воды льдинки. А под порогом, наверно, ягнёнок или телёнок привязан. Ещё до свету мать железную печку топит, а как пригреет, ребятишки вскакивают и пекут на её боках картофельные пластинки.За огородом, в согре, в мелком тальнике да осиннике заячьих троп полно. И кто-нибудь петли ставит, как Афонька, бывало, делал...Мать писала, что на зиму мало-мало обеспечились: картошки хватит, сена запасли, дров - тоже, всем ребятишкам новые пимы скатали. Пусть Афонька не беспокоится.И Афонька в письмах домой тоже просил не беспокоиться: всё нормально идёт. Правда, была загвоздка с обувью, но сейчас порядок.А с обувью у Афоньки, действительно, просчёт вышел. Союзки на сапогах почему-то быстро сопрели, и подошвы отвалились. Пришлось купить на базаре парусиновые полуботинки самого большого размера. Лучшего по деньгам ничего не подвернулось. Обулся Афонька, оглядел себя в зеркале. Непривычно. Даже Митька засмеялся.А наряжен был Афонька в японский трофейный френч, тоже на базаре купленный, фланелевые широкие галифе, в которых из дому приехал, да в эти парусиновые полуботинки. Пока примерял да присматривался - на занятия опоздал. А как раз химия была. Химичка среди учителей самая молодая и красивая. Заходите, говорит, заходите, Горяев. Обрадовался Афонька: не упрекнула за опоздание. Но как только ступил через порог, так молчавшие до сих пор полуботинки страшно заскрипели, закрякали, и весь класс на Афонькины ноги уставился. Провалиться бы! Красный, как варёный рак, на цыпочках добрался Афонька до своей парты и упёрся глазами в потолок. Никакая химия в голову не шла. Потом и на переменах не выходил из класса и домой последним ушёл.Обувка эта и до сих пор крякает, но все уже привыкли, и сам Афонька привык. Пускай крякает, лишь бы зиму обмануть. Зато с тремя носками нога влазит, никакой мороз не страшенА мороз постреливал на улице и в окнах. В избе становилось прохладнее. Все уже давно спали. Чуть за полночь уснул и Афонька...